Головний тренер жіночої збірної України з баскетболу 3х3, що виборола бронзу на чемпіонаті світу, Юрій Процюк проаналізував виступ своєї команди у вирішальних матчах Мундіалю у Нанті
- Усі ігри заключного дня чемпіонату світу були дуже важливими для нас. Ми напрочуд серйозно налаштовувалися на чвертьфінальний поєдинок зі Швейцарією, ми пам’ятали поразку від них у чвертьфіналі чемпіонату Європи у Бухаресті. Дівчата – розумнички, постаралися, завоювали цей вихід у четвірку. Якби не прикра помилка суддів, я спілкувався з тренерами Японії, Франції, усі, хто тут був, дійшли висновку, що в України судді вкрали фінал. Це дуже прикро, бо дівчата заслуговували фіналу без сумніву. Але суддя зарахував м’яч, коли час гри було вичерпано. Я хочу у першу чергу подякувати дівчатам – вони розумнички, вони вистояли, витримали і заслужено вибороли медалі чемпіонату світу. І це найкращий успіх серед усіх ігрових видів на сьогодні, у тому числі баскетбольних збірних.
- Коли судді кілька хвилин радилися і прийняли рішення не на вашу користь, психологічно команда має бути розчавленою, але у наступному матчі дівчата виглядали знову свіжими і згуртованими, як Вам вдалося їх налаштувати?
- Дівчат вже не треба було налаштовувати. Організатори склали для нас розклад ігор таким чином, що ми взагалі не відпочивали, ми фактично через гру вже грали бронзовий поєдинок. У дівчат вже так все кипіло, ця несправедливість, напваки, мусив їх трохи заспокоїти. Головне було у цій ситуації – не заважати, решту зробили самі дівчата. Вони зібралися, і хоча сили їх вже покидали, але усе ж таки вирвали таку потрібну для України медаль Чемпіонату світу.
- Команда була зформована в останній момент виступали у цій конфігурації вперше. А кажуть, досвід у 3х3 вирішує усе, ви спростували цю тезу?
- Більш командного виду спорту, ніж 3х3, я не можу знайти. Бо тут кожен окремо нічого не вартий. Тут варта тільки команда. І вдвічі приємно, що ситуація для нас перед чемпіонатом була досить складною (через травму Наталі Скорбатюк – ред.), але ми гідно з неї вийшли. Ми показали себе командою, і як дівчата одна за одну готові були гори перегризти. Тому саме у командному дусі я бачу головну передумову перемоги. Без сумніву це є перемога для України. Хоч і бронзові медалі, але це є успіх. Дівчатам треба вклонитися, бо вони зробили неймовірне, створили усім нам свято.
- Міжнародний календар складений таким чином, що ви одразу ж починаєте кваліфікацію Чемпіонату Європи, де знайти емоції на нові звитяги?
- У нас тільки один день вихідний, і той ми присвятимо трансферу від Нанту до Пуатьє. Важко після таких емоційних ігор перебудуватися, але но то і є тренери, щоб усе ж таки мобілізувати команду, і щоб на цьому позитивному тлі ми заспокоїлися і гарно виступили у Пуатьє, щоб виступити у фіналі Чемпіонату Європи. Група досить складно. Чого тільки варта Австрія, яка свого часу вибила Францію у відборі до чемпіонату Європи, Бельгія – у ній теж підібрані дуже хороші гравці. Ось зараз ми спостерігали чемпіонат Європи 5х5, кістяк тієї команди складають дівчата, що пройшли школу 3х3 і зараз гідно представляють свою країну на ЄвроБаскеті 5х5. Серйозні суперники, серйозні ігри на нас очікують, ален наші дівчата професіонали і я сподіваюся, що ця ейфорія спаде і будемо думати вже про наступні ігри. Для нас важливо виступити вдало і здобути путівку на Чемпіонат Європи.
- Впродовж ваших слів про чесноти збірної Бельгії додам, що вона обіграла Росію на ЄвроБаскеті. Ваших дівчат може теж спробують запозичити тренери 5х5, щоб вони допомогли перейняти баскетболісткам 5х5 оцей переможний дух? Будете ділитися з Володимиром Холоповим за потреби, чи ні?
- Без сумніву, на першому місці – це психологія, коли гравці виходять і знають, що "жовто-сині самі сильні!". І якщо з цим духом виходити на ігри – все буде гаразд. Психологія може нівелювати брак майстерності, може бути гірша функціоналка, але емоційний настрій на гру сильний – і вже шанси на успіж набагато вищі. Дівчата виходили зарядженими на боротьбу. Наш капітан Ганна Зарицька своїм прикладом показувала, що битися треба до останнього за перемогу. Ще раз повторюся, якби не судді, які вкрали у нас фінал, думаю, ми гідно б зіграли і у головному матчі чемпіонату. Ми заслужили його своєю грою, своїм ставленням до роботи. Але чомусь у нас відмовилися прийняти протест гравця на результат гри. Примудрилися за 0,9 секунди придумати, що гравець стукнув м’яч об корт, взяв його у руки, здійснив кидок у кошик. Та пройшло три секунди, а мотивують тим, що закинули за 0,01 секунду. Не буває такого. Якщо ти взяв м’яч у руки, відлік часу вже пішов. Хтось там на лавочці суддівській забув натиснути цей таймінг і так прикрою помилкою нас відрядили у матч за бронзу, який ми до честі дівчат виграли. Ця ситуація вивели мене з себе, бо не за спортивним принципом усе відбувалося. І хочу ще і ще раз подякувати дівчатам, що якби нам не було важко, але вони зібралися і довели, що вони найкращі. У прагненні перемогти з ними ніхто не здатний порівнятися. З таким настроєм треба продовжувати і далі. Я хочу від усіх дівчат, він нашої команди, нашої делегації подякувати тим українцям, які вболівали за команду, вірили у неї до останнього. Здавалося б, усе, нас вже поховали, але ми вистояли і досягли свого.
