Ще на початку сезону Володимир Шевчук виступав виключно у складі другої команди «Київ-Баскета» у Першій лізі, проте зараз він вже активно залучається до основного складу Айнарса Багатскіса. Наразі Шевчук ще не отримував ігрового часу в Суперлізі Паріматч, але дебют Володимира в першій команді – це справа часу.
Молодий український гравець вже виграв конкуренцію у естонського важкого форварда Іво Тамма, з яким жовто-чорні припинили співпрацю наприкінці минулого року та посів його місце у складі лідера чемпіонату.
Що стосується «КСЛІ-Київ-Баскет-2», то цього сезону Володимир Шевчук набирав 14.3 очка та робив 8 підбирань з ефективністю 15.6 в середньому за матч, що робить його найкращим за підбираннями та третім за рейтингом результативності в команді Андрія Харчинського.
Значні успіхи Володимир вже продемонстрував у баскетболі 3х3. Зокрема, він посідав високе четверте місце у рейтингу найкращих гравців баскетболу 3х3 у своїй віковій категорії (U18). На чемпіонаті світу та чемпіонаті Європи збірна України, у складі якої виступав Володимир Шевчук, посіла 5 та 4 місце відповідно.
У свою чергу Айнарс Багатскіс підкреслив важливість цього гравця для усієї структури «Київ-Баскета»:
«Я радий, що у нашій другій команді з’явився такий гравець як Володимир Шевчук, на тій позиції, на якій він грає – 3-4 номер. Тренери вважають, що з нього може вийти гарний баскетболіст. Якого рівня він досягне, буде залежати тільки від нього. Але те, що у хлопця є здібності, бажання битися, бажання вчитися, сто відсотків. І це одна із причин, чому ми відмовилися від послуг Іво Тамма: тому що на тій самій позиції ми можемо розвивати молодого талановитого українського гравця. Поки він не навчений. Тому, звичайно, йому багато доведеться пройти в прямому сенсі, у тому числі в тренажерному залі з тренерами, багато працювати над фізичними кондиціями. Він це знає, він це розуміє – це найголовніше. І звичайно, за все, що ми вміємо і не вміємо у баскетболі, ми повинні дякувати нашим тренерам», – зауважив латвійський фахівець.
Напередодні Володимир відсвяткував 20-річчя, тому з цієї нагоди клубна пресслужба підготувала розгорнутий матеріал про одного з найперспективніших українських гравців киян. Володимира запитали про шлях до «Київ-Баскета» та з якими труднощами у дорослій команді він перетинається зараз.
– Розкажи про себе. Звідки ти родом? Як прийшов в баскетбол? Де навчався? Яким було твоє життя до «Київ-Баскета»?
– Я родом з Луцька, Західна Україна. Коли мені було 12, я був високим і повненьким. Ходив у шкільну секцію з легкої атлетики. Якось мене помітила тренерка з баскетбольної секції Приступа Лариса Борисівна, сказала що з моїм зростом треба грати, я і пішов.
Звичайно, я не знав правил, просто бігав, намагався щось зробити, вислуховував від хлопців, що я все роблю неправильно. Але досить швидко мене перевели до іншої команди і я почав займатися у спортивній школі – КДЮСШ №1 Луцька, де й тренувався та грав до останнього. Зараз дистанційно навчаюсь на останньому курсі бакалаврату «Підприємництво. Товарознавство. Біржева діяльність», доводиться поєднувати з баскетболом у Києві.
– Як ти потрапив до «Київ-Баскета»?
– Мені особисто та моєму тренеру з Луцька Володимиру Журжію зателефонував Андрій Станіславович Харчинський (Головний тренер «КСЛІ-Київ-Баскет-2» – ред.). Ми домовилися про те, щоб я продовжував кар’єру у Києві, мав більше ігрового часу у другій команді «Київ-Баскета» та перспективу потрапляння у команду Суперліги.
