Літній цикл чемпіонатів Європи для українських молодіжних збірних завершився з різними результатами. Чоловіча збірна U-20 виграла Дивізіон B без поразок та здобула путівку до Дивізіону A. Жіноча U-20 завершила турнір на дев’ятому місці, вигравши п’ять матчів після двох стартових поразок. Натомість виступи команд U-18 виявилися значно складнішими, а чоловіча U-16 не змогла завершити турнір так високо, як хотілося.
Втім, оцінювати літо лише за місцями у турнірній таблиці, на думку куратора молодіжних збірних України Віталія Чернія, неправильно. Значно важливішим є те, який баскетбол показували команди, наскільки прогресували окремі гравці та чи закладається фундамент для майбутнього.
Про результати літа, проблеми покоління U-18, ігрову практику молодих баскетболістів, роботу тренерів, моніторинг українців за кордоном та необхідність більш системної підготовки Черній розповів у великому інтерв’ю пресслужбі ФБУ.
— Почнемо загалом із результатів. Які головні підсумки цього літа ви як куратор молодіжних збірних можете зробити?
— Якщо говорити лише про результат, то, звичайно, є різні моменти. Але для мене важливо не тільки те, яке місце команда посіла, а й те, яку якість баскетболу вона показувала.
Я б сказав, що чотири з шести збірних продемонстрували змістовну гру в тактичному й технічному плані. Було видно почерк команди, її стиль, розуміння того, хто і де повинен знаходитися, як рухатися гравцеві з м’ячем і без м’яча, як команда повинна діяти в нападі та захисті.
Десь нам не вистачило для перемоги чи для вищого місця, але я дивився саме на роботу тренерів, гравців і на те, як тренери доносили свої ідеї до команди. Якщо порівнювати з попередніми роками, мені подобається ця тенденція.
Ми повинні рухатися у бік якості. Результат важливий, але якщо ми будемо покращувати якість гри, розуміння сучасного баскетболу, індивідуальні якості гравців — тоді й результат прийде.
Провали були навіть у командах із хорошим результатом, це теж потрібно визнавати. Але загалом тенденція мені як фахівцю сподобалася.
— Якщо дивитися саме на спортивний результат, найбільш успішно виступила чоловіча збірна U-20. Наскільки очікуваним для вас став цей результат і завдяки чому він був досягнутий?
— Перше — ми отримали путівку до Дивізіону A. Команда пройшла весь чемпіонат без поразок, виграла турнір і показала якість баскетболу.
Я дуже багато говорю про нюанси, які дали результат у цьому Дивізіоні. Якщо порівнювати Дивізіон A та Дивізіон B, то різниця є. У Дивізіоні A є команди, які грають у сучасний чоловічий баскетбол на дуже високому рівні. Якщо говорити про такі збірні, як Іспанія, Сербія, Словенія, то конкурувати з ними нам цього року було б дуже важко через якість гравців — технічну, тактичну, фізичну.
Але робота Дмитра Забірченка з командою U-20 показала, що можна одночасно робити результат і пробувати будувати гру відповідно до сучасних тенденцій.
Важливим був і підбір гравців. Дмитро разом із тренерським штабом визначив склад, і вони досягли результату. Тут честь і хвала цим хлопцям.
У команди був лідер — Єгор Сушкін. На ньому у великому відсотку будувалася гра, і в складних ситуаціях він брав відповідальність на себе.
Дуже давно я не бачив, щоб у нас був такий гравець, який у критичній ситуації міг витягнути безнадійний епізод. У матчі неможливо весь час грати на одному диханні. По ходу турніру були моменти, коли ми вигравали, потім суперник нас наздоганяв, десь ми помилялися. Але в потрібний момент лідер брав ініціативу на себе — забивав, віддавав передачу.
Хлопці за ним тягнулися. Десь Артем Романиця забивав, десь Десмонд Йяму підтягувався, інші також робили позитивні речі. Але саме в критичні моменти лідер брав відповідальність. Він по праву став MVP.
При цьому не можна сказати, що Єгор ідеально провів турнір - йому є над чим працювати, є моменти, які необхідно допрацьовувати для остаточного переходу вже до дорослого баскетболу. І думаю, він сам знає, на чим йому працювати.
