Жіноча юніорська збірна України завершила чемпіонат Європи U-18 у Дивізіоні B на 14-му місці. Команда Марії Дубас виграла два матчі з семи, а серед найкращих за індивідуальною статистикою українок стала Марія Майдан. 17-річна баскетболістка в середньому набирала 14.6 очка та робила 8.4 підбирання за матч, ставши найкращою в складі збірної за показником ефективності — 14.4.
Жіночий Євробаскет U-18: статистичні підсумки для України
Майдан, яка навчається та грає в Канаді, розповіла про свою роль у команді, складні поразки, матч проти майбутніх чемпіонок з Ізраїлю, відмінності канадського та українського баскетболу, баскетбольну родину та свої плани на майбутнє.
— Ти стала найкращою за ефективністю в збірній і однією з двох найрезультативніших — 14.6 очка та 8.4 підбирання. Чи відчувала ти протягом турніру, що команда все більше очікує від тебе лідерської гри?
— Так, я відчувала, що певною мірою команда очікувала від мене лідерської гри і могла покластися на мене в плані набору очок. Але не треба забувати про те, що баскетбол — це командна гра. У підсумку все залежить від того, наскільки кожна людина вкладається у свою роботу: хтось набирає очки, хтось захищається, хтось допомагає в інших моментах. І тільки якщо всі разом виконують свою роботу, можна досягти перемоги команди.
— Після перемоги над Норвегією команда зазнала кількох поразок поспіль. Наскільки психологічно складно молодій команді переживати такий відрізок на чемпіонаті?
— Це було складно. Ми дуже добре зіграли проти Ізраїлю, який у підсумку вийшов до Дивізіону А та виграв весь турнір. Я думаю, що потенційно ми могли виграти цю групу і точно могли боротися з Ізраїлем на їхньому рівні. Я не вважаю, що ми були в чомусь гіршими. Навіть у тій грі, яку ми програли Ізраїлю, ми довели, що можемо з ними конкурувати і давати їм відсіч.
Мені здається, у кожній програній грі нам просто трохи не вистачило впевненості в собі — віри в те, що ми справді можемо перемогти і можемо дограти до останньої хвилини. Психологічно було складно після кожної поразки перебудовуватися і вже думати про наступну гру: розбирати помилки, не допускати їх знову і водночас не зациклюватися на попередньому результаті.
Але це складно, тому що поразка залишається поразкою, і ти все одно про неї думаєш. Потрібно було навчитися залишати попередню гру позаду та виходити на наступну з новою головою.
— Який матч або момент цього Євробаскету ти передусім забереш із собою як досвід на майбутнє?
— Напевно, гру з Ізраїлем. Ми дуже добре зіграли проти них і спокійно вели половину матчу. Зараз, коли я знаю, що вони вийшли до Дивізіону А, ця гра для мене означає ще більше, тому що вона показала, що ми справді можемо з ними конкурувати.
Ми віддали їм останні десять хвилин, і в якийсь момент нам просто не вистачило настрою та впевненості. Тому головний урок для мене — потрібно вірити в себе і боротися до останньої хвилини.
Потрібно виходити на майданчик із першої секунди з розумінням, що ми можемо це зробити, і робити все до кінця. Мені здається, це більше питання голови, ніж навичок. Навички у нас є, але потрібно ще більше працювати над характером і психологічною впевненістю.
— Що б ти хотіла сказати цій команді після всього, що ви разом пройшли цього літа?
— Я б хотіла сказати дякую кожній дівчині, яка вклалася в ці збори та в цей турнір. Ми всі в якийсь момент були втомленими, але при цьому дуже підтримували одна одну протягом усіх зборів.
Ми намагалися працювати на команду і щодня робити одна одну кращими на тренуваннях. Для мене це була одна з найкращих груп дівчат, з якими я коли-небудь тренувалася. Я отримала величезне задоволення від того, що була в одному колі з цими людьми, тренувалася разом із ними та ставала кращою.
— Ти граєш і навчаєшся в Канаді. Наскільки канадський баскетбол відрізняється від українського, наприклад збірної — з точки зору стилю, тренувань та вимог до гравчинь?
