5-й номер юнацької чоловічої збірної України U-18 Ерік Нвагбара не часто з’являвся на паркеті у матчах чемпіонату Європи, найбільше відіграв з командами Албанії та Шотландії. Але, як сказав після прильоту головний тренер команди Олександр Ворона, за вихід до дивізіону А билися усі - і та п’ятірка, що робила свою справу на паркеті, і ті сім хлопців, що підтримували партнерів з лави запасних.
- Мені дуже сподобалося бути частиною команди на чемпіонаті Європи. Я отримав неоціненний досвід, побачив хлопців, кремезніших за мене, ментально сильніших. Пересвідчився, що треба робити, аби розвиватися і не тупцювати на місці, збагнув, куди йти далі.
- Де ти почав займатися баскетболом?
- Сам з Харкова, любов до цієї чудової гри мені прищепила перший тренер Людмила Миколаївна.
- А чому зараз без клубу?
- Чому ж без клубу? Я граю в Америці, у шкільній команді міста Брендентон. Вже два роки за неї виступаю.
- Чого прагнеш досягти в Америці?
- Пробитися до команди коледжу, грати у першому дивізіоні. А далі, як піде.
- Якщо знагодишся тренерам збірної, відгукнешся на наступний виклик?
- Обов’язково. У наступному році знову зможу зіграти за збірну U-18. Я на рік молодший. А наступний рік вельми важливий. Ми вже гратимемо у дивізіоні A. Там суперники сильні і треба буде їх обігрувати.
- Як оціниш свій виступ у Скоп’є?
- Я задоволений, можливо на майданчику провів не так багато часу, як хотілося б, старші хлопці грали більше. Але головне, я тепер знаю, над чим мені треба працювати у прийдешньому сезоні, аби на наступному чемпіонаті Європи бути серед лідерів команди U-18 і йти до перемоги.
- Ще до від’їзду на чемпіонат збірна U-18 проводила двосторонній спаринг на зборах у Пущі Водиці. За ним слідкував головний тренер національної збірної Євген Мурзін. У переліку тих, хто йому впав в око, було і твоє прізвище.
- У майбутньому спробую довести, що це було не випадково. Тренуватимусь і гратиму. Тільки від мене залежить, яким я буду гравцем.