Ще один важливий момент — ігрова практика гравців у клубах. Хлопці Київ-Баскета та інші гравці U-20 отримували хвилини у своїх командах. Вони були в тонусі, у грі.
Це, до речі, лейтмотив для всіх збірних: якщо гравець має ігрову практику, отримує хвилини та відповідальність у клубі, він приїжджає до збірної вже готовим.
Єгор Сушкін: Нагорода MVP — це приємно, але хотілося довести, що ми можемо стати чемпіонами
— Жіноча збірна U-20 завершила чемпіонат Дивізіону B на дев’ятому місці, але виграла п’ять матчів після двох стартових поразок. Наскільки ви задоволені її виступом?
— Якщо брати цю збірну, то головний тренер Ганна Шликова добре знала цих гравчинь. Вона працювала з ними в попередні роки в ролі асистента, тому мала достатньо інформації й готувалася до цієї роботи.
Я скажу, що той план підготовки, який хотіла реалізувати вона та тренерський штаб, не до кінця вдалося виконати.
Одна з головних причин — ігрова практика. Гравчині цієї збірної не отримують у своїх клубах достатньо ігрового часу і не завжди перебувають на лідерських позиціях.
Так, вони лідери за віком, але в клубах це не завжди так. Вони не завжди отримують ту кількість хвилин і ту відповідальність, яка дозволяє їм розвиватися.
Через це, коли вони приїжджають до збірної, знову потрібно багато речей пояснювати практично з нуля. Швидкість, фізична сила, технічні й тактичні вимоги — для багатьох це знову стає новою інформацією.
Ми програли перші дві гри. Можливо, якби виграли першу, команда швидше розкрилася б, зняла психологічний тягар відповідальності й далі грала б інакше.
Але потім дівчата розігралися і в другій частині чемпіонату виграли все. Лідери отримали більше впевненості та почали грати ближче до того баскетболу, який хотілося бачити.
На жаль, ми знову повертаємося до того, що під час підготовки зі збірною і вже безпосередньо під час чемпіонату приходимо до тих кондицій, які більш-менш дозволяють досягати результату. Так не повинно бути.
Я вдячний Ганні Шликовій за те, що вона добросовісно відпрацювала і намагалася знову привести той малюнок гри, який хотіла б бачити. Звичайно, є нюанси, які можна обговорювати, можна говорити, що десь щось було неправильно. Але почерк тренера відчувався.
І це один із показників, на які ти дивишся: як команда грала, що хотів тренер, як була досягнута та чи інша ситуація, наскільки правильно чи неправильно змінювалися тактичні схеми в захисті та нападі. Це показник роботи тренера і тренерського штабу.
Десь знову були нюанси в тактичних схемах захисту, але головне — виконавці: хто це робить, наскільки швидко вони сприймають інформацію і наскільки швидко використовують її на майданчику.
З цієї збірної вже деякі гравчині були або зараз стукаються у двері головної національної збірної. Але для них це така сама порада, як і для хлопців U-20: за красиві очі нічого не буде. Потрібно працювати, використовувати цей аванс, відпрацьовувати його і ставати кращою.
Не можна сподіватися, що тебе приведуть, а ти вже все зробиш. Так не буває. Потрібно кожною грою, кожним приїздом до збірної доводити, що ти достойна більшого, достойна того, щоб бути в національній збірній.
І це, зрештою, показник того, скільки гравців із молодіжних збірних дійдуть до національної команди і в якому стані вони туди прийдуть.
Тому щодо U-20 — і хлопців, і дівчат — мені сподобалося те, що я побачив, і я з оптимізмом дивлюся вперед.
Щоб я ще додав по збірній дівчат - у нас був не оптимальний склад. Не змогли приєднатись дівчата з-за океану, плюс травми деяких гравчинь. Якби ми зібрали всіх гравчинь, то могли б поборотись за самі високі місця. В цьому віці є запас на майбутнє для національної збірної. Але знову таки це ми говоримо авансом на майбутнє.
— Чоловіча та жіноча збірні U-18 виступили не так вдало, хоча мали матчі, де виглядали непогано. Як ви оцінюєте цей виступ і що стало головною причиною такого результату?
— Я б, мабуть, не відокремлював одну збірну від іншої — жіночу і чоловічу. Цю вікову групу я дуже добре знаю, тому що саме з неї починалися мої перші кроки у Федерації баскетболу України на цій посаді.
