Захисник національної збірної України Олександр Мішула розповів про свій перший досвід виступів за кордоном. В сезоні, що минув, наш легіонер захищав кольорі турецького Меркезефенді, ставши одним з лідерів команди.
Дивіться: Артем Пустовий повернувся до тренувань у складі Барселони: фото та відео
"Про перехід практично не думав - відразу погодився. Ми все обговорили з агентом, він сказав, що там хороша команда і хороші гравці. Клуб цей і раніше був, але два роки ніде не грав, після чого відновився. У клубі новий президент і керівництво - умови хороші. Агент сказав: "Треба брати". І відразу поїхали туди з котом. І з дружиною. З котом, до речі, проблеми були - з документами, дружина за ним поверталася, тому що його не випустили.
На рахунок умов я був у шоці. Хлопці розповідали, що за кордоном може бути всяке і в основному умови бувають не найкращі. Я готувався до найгіршого, а вийшло так, що у нас тут двоповерхова квартира, дві спальні. У клубі все привітні, завжди допоможуть. Якщо у тебе щось заболіло о 3 годині ночі, можеш набрати і тебе відвезуть, куди треба. Будь-яке питання з'являється і тобі допомагають його вирішити. Дуже круто, не очікував такого, думав, що сам по собі буду, а тут допомагають.
Містечко кажуть, що у нас невеличке, але, мені здається, що воно трохи більше за Дніпро. Тут постійно тепло, що мені дуже подобається. У плані адаптації проблем не було, умови тут найідеальніші. Всі допомагають, в команді по-доброму зустріли, умови хороші, ресторани є. Але було деяке хвилювання. Коли тільки приїхали, зустрілися з другим тренером і менеджером команди, дуже хвилювалися, особливо на першому тренуванні. Потім хвилювання було все менше і за тиждень все пройшло.
Тут в заявці на гру може бути два легіонера і за весь сезон команда може підписати чотири легіонера. Я був з самого початку сезону, інші легіонери змінювалися. Серед турків були молоді хлопці, були і вікові, які пограли в турецькій Суперлізі.
Захист тут набагато солідніший і це перше, що ввело мене в ступор. Судді дають грати, контактний тут баскетбол. Я в Україні весь час фоли просив і тут трохи здивувався. Але потім звик і знайшов, як з цим боротися, зламав гру.
Як і в Дніпрі Денис Павлович, так і в Меркезефенді тренер в мене вірив і довіряв складні моменти. Коли гра була рівною, він говорив, що я міг зробити те, що потрібно. Близько двох місяців знаходив з ним спільну мову. Спочатку ми не розмовляли, але потім пішло більше спілкування і він почав краще розуміти, яку роль мені давати і більше ставив на позицію першого номера.
Вийти в Суперлігу було реально, тим більше, що в останній грі перед зупинкою сезону ми виграли у лідера 20 очок. У нас залишалися суперники середнячки, так що вихід був цілком реальний і шанси були".
