Головний тренер збірної Києва та кадетської жіночої збірної України U-15 Ірина Нагорна підбила підсумки клубного сезону і розповіла про плани жіночої збірної на літо. Її дівчата стали чемпіонками України у трьох вікових групах – 2003, 2004, 2005 р.н. З останнього чемпіонства навіть такий досвідчений тренер, як Нагорна, зробив певні висновки.
- Є наша провина у тому, що ми увесь сезон розказували – дівчата, у нас попереду фінал, ми маємо гідно його відіграти. Накачували, накачували, а треба навпаки, розслабляти замість того, щоб налаштовувати. Вийшли на фінальну гру (з МСДЮСШОР Вінниця – ред.) і збоку було помітно, що зовнішні чинники на них дуже сильно впливають. Тільки після перерви, коли сказали, що будь-який результат є гарним, кожна з вас є кандидатом у збірну, на вас дивляться тренери, глядачі, рідні, маєте показати себе з кращого боку, тільки після цього спіймали свою гру і одразу ж +40 вийшло. Це діти, тут нікуди не подінешся (посміхається – ред.)
- У вас три команди. Хто з ваших команд відчував найбільший спротив у чемпіонаті?
- Уся справа – у суперниках. Так сталося, що ми з Ларисою Єщенко ніколи не робили ставку на 2004-й рік, а вийшло, що саме цим віком ви виступили найкраще, без складнощів стали чемпіонками. У ВЮБЛ-2003 у нас є напрочуд сильний конкурент – це ОСДЮСШОР Рівне. Увесь чемпіонат йшли з ними очко в очко, фінальна гра виявилася хвилюючою для нас. Переймалася, бо гра була рівною, наші і рівненські дівчата становлять основу збірної U-15. Відчуваю, що і наш почерк з’являється у дівчат (з Рівного – ред.). І тренер ОСДЮСШОР Марина Максимчук теж робить свій вагомий внесок в організацію гри збірної. Ми злилися і нам важко грати між собою. Бо кожний знає секрети одне одного.
- Коли такий небезпечний суперник, прогрес у майстерності прискорюється?
- Звісно, без сильного суперника неможна. Ми були зі збірною U-15 у Римі, на товариських матчах зі збірною Італії. Дуже непогано відіграли і рівненські дівчата, і дівчата Багіри (збірна Києва – ред.). І буквально за два дні після повернення у нас фінал! Ми зустрічаємося, але вже як конкуренти. І боротьба, і розв’язка були дуже цікавими. А у ВЮБЛ-2004 для нас усе склалося простіше. Не знаю як, але психологічно на фінал вийшли налаштованими і ніщо нас не могло зупинити. На високій швидкості провели гру. А якщо взяти ВЮБЛ-2005, то Вінниця була першою, у нас було, до кого тягнутися, була мета наздогнати і випередити. Тому протягом сезона ми це зробили і у фіналі поставили крапку.
- Якщо команда-2005 грає ще у дитячий баскетбол, то команда-2003 вже у дорослий?
- Скажімо, обриси дорослого баскетболу є. Дозволяють усі види захисту, зони. Перший рік так грали. Вже є комбінаційна гра. Якщо у більш молодших гра на лідера проходить. Навіть, грубо кажучи, один гравець може обіграти усю команду, то тут вже ні. Тут вже командна гра. Ставку робимо на кожного гравця, кожний - значимий у грі.
- А у дітей один гравець може обіграти усю команду, це Ви про Єву Адаменко?
- Єва Адаменко? Ось саме перша половина фіналу-2005 показала, що один у полі не воїн. Але такий дуплет, як Єва Адаменко і Катерина Коваль дуже потужний. І ми покладаємо сподівання на цю пару і на усю команду. Бо окрім цих двох дівчат у нас непогана зміна росте. У нас є чотири дівчини 2006-го року, дві з них за 180см зросту. Зростає покоління, яке буде допомагати, а не просто перебувати поруч. Є перспективні діти, які здатні підтримати лідерів і наступного року, сподіваюся, самі ними стануть. І дуже мені подобається, що у команді 2005-го року є дві Насті, два захисника, дуже потужно зіграли. А без захисників команда не може відбутися. Є перспективні діти.
- У такому віці багато перспективних, але стати зірками дорослого баскетболу вдається одиницям. Чому?