Я почав із того, щоб максимально зібрати гравців цього віку, відстежувати їх, дивитися, як із ними працюють, у якому напрямку вони розвиваються, і десь задавати тон — над чим потрібно працювати, щоб потім отримати відповідний результат.
Результат у вигляді місця на чемпіонаті — це одне. Інший результат — якість гравців і якість команди. І ці дві збірні, скажу так, дуже схожі між собою.
Цей вік, мабуть, узяв на себе весь тягар проблем, які випали на нашу країну в цей період. І це дуже сильно позначилося на якості гравців. Що я маю на увазі? Ковід і війна.
Під час ковіду були обмежені тренування, був порушений тренувальний процес. Війна — те саме. При кожній тривозі команди та гравці спускаються в бомбосховище. Якщо після завершення тривоги є можливість повернутися і допрацювати те, що не встигли, вони повертаються. Але буває, що за цей час зал уже зайняла інша група чи інша команда.
Я не хочу списувати все на ці обставини й ховатися за цією проблемою. Ні. Але це однозначно дало відбиток на цю вікову групу. І, на жаль, навіть маючи зараз таких гравців і розуміючи, що вони втратили за цей період, ми поки що не можемо надолужити все втрачене.
І тут я хочу звернутися до молодих гравців, які, можливо, читатимуть про виступи цих збірних. Як би важко не було, наскільки складними не були б обставини, дуже важливо працювати. І головне — працювати індивідуально.
Я кожного разу говорю гравцям: ви повинні інвестувати в себе, готувати себе, долати всі перешкоди й працювати над тим, що у вас не виходить.
На жаль, із тим, з чим я стикаюся, і в Україні, і за кордоном, ми не вміємо працювати індивідуально. Ми хочемо, щоб нам дали тренера, тренер сказав, що робити, — і ми це зробили. Але відповідальність за власний розвиток не можна повністю перекладати на тренера.
Тренери не можуть до кінця контролювати кожного перспективного гравця. Увага має бути до всіх, але якщо є гравці, які є кандидатами до збірної або в яких ви бачите майбутніх лідерів, можливо, їм потрібно додатково допомагати, стежити за їхнім розвитком, відточувати кожен елемент.
У чоловічій збірній U-18 були деякі нові гравці, яких я побачив і які раніше не були залучені до системи цих збірних. У деяких із них було відчутне це бажання. Вони чогось не знають, чогось не розуміють, у клубах їм, можливо, не показують системний командний захист чи індивідуальний захист, і видно, що багато чого не допрацьовано. Але вони стрибають за кожним м’ячем, намагаються не програти жодної ситуації.
Але це були одиничні випадки.
Загалом у хлопців U-18 мені не сподобався командний характер. Деякі гравці намагалися завести інших, але це було помітно: один не може перевернути всіх.
Якщо аналізувати цю збірну, то єдине, що спадає на думку, — команда була дуже залежною від емоцій. Коли емоції були, була і гра. Коли емоцій не було — не було й результату.
Але дуже багато було втрачено ще до цієї підготовки. Я вже сказав про причини, але за ці три роки ми кожного разу говорили, що може бути далі і над чим потрібно працювати.
Кожна збірна і кожен гравець після завершення сезону отримують план підготовки — над чим працювати далі. План є, він озвучується. Але коли немає контролю, коли ми поки не можемо контролювати кожного гравця так, як хотілося б, або коли не вибудувана система контролю за гравцями збірних і кандидатами до збірних, ми самі не можемо вимагати, щоб гравець, маючи цей план, індивідуально його виконував і готувався до наступного сезону.
Тому ще раз: ця збірна, можливо, мала великий потенціал. Але цей потенціал так і залишиться потенціалом, якщо його не використовувати і не відпрацьовувати. Тут потрібно йти не на 100%, а на 200–300%.
І ще раз скажу: деякі гравці за цей період навіть деградували. Те, що я бачив у них у U-15, і те, що побачив зараз, мене дуже сильно розчарувало.
Тут не можна сказати, що тренер неправильно їх використовував. Я бачив, що тренер щось хотів зробити і щось робив. Окремі розмови з тренером і тренерським штабом у нас уже були. Але той матеріал, який був у команди, і те, що я побачив, якщо порівнювати окремі моменти, викликає у мене дуже великі претензії саме до гравців.
