Голова Тренерської комісії ФБУ Дмитро Базелевський проаналізував виступи чоловічої молодіжної збірної України U-20 на Чемпіонаті Європи (дивізіон А) у Гельсінкі.
- Закінчили чемпіонат хлопці на восьмому місці. Насамперед, хочеться їм подякувати - гравцям, тренерському штабу, усім, хто допомагав команді за той драйв, за перемоги, які вони усі нам дарували, за прохід до чільної вісімки команд чемпіонату. Я не вивчав статистику, але переконаний – баскетбол стали дивитися набагато більше людей, ніж до цих перемог збірної U-20, маю на увазі ті трансляції з Хельсінкі. Команда здійняла високу хвилю інтересу до своїх виступів. Практично кожний мій знайомий звіряв зі мною інформацію – коли гра, о котрій, усі цікавилися. Це – заслуга нашої команди, дякуємо їй за це. Чемпіонат, напевно, правильно розставив по місцях команди, які взяли у ньому участь. Приємно, що ми опинилися в одній компанії і десь на рівних граємо з Латвією, Чехією, Словенією, Швецією. Не менш цінним є той факт, що позаду нас залишилися такі команди, як Ізраїль, Сербія, Франція, Бельгія. Хотілося б утримувати цей рівень і надалі, і не просто утримувати, а й робити наступні кроки – вперед. На попередньому Чемпіонаті Європи ми фінішували 12-ми, утрималися у групі А, а цього разу завершили чемпіонат восьмими. Це прогрес і це дуже добре. Далі хочу зупинитися на статистичних показниках нашої команди. Не хочу говорити, правильно це чи ні, але ми кидали більше за всіх у середньому за гру на цьому чемпіонаті. Більше за усіх інших атак ми робимо з гри. Це непогано, ми находимо можливість для кидка. Але з іншого боку ми посіли 12-те місце по відсотках цих влучань. І двоочкових, і триочкових. Відтак, у цьому маємо пробіл. Чи то ми до надійного кидка не доводимо, чи то ми поспішні кидки робимо, але якщо нам покращити цей відсоток, якщо ми говоримо про цифри, буде кращим і результат. Але це йде не лише від підготовчого процесу у збірній, це наслідок підготовки наших гравців у клубних командах і дитячо-юнацькому баскетболі. Як я бачу, нашим хлопцям бракувало впевненості, коли вони кидали під тиском. Виходили складні кидки, особливо коли суперник використовував пресинг. Ми впевнено, але довго переводили м’яча до зони нападу. І потім було забагато квапливих кидків, як наслідок у нас низький відсоток влучань. І ще хочу звернути увагу на 14 місце по відсотку триочкових кидків. Це мало бути нашою перевагою. Ми знали, що у нас влучають і Павлов, і Михайлюк і Кобець, Зотов, Балабан – практично уся команда могла закидати з периметру. Але виходило не завжди. Над цим треба працювати – і у тактичному плані, щоб створювати собі комфортні умови, і у технічному плані, щоб прискорювати кидок, робити це швидше і впевненіше. Дуже непогано ми виглядаємо по перехопленнях, підбираннях, і передачах. Третє місце по перехопленнях, четверте – по підборах і четверте – по передачах серед усіх команд. Ці показники свідчать – є командна гра, перехоплення – це менше індивідуальної роботи і більше командної роботи, вони ставлять суперників у незручне становище і ті припускаються помилок. Напевно, наш пробіл у влучності кидків, які ми здійснювали почасти квапливо, результат того, що ми поки що на восьмому місці. Якщо відволіктися від статистики, дуже добре було видно злагодженість у захисті нашої команди. Це відпрацював тренерський штаб, гравці зрозуміли, і це дало нам змогу виступити достатньо непогано. Але індивідуальна робота у захисті дуже нас підводить. Мало хто у нас здатний захиститися сам-на-сам. Я не буду називати приізвищ, але хіба що два-три гравця можуть відпрацювати у захисті проти свого візаві. На цьому турнірі, я подивився, буквально з першого кроку, з першого руху, наш гравець індівідуально програє позицію, і допомагає нам тільки підстраховка, командна гра. Є у нас зараз восьме місце, щоб досягти більшого, потрібно кожному працювати над індивідуальним захистом, на усіх позиціях. Ми у цьому компоненті, індивідуальних протистояннях, поступалися.
- Команда поступилася у чвертьфіналі збірній Німеччини, і потім в усіх наступних іграх теж не відчула смаку перемог. Чому?
- Ну, це є таке. Я сам спортсмен і розумію, коли у тебе є мета, до якої ти йдеш, отримати медаль, коли її не досягнуто, настає емоційний спад. Але нам не можна розслаблятися. Бо ж наші суперники, ті самі латиші, чехи, були в такій самій ситуації, їх теж зупинили у чвертьфіналі. Ось цьому нам треба вчитися. Ми восьмі, а могли бути шостими, п’ятими. Чогось нам забракло. Це досвід таких турнірів, зазвичай раніше наші компанди не проходили групу, боролися у другій вісімці, то був інший ступінь відповідальшості. А досвід, який ми отримали зараз, набагато більш цінний - ти маєш зібратися і навчитися мотивувати себе на кожну гру. Якби ми зараз посіли будь-яке місце у вісімці вище за восьме, це вже був би успіх. Ми б досягнули чогось більшого. Адже у вісімці ми вже були, а так було б ще більш приємно.
- Гравці з цієї збірної мають песпективи стати членами головної команди країни?
- Я думаю, вони зараз і билися так у Фінляндії, щоб показати усій Україні, і тренерам національної збірної, що вони гідні грати у майбутньому у національній збірній. Як би там не казали, що нам бракує маленьких гравців, є якісь проблеми по позиціях – я вважаю, що тут більше пробілів було серед "великих". Бо ж травми об’єктивні були. І те, як показали себе Сидоров і Зотов на позиції першого номера, я не можу сказати, що у нас нема перших номерів. Їм треба розвиватися. Тим більше, що Зотов 1997-го року народження і наступного року він знову може грати за молодіжку. І ось такі гравці... Мені вже навіть незручно перехвалювати персонально гравців, щоб у них ще не з’являлося такого, мовляв, я вже усього досягнув, я вже усе вмію у 20 років. Навпаки, зараз вони трохи показали, що дійсно можуть ці позиції закривати і виступати корисно і ефектно.
Хотів би побажати хлопцям з цієї команди і усім молодим гравцям не зупинятися, ставити перед собою мету і наполегливо до неї йти. Гравці мають усвідомити – усі перемоги створюються на тренуваннях.