— Я думаю, що велика різниця саме в підготовці та кількості часу, який команди проводять разом. Мені здається, збірній України було б дуже корисно мати більше тренувань та ігор перед чемпіонатом Європи. Нам трохи не вистачило зіграності та часу разом.
У Канаді ми можемо багато років грати практично одним складом. Наприклад, можна шість років грати разом, добре розуміти одна одну і вже автоматично відчувати, хто куди піде і що зробить на майданчику. Від цього дуже сильно залежить результат команди.
У збірній України ми всі приїхали з різних команд і не встигли до кінця зігратися та зрозуміти одна одну в деяких ігрових моментах. Тому я думаю, що тут справа була не стільки в навичках, скільки в часі. Нам просто потрібно було більше часу провести разом на майданчику.
При цьому тренування у збірній були дуже сильними, і мені дуже сподобався професійний підхід до підготовки. У нас були хороші розминка та заминка, лікар, відновлення. У Канаді мені, наприклад, не завжди все це було доступно, і я думаю, що саме недостатній професійний підхід, зокрема, вплинув на те, що в мене часто траплялися травми минулого сезону.
У збірній я відчула, наскільки важливі правильна підготовка, зміцнення м'язів, розминка перед тренуванням і відновлення після нього. Наявність лікаря, який стежить за станом гравчинь і допомагає їм залишатися здоровими, — це теж дуже важливо. У цьому плані я побачила дуже професійний підхід у збірній.
— Твій брат Ілля цього літа був лідером збірної Британської Колумбії на чемпіонаті Канади U-17. У вас є ще молодший брат Петро. Звідки у вашої родини така любов до баскетболу?
— У нас баскетбол уже кілька поколінь у родині. Все почалося з мого дідуся — він грав у збірній СРСР. Потім цю любов до баскетболу передали моїм батькам. Грали обоє моїх батьків, а потім, звичайно, нас теж віддали в баскетбол.
Так вийшло, що баскетбол став дуже великою частиною нашого життя. Ми всі любимо цей спорт і намагаємося досягати хороших результатів у своїх командах.
Я точно можу сказати, що без батьків я б не грала в баскетбол. Саме вони прищепили мені цю любов до спорту та дали можливість ним займатися. Зараз баскетбол займає величезну частину мого життя та життя моїх братів.
— Ти вже вдруге приїжджаєш до збірної України, але минулого року не змогла зіграти через травму. Що для тебе означає грати за Україну на міжнародних змаганнях?
— Для мене це дуже багато означає. Минулого року я приїхала до збірної, але через травму не змогла зіграти, тому цього разу для мене було особливо важливо нарешті вийти на майданчик і зіграти за Україну.
Я відчувала на собі досить великий тиск — було відчуття, що мені потрібно показати хороший результат. Іноді через це мій фокус зміщувався не зовсім туди, куди потрібно.
Я розумію, що припустилася дуже багатьох помилок і що могла зіграти набагато краще. Але це був мій перший чемпіонат Європи, і я думаю, що в мене ще дуже багато можливостей для зростання. Є багато речей, які я хочу покращити і над якими потрібно працювати.
Я вірю, що якщо я продовжу тренуватися, а ми всі продовжимо працювати та виконувати свою роботу на майданчику, то на наступних змаганнях ми зможемо зіграти ще краще.
— Хотілося б тобі коли-небудь побачити Іллю та Петра у збірній України?
— Звичайно, мені б дуже хотілося побачити їх обох у збірній України. Вони є лідерами своїх команд у Канаді і, я думаю, точно могли б допомогти збірній та зробити свій внесок.
Для мене було б дуже круто одного дня побачити їх у формі України та грати за одну країну разом із ними. Думаю, для нашої родини це був би дуже особливий момент.
— А якщо подивитися далі — якою ти бачиш свою наступну баскетбольну сходинку після Канади та юнацьких збірних? І взагалі пов'язуєш своє майбутнє з баскетболом?
— Я б хотіла продовжувати розвиватися в баскетболі та перейти на наступний рівень. Зараз для мене наступний великий крок — університетський баскетбол. Я хочу продовжувати тренуватися, ставати сильнішою як гравчиня та використовувати кожну можливість, щоб зростати.