Ще раз повертаючись до тренерського штабу — у мене є претензії і до нього. Щось я вже сказав, щось ще додам. Але саме матеріал, який був у розпорядженні тренерів, мене трохи розчарував.
Водночас усе можна змінити і налагодити. І тут дуже важливо, щоб у гравців було бажання, щоб у них була мета, до якої вони йдуть і заради якої працюють. Не можна чекати манни небесної від когось.
У нас багато гравців пішли саме таким шляхом і зараз не відповідають рівню збірних.
Ще раз скажу: не всі гравці були залучені. Можливо, ми не ідеальні. Але тренери відстежували гравців, спілкувалися з іншими тренерами, мали необхідну інформацію.
І час підготовки для всіх збірних, практично для всіх, був однаковим. Я скажу відверто: і ця збірна, і інші збірні мали достатню інформацію для підготовки.
Олег Шевченко: Ми щиро вірили, що на Євробаскеті U-18 могли досягти кращого результату
Тренерським штабом чоловічої збірної U-18 плани підготовки — як командні, так і індивідуальні для кожного гравця — були надіслані. Було визначено, над чим працювати, у якому стані вони повинні приїхати на перші збори, щоб без розгойдування вже бути готовими.
І те, що я знаю, було виконано не всіма гравцями. Деякі приїхали з травмами, деякі — не в тому фізичному та функціональному стані. Це теж було.
Тому, ще раз, цей відбиток на збірну я вже пояснив — чому і як це працювало, до чого ми йшли і чому отримали такий результат.
Але чемпіонат уже завершився, і зараз ця вікова група переходить у дорослий баскетбол. Якщо так буде далі, ми з цієї вікової групи можемо нікого не побачити в національній збірній.
Тому хлопцям потрібно замислитися над тим, що буде далі і в якому стані вони будуть підходити до наступного етапу кар’єри. Це стосується і тих, хто грає за кордоном, і тих, хто знаходиться в Україні.
І тут окремо хочу сказати про гравців, які виступають за кордоном.
Я хочу донести до всіх: якщо ви граєте за кордоном, це не ваша перевага над тими, хто грає в Україні. Це показник того, яким ви повинні бути.
Якщо ви перебуваєте за кордоном, у хороших умовах, де є нормальний тренувальний процес і спокійні умови для роботи, ви повинні бути, як легіонери, на голову сильнішими за тих гравців, які знаходяться у вашій команді.
Ви повинні показувати цей статус легіонера. Тому що далі, у дорослому баскетболі, все працюватиме саме так: легіонер гратиме тільки тоді, коли його братимуть до команди за кордоном, якщо він буде сильнішим за місцевого гравця.
Якщо вони будуть на одному рівні, тренеру місцевої команди буде простіше віддати перевагу своєму гравцеві, а не легіонеру. Повірте, це так працює.
Тому ви повинні бути кращими. А перед своїми партнерами по збірній ви повинні бути не просто кращими, а якіснішими. Щоб на вас рівнялися, щоб ви були тим баскетбольним орієнтиром за кордоном, до якого іншим потрібно дотягуватися.
І в нас я чув ситуації, які я присікаю і буду присікати. Коли хтось приїжджає з-за кордону і говорить: «Я з-за кордону, а ви тут, в Україні, ви ніхто», — якщо я таке почую, неважливо, хто це буде і наскільки він сильний, він може бути відправлений зі збірної.
І тренерам я це буду доводити й надалі. Таке ставлення потрібно присікати.
Зараз ситуація така, що умови, в яких тренуються і працюють гравці та тренери в Україні й за кордоном, дійсно відрізняються. Але іноді я бачу, що навіть гравці U-16 вже є більш стресостійкими та характернішими, ніж деякі легіонери.
Можливо, це жорстко сказано, але війна теж дає свій відбиток — місцеві гравці стають сильнішими за характером.
Якщо говорити про дівчат U-18, то, можливо, головному тренеру було важко в останній момент прийняти команду і зробити все так, як хотілося б. Ми ще будемо говорити з Марією Дубас, на що звертати увагу і що потрібно змінювати.
Ми були на зв’язку і до чемпіонату, і під час чемпіонату. Я висловлював свою позицію та своє бачення. Щось було прийнято, щось — ні. Але тренер бачить ситуацію по-своєму, і це правильно. Так і повинно бути.
