Жіноча юніорська збірна України завершила чемпіонат Європи U-18 у Дивізіоні В на 14-му місці. Підопічні Марії Дубас здобули дві перемоги у семи матчах турніру.
Для Марії Дубас цей чемпіонат став дебютним у статусі головного тренера юніорської збірної. Після завершення турніру вона підбила його підсумки, розповіла про прогрес молодої команди, проблеми зі стабільністю та зіграністю, роботу тренерського штабу та плани на майбутнє.
— Якщо зараз, уже після завершення чемпіонату Європи, оцінити цей турнір для команди — вдалий він чи невдалий? Яке загальне враження у вас залишилося?
— Загалом мені сподобався турнір і багато чого в нас вийшло. Дівчата виконували поставлені завдання. В деяких моментах нам не вистачало стабільності, і це завадило виступити краще.
Марія Майдан: Тільки якщо всі разом виконують свою роботу, можна досягти перемоги команди
— У складі було одразу семеро баскетболісток 2009 року народження. Перед турніром ви говорили про молоду команду та її перспективу. Наскільки цей чемпіонат Європи допоміг дівчатам вирости, прогресувати?
— Я впевнена, що вони самі відчули цей прогрес. Мені сподобалося, що вони відчули: можуть боротися із сильними суперниками. Що ми можемо планувати виходити у вісімку, бачити, за рахунок чого це можна зробити, що нам потрібно підтягнути.
Я впевнена, що для дівчат це великий крок. Кожна з них отримала від мене відповідь на те, над чим їй краще попрацювати, що потрібно підтягнути, на чому акцентувати увагу.
Працювати треба завжди і постійно — і перед збірною, і протягом сезону ставити собі особисті цілі та підтягувати слабкі місця.
— Ви почали турнір із перемоги над Норвегією. Наскільки важливо було саме так стартувати?
— Звичайно, це було дуже важливо. На нас дуже сильно тисло те, що відбувалося навколо збірних. Дівчата бачили, що хлопці U-18 не здобували перемог, читали весь цей хейт, і це теж на них тиснуло.
Вони хотіли вдало почати, у них були амбітні цілі. Думаю, якби це була не перша гра, можливо, і рахунок був би іншим, тому що було багато хвилювання.
Я рада, що нам вдалося перемогти, і дівчата отримали ці емоції, щоб далі теж хотіти перемагати.
— Після цього було більше поразок, але в жодному матчі команда не виглядала безнадійно. Який матч вам як тренеру найбільше сподобався?
— Звичайно, з Ізраїлем. Цей матч мені сподобався, тому що, можливо, фактором стало те, що ми знали: це сильний суперник, і на нас це не тиснуло.
Я максимально змогла їх налаштувати, що не треба дивитися, хто проти тебе. Треба просто боротися зараз, у моменті. Гра складається з моментів, і потрібно боротися в кожному з них — тоді буде виходити.
Вони так налаштувалися, і ми відчули, що можемо боротися з цими дівчатами, які, видно, поки що на клас вищі за всіх. Вони всі інші ігри виграли з великими рахунками, і фінал так само.
Тому цим матчем я задоволена. Ми розбили їхній зонний пресинг, що нам не вдавалося зробити протягом двох спарингів. Ми з ним спокійно впоралися, і вони від нього відмовилися.
А так, загалом, мені сподобалася гра Швейцарії, і місцями — з Португалією та Болгарією. З Болгарією у нас перша половина теж була з такими хвилями.
Я дівчатам пояснювала, що в нас це трохи схоже на кардіограму серця. У нас є вдалі моменти: ми граємо три-чотири хвилини вдало, а потім щось у нас іде не так.
Тому нам не вистачає стабільності, досвіду, віку і зіграності команди.
— Наскільки ця проблема зіграності впливала на команду? І чи бачите ви можливість це змінити?
— Я вважаю, якщо ми зможемо створити таку систему, щоб наш склад зберігався і грав з одним наставником, це було б дуже добре. Я не знаю, як це реалізувати, але я бачу, як приклад болгарки — вже четвертий рік працюють з цим тренером, і вона ще п'ятий рік наступного року повезе їх на U-18, бо там теж у складі багато дівчат 2009 року. І я бачу в цьому результат. Вони дуже зіграні.
Ми можемо здивувати наших суперників тим, що щороку змінюємо тренера. У нас два роки тому з цими дівчатами працював Віталій Миколайович Черній, вони до нього пристосовувалися, зараз я — вони до мене пристосовуються. І у дівчат лише кілька тижнів і кілька спарингів перед чемпіонатом, щоб заграти так, як від них вимагає тренер.
Багато збірних, особливо скандинави, вони всі збираються в грудні обов'язково на турнір. Болгарія кістяком збірної грала у місцевому чемпіонаті.
— Повертаючись до чемпіонату Європи: що особисто вас найбільше порадувало в діях команди і що, можливо, навпаки, стало головним уроком?
— Порадувало в діях — це виконання тренерського завдання. Воно порадувало і не порадувало — саме невиконання.
Були моменти, коли вони виконали, і це дуже радує, тому що ми над цим працювали, і вони це показали попри своє хвилювання та все інше. Але не порадувало те, що, навпаки, моментами не виконували завдання.
