31 серпня виповнилося 87 років заслуженому тренеру СРСР та України Ісаку Майзліну.
Видатний фахівець прийшов на тренерську роботу, коли у Дніпрі ще працювали метри тренерського цеху Костянтин Медведєв та Микола Говорунов. Він не знітився перед їхніми іменами, скромно працював у дитячо-юнацьких школах. Тоді до нього і його вихованок прийшли перші успіхи. За ними – загальне визнання на спортивних теренах Союзу.
У баскетбол Майзлін потрапив точнісінько за приказкою «З корабля на бал». Служба на тихоокеанському флоті переконала його у думці, що баскетбол – пріоритетна справа життя. Робота з дітьми була стихією Ісаака Майзліна. Тренерську діяльність він розпочав у дніпровській школі №42, 1959-го Майзлін прийняв запрошення стати наставником кількох груп ДЮСШ-1, очолив дівочу збірну області.
Заслужений тренер України Віктор Гуревич згадує: «Тільняшку і мічманський кашкет Майзліна бачили скрізь. А ще він носив здоровецьку торбу з м’ячами, з якою пересувався від зали до зали громадським транспортом, викликаючи невдоволення пасажирів. Та ще й постійно клянчив ключі для тренувань численних учнів».
Згодом Ісаака Майзліна запросили до найкращої баскетбольної школи Дніпра – знаменитої ДЮСШ №5. Там він розбудовував баскетбол з такими асами тренерського цеху, як Говорунов, Гальперін, Нестеренко. 1971-го Майзлін очолив дніпропетровську «Сталь» і тренував найкращу команду області протягом наступних шести років.
Його вихованки регулярно виступали на найпрестижніших турнірах, зокрема до юнацької збірної СРСР входили Вікторія Десятниченко, Аліна Колісник, Вікторія Лелека, Вікторія Парадіз, Найбільших успіхів досягли олімпійські чемпіонки Людмила Рогожина, Раїса Курв'якова та Олена Жирко.
З книги "Володарі баскетбольних кілець" літописця українського баскетболу Анатолія Волошина: "...У 1983-му році перед Ісаком Юхимовичем постав вибір - переїхати до столиці, де на нього чекали динамівки Києва і ключі від двокімнатної квартири, чи залишитися у рідному місті. Знову обрав "Сталь", не полишивши без уваги ДЮСШ і студентські колективи. Не бажаючи працювати з легіонерками запросив до команди велику групу власних вихованок..."
У 1991-му році за підготовку баскетболісток високого класу Ісааку Майзліну присвоїли звання заслуженого тренера СРСР.
1997-го року Ісаака Майзліна призначили головним тренером національної жіночої збірної України.
У нульових доля закинула Ісаака Майзліна до Німеччини, але він повернувся до рідного Дніпра.
Ісаак Майзлін, заслужений тренер України і Радянського Союзу:
- У 1944-му році я вступив до Херсонської школи юнг. Це були такі ремісничі училища, які було створено, щоб подолати безпритульність. Я закінчив її 1947-го року на відмінно і вступив там само у Херсоні до морехідного училища. А у «мореходці» був курс баскетболу. А я ігровиком був: волейбол-баскетбол. І за рік я став капітаном баскетбольної команди і став її тренувати. Отже, я вдячний Херсону, баскетболу! Моїм другом тоді був Костя Осадчий, він вже пішов з життя. У мореходці він був на два курси старшим за мене. Ось він був справжнім фанатом баскетболу і прищепив мені любов до цієї гри. І я під цим знаменем пройшов усе життя. За що я полюбив баскетбол? Це не поясниш. Я щаслива людина, бо моє життя пов’язане з баскетболом. Я отримую президентську стипендію, 2000 грн., як видатний діяч українського баскетболу. Для мене це дуже важливо не як гроші, а як повага Президента. Я підготував 77 майстрів спорту, трьох олімпійських чемпіонок. Мої команди десять разів ставали чемпіонами СРСР.
- Ваші команди чи Ваші підопічні?
- Мої команди, що я їх очолював. І студентські, шкільні, і команда майстрів «Сталь», була така.
- Ваші «зіркові» дівчата ще звертаються до Вас за порадою?
- Звісно, між нами, як кажуть, повний контакт. Хоч доля розкидала їх світом. Скажімо, Люда Рогожина, перша олімпійська чемпіонка, живе у Пітері.
- Що б Ви побажали тим тренерам, які стали на баскетбольний шлях, яким пройшли Ви?
- Віддатися повністю своїй справі. Але це не так просто. Це відданість, фанатизм, мені це важко навіть передати словами.
Федерація Баскетболу України щиро вітає Ісаака Майзліна з Днем народження і бажає йому міцного здоров’я, радісних і теплих зустрічей, таких самих, як цікаві і яскраві сторінки баскетбольного минулого Тренера з великої літери!
В І Т А Є М О !!!
