Під керівництвом головного тренера БК Чернігів Олександра Хоменка сіверяни повертаються у великий баскетбол і вже стартували в новому сезоні Першої ліги чемпіонату України (третій за силою дивізіон країни). У перших двох матчах чернігівці у столиці двічі обіграли київський «КСЛІ-Київ-Баскет» – 89:69 і 78:77.
Про те, скільки років місцеві спортсмени не грали в чемпіонатах України, стан обласного баскетболу та амбітні плани новачків журналісти «Деснянської правди» поговорили з Олександром Хоменком.
Підвестися з колін
– Який, на ваш погляд, нині рівень розвитку баскетболу на Чернігівщині?
– Дуже низький. Ми їздимо на змагання з дітьми. І, порівнюючи нашу область із іншими, можна зробити висновок: ми наразі тільки починаємо піднімати баскетбол з колін. Тому що навіть серед дітей є велика різниця у рівні. Але вже починаємо перемагати представників інших областей України. Ми тільки-но почали підйом і намагаємося швидкими темпами наздогнати області-лідерки, але поки що це вдається не так швидко, як хотілося би.
– Якщо повернутися до історії – чому баскетбол на Чернігівщині опинився «на колінах»?
– На мою думку, все впирається у фінансування. Немає змагань – немає розвитку. У нас змагання відбуваються і так не дуже часто, а коли немає фінансування, ми не можемо поїхати на офіційні заходи, хіба що за рахунок батьків. Але є діти, чиї батьки не можуть собі цього дозволити. Доводиться шукати гроші. Та якщо ми їх не знаходимо у спонсорів, то просто нікуди не їдемо. Але, знову ж таки, завдяки деяким людям, котрі раніше займалися баскетболом, останніми роками починаємо виїжджати, набиратися досвіду і вже випустили одне покоління молодих. Директор ДЮСШ намагається допомагати, ніколи не обходить нас увагою. Працюємо. Але все, повторюся, впирається у фінанси. Був бум, коли Волков (Олександр Волков, олімпійський чемпіон 1988 року. – Авт.) випустився і став чемпіоном, але після цього...
– Минулого сезону в чемпіонаті області лише одна команда була не з Чернігова («НДУ-Ніжин». – Авт.). Чому така небагата географія, чому не грають представники інших районів?
– В інших містах, вочевидь, баскетбол узагалі «впав». Хоча, я думаю, там є дорослі хлопці, які хотіли би грати. Але – відстані, витрати... Чи хтось їздитиме, наприклад, до Новгорода-Сіверського грати? Усе у фінанси впирається і в зали – в те, в якому вони стані. Оскільки рівень аматорський, гадаю, люди не готові до цього: внески, поїздки, вільний час…
– Скільки років чернігівці не грали на рівні чемпіонату України?
– Якщо я не помиляюся, близько 15 років. Тоді була команда БК «Сінком». Здається, вони брали участь у чемпіонаті по Вищій лізі. Це була дуже класна команда, хороші часи. Було на що подивитися, ходило багато людей. Баскетбол тоді був популярним видом спорту. Потім команда «Фортуна» брала участь у Студентській лізі України. То був сильний рівень, але це – студенти... А потім закінчилося фінансування і зникло навіть це.
«Бронзові» мрії
– Як з’явилася можливість заявитися у Першу лігу?
– Силами людей, котрі люблять баскетбол. Директор нашого клубу Станіслав Терлецький займається пошуком спонсорів. Цьогоріч у нього вийшло знайти небайдужих людей, і всі вони намагаються потроху допомагати.
– Ви торік грали за ОКДЮСШ, другий тренер команди Ігор Саченко – за «Варягів». БК «Чернігів» створюватиметься на базі цих двох команд?
– Ні. У нас, я сказав би, збірна міста. Велика частина гравців – із ОКДЮСШ, але кілька – і з «Варягів», у тому числі й Ігор Саченко. Він планує грати, а не тільки бути тренером із фізпідготовки. Також із «Десни» у нашому складі троє-четверо людей.
– Гратимуть лише чернігівські хлопці? Нікого з інших областей не запрошуєте?
– Знайомі тренери пропонують підключити молодь із Києва, але, швидше за все, ми цього не робитимемо, оскільки мета команди – розвиток баскетболу в області, в місті. Хочеться дати поштовх для своїх хлопців.
– Про Ігоря Саченка ви сказали – він продовжить ігрову кар’єру. А ви не гратимете?
– Чому ні? Я буду граючим тренером. Є порох і бажання, так би мовити (сміється. – Авт.).
– Вам лише 29 років. Скільки часу вже тренуєте і кого тренували до цього?
– Треную 6 років. До цього тренував дітей і аматорську команду БК «Север». Три роки тому вперше став тренувати дорослих. Плюс намагався допомагати «Десні», але тренером був не я. Просто допомагав порадами.