- Це і наше завдання, тренерів, щоб зберегти цих дітей. Їх треба зацікавлювати, показувати перспективу. Добре, що у нас є старші покоління, які вже у національній збірній грають. Ми можемо на цьому прикладі працювати. Дівчата знають, що вони так само з 3-го класу займалися у спортивній школі і так ми відслідковуємо увесь їхній шлях. Розповідаємо їм і вони бачать – такий шлях може пройти кожен, треба мати бажання і талант.
- Ви головний тренер жіночої збірної U-15. На відміну від на рік старших ви не маєте головного старту сезону – чемпіонату Європи. Важко ставити мету чи маєте чітке уявлення підготовки?
- Для нас цей літній сезон дуже важливий. Коли ти готуєшся до чемпіонату Європи і перед тобою стоїть конкретна мета, ти часом не встигаєш звертати увагу на дрібниці. А дрібницями я називаю те, що гравці мають відпрацьовувати у своїх клубах – якість постановки заслону, інші баскетбольні нюанси, з якими діти мають приходити але не завжди вдається. Тому саме зараз на зборах ми приділяємо увагу цим дрібницям. І я вважаю, що і ці, і наступні збори будуть вкрай корисними. Ми можемо спокійно сидіти і працювати над цими дрібницями, над технікою, нас нічого не підштовхує вперед, ми не маємо грандіозних змагань. Зараз буде виїзд до Білорусі на спаринги, ми працювали над заслонами і ось там я зможу побачити – що ми приготували, наскільки якісно провели підготовку. Далі у нас виїздів не планується, але підготовка до наступного року триватиме. Ми знову візьмемо участь у юнацькій Євролізі. Але вже по 2001-му року народження. Бо у цьому сезоні ми змагалися по своєму року народження. Не скажу, що для нас виступ був простим, усі команди дуже цікаві. Були збірні команди. І знов-таки, ми обіграли збірну Італії (55:51 – ред.), поступилися тільки росіянкам (Спартак-Відноє 32:53 – ред.), але у них теж збірна. Начеб-то Московської області, але там у них входить уся Росія. Вони збирають найсильніших в інтернат і роблять збірну. Підбір гравців на найвищому рівні, уся Росія там. Для нас у цьому сезоні грати проти них було найскладніше. А з іншими командами абсолютно рівні матчі. У багатьох країнах працюють інтернати, я їх так називаю, баскетбольні академії. По різному вони звуться, цього року за таким принципом італійці почали працювати. Вони ставлять експеримент. Ми приїхали з Рима, я у захваті – бо були у серці цієї баскетбольної лабораторії, бачили, як відбувається підготовка. 18 дівчат з усієї Італії зібрані у цей інтернат, назву це так. З ними працюють наукові бригади, ми усе це бачили. Мене здивувало, що мають одне баскетбольне тренування на день. Одне, а ще тренування – це або плавання, або фізпідготовка, але індивідуальна. З кожним гравцем працюють так. Зараз ми з ними зіграли на рівних, у другому матчі програли тільки в овертаймі. Потенціал у наших бачу. Але підбір гравців у італійців на вищому рівні.
- У вас є кадрові проблеми у збірній?
- Усі є. Але чомусь так виходить, коли ми збираємо збірну, у нас небагато кандидатів у підсумку, готових виступати у збірній. Ми перешерстили усю Україну, передивилися усіх. На цьому зборі, який зараз проходить у Пущі Водиці, підключили дівчат з КСЛІ, з Полтави дівчину, пробуємо, переглядаємо. Але так, щоб такий вибір був, як в Італії – цього нема. Ростові дані не ті, фізичні кондиції.
- Чому так? Ехо Чорнобиля, екологія?
- Просто в Італії, наскільки я знаю, у кожному селі є баскетбольний клуб. У мене там подруга живе, я бачу, як вони працюють. І якщо збирати збірну Італії, це такий відбір, стільки дівчат! І жодна з них не повторюється з одного клубу, усі з різних. Про що це свідчить? Є звідки брати. У нас ще не так багато клубів, але я бачу, що ФБУ плідно працює у цьому напрямку. Зараз вже 2005-й рік, 2006-й, 07-й. Кількість команд зростає, я впевнена, ми вийдемо на якісно інший рівень.