Головний тренер національної жіночої збірної України з класичного баскетболу 5х5 Володимир Холопов утворив тандем наставників разом зі своїм колегою Юрієм Процюком і вирушив разом з жіночою збірної України з баскетболу 3х3 на чемпіонат світу до китайського Гуанчжоу. Холопов ніколи не приховує своїх переможних амбіцій у будь-яких турнірах і чемпіонатах. Ось і на Мундіалі він налаштований на максимальний результат. На чому базуються його сміливі плани?
- Усі гравці, які поїхали на чемпіонат світу, проходили у мене збори у національній збірній. Вони знають вимоги у захисті, як ми захищаємося на пікенролах, як захищаємося на заслонах. Баскетбол 3х3 – це мінімодель великого баскетболу. Вона може у чомусь відрізнятися. Але не дуже сильно. Умовно кажучи якщо люди грають зі зміною у великому баскетболі то вони грають зі зміною і у 3х3. Це не дуже принципово. Єдину відмінність суттєву яку є бачу – рішення тут треба приймати максимально швидко, індивідуальні рішення для атаки, кидка, проходу. Тут нема часу на підготовку атаки на утримання м’яча. Саме у цьому бачу тактичну різницю. Усе решта – те саме, що й у великому баскетболі.
- Ви утворили тренерський тандем у збірній з Юрієм Процюком. Наскільки просто ви знаходите один з одним спільну мову. Чи маєте розбіжності у принципових питаннях?
- У нас абсолютно рівні, професійні стосунки. Ми посиділи, розібрали гру, розробили спільну тактику у нападі, у захисті. Надали гравцям усі ці комбінації. Назвемо це так – надали готовий PLAY-BOOK, щоб дівчата вивчали усі ці комбінації, які будемо розігрувати після стандартного положення, що зветься "Чек", як ми граємо після закинутого, як граємо після постановки стіни. Ми усе це з Юрієм обговорили і на тренуваннях відпрацювали. Часу, звичайно ж, катастрофічно мало, але за рахунок того, що гравці залучалися у збірну, і Віта Горобець, і Женя Спітковська і Даша Завидна – вони були у збірній одночасно, у травні на навчально-тренувальних зборах і навіть їздили на товариські матчі до Угорщини. Тобто мені просто знаходити спільну мову з ними, так само і з Юрієм Процюком.
- Ви Зарицьку у цьому списку забули пригадати.
- Я не забуваю такі речі. Аня Зарицька – досвічений гравець, я назву її – стрижень команди. Вона – капітан збірної України, її цемент.
- У вас дуже мало часу на адаптацію, вранці 12-го жовтня граєте два матча з Новою Зеландією і Нідерландами. Що може допомогти швидше адаптуватися в іншому часовому поясі?
- Головний лікар збірних України з баскетболу Сергій Калінкін надав нам медпрепарати, що допоможуть швидше адаптуватися в умовах зміни часових поясів. Надав свої рекомендації, як легше перенести переліт і як швидше пройти акліматизацію. Маємо рекомендації лікаря. Але за великим рахунком, різниці великої не бачу. У цих самих умовах перебуватимуть інші європейські команди. Та й у Нової Зеландії така сама різниця у часі з Китаєм, як і у нас, тільки в інший бік. Як є, так є. Треба просто якісно робити своє діло попри усі складнощі з перельотом.
- У вас початкове завдання вийти з групи, або ж як каже Женя Спітковська, увійти до трійки призерів. Якою ви бачите мету на чемпіонаті світу?
- Я, як і будь-який тренер з амбіціями, скажу, що завдання ставимо найвищі. Участь у змаганнях нам точно не підходить. Місце на п’єдесталі є тільки одне – це перше місце. Якщо ти не прагнеш бути першим, нема чого тоді вдягати форму чи ставати на тренерський місток.
- Хто з наших суперників у групі (Нова Зеландія, Нідерланди, Польша, Індонезія - ред.) є найбільш небезпечним?
- Я думаю, так: тільки но подумаєш, що хтось з суперників не є небезпечним, ти цю гру обов’язково програєш. Суперника не можна боятися, до нього треба ставитися з повагою, незалежно від назви країни, яку він представляє. Треба готуватися на 100% і грати з кожною командою на 100%. Тим більше, що у грі 3х3 дуже велике значення має кількість набраних очків. У турнірній таблиці враховують, скільки ти закинув, тому завдання – грати максимально результативно і обігрувати кожну команду, щоб стати чемпіонами світу.