– Які цілі ставите перед командою?
– Директорат цілей не поставив, оскільки це пробний сезон. Але я за натурою максималіст, тому плани маю завжди максимальні. Хочеться боротися за найвищі місця. Можливо, я переоцінюю наші сили, але вірю в команду. Ми намагаємося з кожним тренуванням стати згуртованішими, зігранішими, щоби спробувати дати бій усім командам. У мріях – потрапити у трійку. А там... подивимося за підсумками. Так, перший сезон пробний, але низьких результатів від команди я не чекаю. Боротимемося з усіма.
– Де проводитимете домашні ігри?
– На майданчику спортивної школи (проспект Перемоги, 110А).
Поштовх для розвитку
– Баскетбол, особливо останнім часом, – це значною мірою шоу. Не тільки під час гри, але й у перервах. Чи плануєте якось залучати уболівальників? Можливо, виступатимуть черлідери?
– Розмов про черлідерів не велося. Але якщо раптом у когось з’явиться прагнення побути нашою групою підтримки, ми, думаю, погодимося. Питання в умовах і бажанні. Але йдеться швидше про волонтерські засади. Коли ж це буде фінансово затратно, не знаю, чи зможемо ми оплачувати.
Наразі наша мета – запросити всіх бажаючих жителів міста та області на наші ігри, заповнити залу. Вхід, 100%, буде безкоштовним. Ми хочемо, щоб Чернігівщина знала, що є цього року команда Першої ліги.
– БК «Чернігів» – це професіонали?
– Більшість гравців, яких можна вважати досвідченими, – все одно аматори. Щоправда, пару людей грали свого часу у Вищій лізі. Але це були київські ліги, сильні суперники, більшість із яких – професіонали у минулому. Досвід у хлопців є, однак пограти у професійних лігах у більшої частини команди не вийшло. Тому ми – значною мірою аматорська кома¬нда, але з зубами.
– У чемпіонаті області команда гратиме?
– Так, але не у повному складі, оскільки цього року у нас не вийшло цією ж самою командою заявитися на чемпіонат області. Хлопці вирішили, що буде нецікаво грати спільним складом з командами, де не вистачатиме 2-4 гравців основного складу. Тому ті, хто грав торік за «Десну» або «Варягів», гратимуть за них і в цьому обласному чемпіонаті. Але, у принципі, велика частина команди виступатиме за ОКДЮСШ.
– Поява БК «Чернігів» стане поштовхом для розвитку баскетболу в області?
– Так, однозначно. Я сподіваюся, що, мабуть, за допомогою ЗМІ, соц-мереж люди дізнаватимуться, приходитимуть, дивитимуться. Сподіваюся, ми радуватимемо їх результатами, грою. І цим змусимо людей «закохатися» у баскетбол. Оскільки наразі з популяризацією цього виду спорту в Чернігові не все гаразд. Я думаю, наш клуб дасть хороший шанс на розвиток баскетболу у місті, області.
– Чого не вистачає баскетболу на Чернігівщині?
– Як я вже говорив, у першу чергу – фінансування. Приватні особи, котрі намагаються нам допомогти – це добре. Але якби була ще й допомога з боку держави... І, на майбутнє, – не вистачає гравців, готових виступати на високому рівні. Але щоб його досягти, потрібно працювати з дітьми: навчити, випустити... Або ж підключати тих, котрі готові вступати до чернігівських вишів – педагогічного, технологічного, навчатися тут і грати за нашу команду. Тобто – необхідно знайти привілеї для гравців інших областей. Плюс – організувати житло, навчання, стипендію. І, якщо дозволятиме фінансування, можливо, для початку, – хоча би мінімальні зарплати. Це було би чудово.
Довідка «Деснянської правди»
Олександр Хоменко, 29 років. Народився у Ромнах (Сумська область). Стритболіст, баскетболіст, головний тренер БК «Чернігів». Зріст – 190 см. Виступав за БК «Чернігів», БК «Десна», ОКДЮСШ (всі – Чернігів). Тренерська кар’єра: з 2011 року – дитячий тренер в ОКДЮСШ, з 2014-го по 2017 рік – головний тренер БК «Север» (Чернігів), з 2017-го – головний тренер БК «Чернігів». Чотириразовий переможець чернігівських турнірів зі стритболу 1 на 1, семиразовий чемпіон Чернігівщини з баскетболу, семиразовий володар Кубка Чернігівської області, переможець конкурсу триочкових кидків матчу Всіх Зірок київської Ліги Героїв (2017). Мрія – виростити олімпійського чемпіона. Улюблене місце в Чернігові – Алея Героїв, у світі – Лас-Вегас.