Марія Дубас: Для дівчат збірної U-18 цей чемпіонат Європи став великим кроком уперед
Вимоги повинні бути єдиними для всіх, але водночас до кожного гравця потрібно знаходити індивідуальний підхід і витягувати з нього те, що він уміє найкраще і що може робити якісніше за інших.
Під час чемпіонату були і плюси, і мінуси. Але якщо говорити про старші збірні, там був певний стиль, була тенденція, було зрозуміло, хто за що відповідає. Ми говорили про ролі на майданчику — що вони роблять, де вони це роблять і в який момент.
У жіночій U-18 я цього не побачив. Але ще раз — тут є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини.
Дівчатам у цьому віці, як і хлопцям, я теж хочу сказати: потрібно дуже багато працювати, відточувати свої індивідуальні можливості, працювати з тренерами окремо.
Тренерам, які відповідають за своїх гравців у збірних, потрібно брати сучасні тенденції, дивитися матчі зарубіжних команд цих вікових груп, дивитись міжнародні турніри, розуміти, до чого потрібно готуватися, і формувати цю модель для гравців, яких вони хочуть бачити. Ми повинні розуміти, в який баскетбол грають однолітки. А потім уже передавати цю інформацію головним тренерам збірних. За короткий період підготовки, коли всі вже збираються разом, дуже важко це зробити.
Тому після U-18 — і хлопців, і дівчат — у мене залишився певний осад.
Я бажаю їм тільки найкращого і хочу, щоб вони перебудувалися, особливо в тому, що стосується індивідуальних, фізичних, тактичних, технічних та ментальних аспектів. Тому що далі вони вже переходять у доросле життя.
— Окрема проблема останніх років — українські гравці розкидані по різних країнах та клубах. Як сьогодні відбувається їхній моніторинг?
— Моніторинг відбувається постійно, цілорічно.
Я як тренер-консультант і селекціонер багато спілкуюся з тренерами — нашими та тими, хто працює за кордоном. Тренерська спільнота дуже велика, і ми постійно обмінюємося інформацією.
Під час війни дуже багато наших гравців виїхали за кордон. Деякі продовжили грати, деякі, на жаль, взагалі закінчили з баскетболом.
Є й такі, про кого певний час ніхто нічого не знав. Тому це дуже кропітка робота: потрібно постійно шукати інформацію, дивитися матчі, спілкуватися з тренерами, бачити, як гравець прогресує.
Я отримую інформацію через Федерацію, аналізую її та передаю тренерам. Але хотілося б, щоб до цього процесу було залучено ще більше людей.
Дуже важливо не обмежуватися сухою статистикою.
Якщо гравець пише: "Я такого зросту, граю там-то, ось моя статистика", — цього недостатньо. Я тренерам кажу: потрібно знаходити повні матчі, дивитися ігри, бути на постійному контакті з гравцем і його тренером.
Це дуже важливо — системно збирати, контролювати та аналізувати інформацію про гравців.
— Які проблеми цього літа повторювалися у різних збірних найчастіше — фізична готовність, індивідуальна майстерність, кидок, тактика?
— Це симбіоз проблем.
Гравці приїжджають не в тому фізичному стані. Технічні та тактичні показники теж не на тому рівні, тому що в клубах вони не завжди отримують якісну підготовку.
Хтось працює індивідуально, хтось не працює взагалі. Але ми все одно робимо ставку на цих гравців, тому що знаємо їхній потенціал.
Тренери за обмежений час зборів намагаються привести все до порядку, але довести гравця до ідеального стану за короткий збір перед чемпіонатом неможливо.
Тому потрібно починати роботу набагато раніше.
Тренер збірної повинен бути призначений якомога раніше. Він має мати розширений список гравців, індивідуальні плани, контролювати їхню підготовку і бачити, хто прогресує.
Мені дуже подобається, коли тренери дивляться матчі інших команд, аналізують їх, ставлять запитання: чому вони використовують такий елемент, чому це працює, як його можна адаптувати.
Хочу віддати належне Дмитру Болдаєву, який на тренерських курсах ФБУ, так і сказав, що йому подобається, коли тренери, дивлячись на його прикладі гру Бешикташу, потім ставлять питання не просто про зміну захисту чи тактичні рішення, а намагаються зрозуміти, як тренер дійшов по ходу матчу до цього.