– Ти одразу став одним з лідерів «КСЛІ-Київ-Баскет-2» і вже через кілька місяців отримав запрошення до складу основної команди «Київ-Баскета». Якою була реакція?
– Я був дуже радий та задоволений. Дуже сильна команда та внутрішня конкуренція, багато хлопців грають за збірну України. Колись потрапити у Суперлігу було мрією, а зараз це реальність. Крок за кроком. Хоч, вважаю, поки що й нема чим пишатися, але це для мене вже велике досягнення. Можливо, хтось колись у мене не вірив, коли я був пухленьким хлопцем, який не знав, що робити з м’ячем, але я казав собі, що буду займатися і робити все, щоб рости.
Колись 2014 року дивився на Сашка Мішулу на чемпіонаті світу по телевізору і думав: «Так, це воно. Це те, чого я хочу». І ось через 6 років я тренуюся з Сашком в одній команді. І це для мене щось нереальне. Виходить, нереальне стає реальним, якщо ти цього хочеш і щодня багато працюєш.
– Ти кажеш, що на початку в тебе хтось не вірив. Кого ти маєш на увазі?
– Спочатку не вірили хлопці в тій команді, де я грав у Луцьку (два попередні сезони Шевчук виступав у «Старому Луцьку» – ред). Усі дивилися на мене і думали: «Пару років побігає і все». Було й таке ж відношення у деяких друзів. Батьки в мене завжди вірили, мама дуже вірила, брат. Вся моя родина підтримувала в цьому і підтримує зараз.
– Як тобі дається тренувальний процес? Чи важко наздоганяти досвідчених гравців за рівнем?
– Дуже складно. І по-перше, для мене проблемою є мовний бар’єр, тому що всі тренування проводять англійською мовою. Цей досвід дається важкувато. Щодо фізичного стану, всі сильні, всі великі за габаритами, інші швидкості, зовсім інше середовище. Тут всі найкращі, і треба до них рости.
– Можна сказати, що більш за інших у команді ти спілкуєшся з Олександром Сидоруком, з яким ви також виступаєте у Першій лізі?
– З Сашком ми були у збірній України з баскетболу 3х3 (U18) на чемпіонаті світу в Монголії у 2018-му. За рік до цього були разом на зборах, на кваліфікації чемпіонату Європи. Ми дуже добре знайомі, спілкуємося протягом трьох років. Він, як більш досвідчений, іноді підказує мені щось на тренуваннях, як і всі хлопці. Завжди всі один одному допомагають, дуже дружелюбні. І якщо мені потрібно запитати щось на рахунок тренування, зазвичай звертаюся до Сашка.
– Після кожного тренування ти залишаєшся на майданчику та допрацьовуєш якісь вправи самостійно.
– Так, є багато роботи, багато мікромоментів, які можна відпрацьовувати після тренування. І якщо потрохи робити це кожен день, згодом можна отримати якийсь цілісний результат. Тож намагаюся залишатися додатково працювати над тими моментами, які сам розумію і на які мені вказують тренери.
– Тренери кажуть, що тобі необхідно покращувати фізичні кондиції. Деякі гравці не дуже люблять проводити час над вправами без м’яча. Як до цього ставишся ти?
– Дуже люблю працювати в тренажерному залі, самостійно роблю це років з 15-ти. Рік за роком працюю над своєю фізичною формою. Тож я до цього ставлюся позитивно. Зараз мені запропонували додаткові особисті тренування з Марісом Брузіксом (тренер з фізичної підготовки команди «Київ-Баскета» – ред.) тричі на тиждень. Я дуже радий, що є така можливість. Займаюся з задоволенням.
– Які цілі ставиш перед собою на поточний сезон у першій команді?
– Перш за все – остаточно влитися в команду і стати її частиною. Також покращити фізичні кондиції, покращити гру. Ну, і звичайно командні перемоги.