— Ми вже відзначали, що Марія Майдан та Дар'я Іщук стали найрезультативнішими та найкращими за статистичними показниками. Наскільки ви задоволені тим, як інші дівчата впоралися зі своїми ролями?
— Ви знаєте, хоч і є статистично два номінальні лідери, я хочу сказати за інших. Наприклад, Гулямова в багатьох іграх гарно виглядала. Можливо, не так стабільно в усіх іграх, але теж ставала таким собі X-фактором у певних моментах.
Космач, наприклад, максимально грала на команду. Я хочу її теж відзначити. Виконувала завдання тренера, віддавала, виводила. Ніде цього не побачиш, наприклад, у якихось рейтингах, але це дуже важливо — мати такого гравця.
Вікторія Левонтюк, отримуючи задачу виключити першого номера, гарно це виконувала. Ніколь Подоляко деякі ігри потягнула за собою, як із Болгарією, наприклад. Вони всі, знаєте, десь здивували. Навіть Вікторія Оніщенко, яка мала невеликий ігровий час, але вона виходила і завжди забивала свої два очки за ті дві з половиною-три хвилини. Тобто теж круто, я вважаю.
Мені дуже сподобалося, що я могла їх усіх задіяти. У нас грав повний склад, у нас не було ігор, в яких хтось не грав зовсім. Ми намагалися заграти весь склад, і вони виходили та виконували свої короткі дії, навіть якщо я не могла надати більше ігрового часу.
Хотілося б, щоб вони все ж таки, можливо, наступного року вже більш свідомо відчували свою перевагу і щоб вони всі були більш упевнені в собі.
Бо іноді мені здається, коли ми починаємо вести в рахунку, вони думають: «Та ну ні, мабуть, ми можемо не виграти цю гру». Ніби самі в собі десь сумніваються. Хотілося б, щоб у них це було, навпаки: що вони можуть і що вони мають вигравати.
— Для вас це був дебютний чемпіонат Європи в якості головного тренера. Що ви для себе взяли як тренер?
— Я побачила, над чим нам ще дуже багато треба працювати. Побачила рівень інших команд, гравців. Вони все ж таки більш різнопланові, і нам теж треба підвищувати рівень.
Потрібно розвивати місцевий чемпіонат, намагатися більше грати міжнародних турнірів, для того, щоб грати в ритмі чемпіонату Європи. Там трохи інша жорсткість гри, інші швидкості.
Тобто для себе відзначу, що, звичайно, це все складно: сім ігор, на кожну готуєшся, всі вони емоційно складні. Але дуже цікаво дивитися, яку тактику тренер обирає, дивитися на команди з різних країн, як вони діють, на що акценти ставлять, які є класні гравці, і думати, як можна розвивати своїх у такому ж напрямку.
Наприклад, я вже бачу, як дівчата в своїй команді будуть "вигрібат", коли я почну сезон. Їм буде не солодко (посміхається – прим). Але ж ми не хочемо там пасти задніх, тому маємо вже свій план на наступний сезон.
— Думаю, окремо варто сказати про тренерський штаб. Наскільки ви були на одній хвилі і яке враження залишилося від спільної роботи?
— Так, тренерський штаб у нас був на одній хвилі, всі мені максимально допомагали, свої акценти розставляли і по скаутингу дуже сильно мені допомагали. В нас хороший, класний, бойовий тренерський колектив.
Плюс у нас ще був тренер з фізичної підготовки протягом збору. І доктор — теж дуже важлива частина цього тренерського складу, тому що він теж максимально переживає і коригував мене: "Давай цю не будемо навантажувати, ту пізніше, ту відновимо, ту ще щось". І ми без травм пройшли цей турнір. Я вважаю, це теж великий успіх. Тому я максимально задоволена тренерським штабом.
— І останнє питання з точки зору тренера: що б ви сказали команді після всього, що ви пройшли цього літа разом?
— Я максимально задоволена діями дівчат. Вони всі старалися на максимумі, працювали зі мною, взаємодіяли. Мені, принаймні, здалося, що до всіх я змогла достукатися, спіймати їхню хвилю, зрозуміти, який до кожної підхід: кого там більше можна стимулювати і похвалити, когось, навпаки, десь підштовхнути.
Я дуже їм вдячна, дівчатам, що вони тренувалися, прагнули стати кращими, виграти, їхати, гідно представляти свою країну. Вони дійсно намагалися максимально показати кращий результат.
Їм дуже не хотілося погано виступити. Вони всі разом співають гімн, мені це дуже подобається. Тобто для них це не просто — поїхали на якийсь турнір. Вони розуміють, де вони знаходяться.
Ставлять українські пісні в роздягальні і перед залом співають теж. Тобто вони гідно хотіли представити Україну.
Наразі це, певно, наш рівень — поки що 14-те місце. Звичайно, я не задоволена, але для цього просто бажання мало.
Тому я дуже вдячна дівчатам, я дуже вдячна тренерам, які мені допомагали, доктору, Федерації, що надали таку можливість спробувати, подивитися, долучитися до цього процесу.
Це такий окремий баскетбол, як на мене, збірна і чемпіонат Європи, тому що там дійсно максимальний рівень.
Якщо взяти, наприклад, Литву, яка в групі вигризала свої ігри по кілька очок і дійшла до третього місця, вони не громили суперників, а просто своєю працею вигравали. Це такий великий приклад, куди нам треба прямувати.