Тренер повинен постійно вчитися. Інформації зараз дуже багато — онлайн-курси, відео, спілкування з колегами.
Не можна просто сказати: «Дайте мені збірну, я там буду». Потрібно мати свій стиль, своє бачення баскетболу і довести, що цим шляхом можна розвивати і команду, і гравців.
— Тобто ви бачите необхідність змінювати саму систему підготовки молодіжних збірних?
— Так. І це не повинна бути підготовка тільки до чемпіонату Європи.
Хотілося б, щоб тренер отримував збірну практично одразу після завершення попереднього чемпіонату Європи. Він має розуміти, з ким працює, мати розширений список, бачити гравців протягом сезону.
Було б дуже добре проводити кемпи, турніри, збирати гравців у різні вікна протягом сезону. Вони приїхали, попрацювали разом, зіграли, потім роз'їхалися по клубах, а через певний час знову зустрілися.
Тоді тренер бачить реальний стан гравця і розуміє, над чим потрібно працювати.
Якщо наступного разу гравець приїхав і нічого не змінилося або навіть сталася деградація, потрібно робити висновки. Це і є конкуренція.
Звичайно, є об’єктивні проблеми: хтось грає за кордоном, хтось в Україні, хтось не може виїхати, є фінансові питання. Але це моє бачення системи — підготовка до чемпіонату Європи повинна фактично тривати весь баскетбольний рік.
— Останніми грали збірні U-16. Чи бачите там позитивні моменти? Почнемо з хлопців.
— Так. На першому етапі я бачив, що команда мала своє лице, малюнок гри, тактичну взаємодію.
Було видно, хто і де повинен знаходитися в нападі, як рухатися гравцям з м’ячем і без нього, якість передач, кидків, схеми індивідуального та командного захисту.
Далі були травми ключових гравців, і це вплинуло на команду. Після поразок хлопці десь психологічно підсіли. Це ще потрібно детально аналізувати.
Але я хочу звернути увагу на те, що показують наші однолітки з інших країн.
Наприклад, Хорватія. У них кидкова підготовка на рівні дорослих. Вони не бояться кидати з різних дистанцій, але це не просто кидок у бік кошика. Вони відпрацьовують це настільки якісно, що мають високий відсоток влучань.
Вони знають, що робити в кожному епізоді. Вміють грати в контакті, завершувати атаки з фолом, грати фізично.
А ми щороку стикаємося з проблемою, що не вміємо грати в контакті.
Подивіться на Ісландію в цьому віці — хлопці фізично готові, не бояться контакту, йдуть в обіграш. У них витриманий спейсинг, є рух м’яча, якість передач.
А в наших молодших збірних дуже багато помилок у передачах. Ми можемо мати за матч понад 30 помилок і наступного разу повторювати ті самі проблеми.
При цьому матеріал у U-16 хороший. Я дивився і радів, що в нас є такі хлопці. Дуже не хочу, щоб цей аванс залишився просто авансом.
— Останньою цього літа свій чемпіонат завершила жіноча збірна U-16 — третє місце в Люксембурзі, причому команді зовсім трохи не вистачило до виходу у фінал і, відповідно, боротьби за підвищення в класі. Яке загальне враження у вас залишилося від цієї збірної? Що в її грі вас найбільше порадувало і чи бачите ви в цьому поколінні потенціал для подальшого прогресу?
— Перше, що хочу відзначити, — у цьому новому форматі ми були дуже близькими до виходу до Дивізіону А. Мені дуже сподобався підбір гравчинь у цій збірній. Це справді цікавий вік, є хороші антропометричні дані, багато високих баскетболісток. Загалом я бачу тут дуже цікавий матеріал для подальшої роботи. Звичайно, зараз я б не хотів публічно давати детальну характеристику кожній гравчині окремо, але потенціал у цієї команди дуже великий.
Мені сподобалося, що багато дівчат показали те, чого раніше я не завжди бачив. Була швидкість передачі, розуміння того, що потрібно робити на майданчику. Не постійно, але такі сплески якісної гри були значно частішими, ніж раніше. Окремо відзначу, що в команді не було Катерини Соприги, яка, безумовно, також могла б її підсилити. Цікавим відкриттям для мене стала Софія Кочубицька — я бачив її гру в Іспанії, але наживо раніше не працював із нею. Було видно, що за своїми навичками це дуже цікавий гравець із хорошим потенціалом.
Так, ми робили багато помилок. Але для тренера дуже важливо розуміти, які це помилки. Якщо команда грає повільно і просто віддає м'яч супернику або викидає його в аут — це одна ситуація. А коли команда грає на високій швидкості, швидко переходить із захисту в напад і через це допускає помилки — це вже зовсім інше. Я бачив багато саме таких епізодів. Команда будувала свою гру на швидкому переході із захисту в напад, і якщо б дівчата частіше зустрічалися, тренувалися та грали в такому темпі, ці помилки поступово ставали б меншими.
Тому я вважаю, що нам не потрібно відходити від цього стилю. Навпаки, його потрібно розвивати. Швидкий та агресивний баскетбол, швидкі передачі, дриблінг, агресивний обіграш — це ті елементи, які потрібно вдосконалювати. Якщо ми хочемо швидко переходити в напад, то так само маємо якісно працювати й у transition defense — не допускати провалів після втрати м'яча. Тут тренерам потрібно поступово вибудовувати правила: як ми нападаємо, як захищаємося, хто за що відповідає. Це не робиться за один місяць, це кропітка робота.
Але головне, що дівчата на цьому турнірі зловили цей ритм і зрозуміли, в який баскетбол вони можуть грати. Я сподіваюся, що вони не відступатимуть від цього й надалі. Якщо якість гри на цих швидкостях буде зростати, помилок стане менше. Деякі гравчині, яких я раніше вже бачив у системі збірних, цього разу могли показати себе якісніше, а деякі, навпаки, відкрилися для мене з нового боку.
Звичайно, прикро, що нам зовсім трохи не вистачило для виходу до Дивізіону А. Ми грали на рівних із Португалією та Фінляндією, і ці матчі показали, що команда може конкурувати на такому рівні. Для тренера завжди прикро, коли через окремі епізоди та невеликі помилки втрачається можливість пройти далі. Але назад ці моменти вже не повернути. Їх потрібно використовувати як матеріал для аналізу — зрозуміти, над чим працювати далі і що вдосконалювати.
Тому загалом я дивлюся на цю збірну з оптимізмом. Потенціал у дівчат дуже великий. Головне зараз — не зупинятися, а продовжувати працювати над індивідуальною майстерністю, швидкістю прийняття рішень, командною взаємодією та тим стилем, який вони показали на цьому чемпіонаті.
— Якщо підсумувати, що ви хотіли б сказати тренерам і гравцям після цього літа?
— Я вдячний усім тренерам, які працювали з нашими збірними, незалежно від результату. Я знаю, що таке працювати на знос під час чемпіонату Європи та підготовки до нього. Це виснажує, але всі, хто на це йде, заслуговують на повагу.
Знаю, що багато хейту йде в соцмережах. Моя порада — потрібно менше це читати, не треба на це відволікатись, розпилятись. Часто це дуже б'є по психиці. Треба якісно робити свою справу, не відволікатися, працювати, працювати і ще раз працювати, ставити перед собою максимальні цілі.
Також велика подяка тренерам клубів, які делегують гравців до збірних. Для них це теж непросто. Але потрібно дуже багато аналізувати те, що ми побачили.
Не в плані: «Мого гравця там не задіяли», «його неправильно використовували» чи «він не на своїй позиції». Це не вихід.
Тренери мають бути на прямому контакті з тренерами збірних. Можна телефонувати, розмовляти, обговорювати сильні та слабкі сторони гравців.
А головне — робити висновки з побаченого і виправляти їх уже протягом сезону, щоб наступного року ми могли підтягнути рівень гравців, витягнути з них максимум і додати ті якості, які сьогодні мають найкращі команди та баскетболісти.
І потрібно дивитися ще на крок уперед. Якщо ми зараз говоримо про 16-річних гравців, то вже повинні розуміти, що потрібно мати у 18 років. Не можна чекати, поки вони досягнуть цього віку — треба готувати їх заздалегідь.
Я з повагою ставлюся і до тренерів, і до гравців. Поради, висновки, аналіз — це завжди частина роботи. Головне — робити висновки і рухатися далі.
