Головний тренер національної жіночої збірної України з баскетболу 3х3 і команди Жіночої Суперліги Київ-Баскет Володимир Холопов у році, що минає, був найуспішнішим з українських баскетбольних фахівців. Звісно, якщо розглядати його професійну діяльність з точки зору результату – привіз дві медалі з головних стартів сезону, бронзу чемпіонату Європи 3х3 з національною збірною і бронзу чемпіонату світу 3х3 з молодіжною збірною U-23. Ще й виграв з Київ-Баскетом Жіночу Суперлігу. Холопов розповів, чому так відбулося і чим довелося пожертвувати заради цього. Розпочав аналіз сезону пан Володимир з чемпіонату Європи 3х3.
- Так безумовно, на той час і для тієї команди, яка у нас була, ми видали максимальний результат. Ми поступилися тільки збірній Франції, майбутній переможниці чемпіонату Європи. Це команда, яка виявилася сильнішою за нас у півфіналі. Третє місце для нас цілком заслужене, бо ж у матчі за бронзу ми перемогли щей чинних чемпіонок світу збірну Італії.
- Дівчат важко було налаштовувати на ігри? Якої роботи з командою було більше – технічної, тактичної, психологічної?
- На щастя, чи нажаль, не знаю, як сказати, але у жіночому баскетболі є така специфіка: психологія подекуди займає більше місця, ніж сам баскетбол. Особливо у 3х3. Там нема великої кількості комбінацій, командних взаємодій, усе дуже просто. Багато чого залежить від характеру, від налаштування на гру, від боротьби до останньої секунди. Тієї боротьби, яку дівчата проявили у грі за 3 місце і заслужено виграли бронзові медалі чемпіонату Європи.
- Наскільки вплинула на результат, на атмосферу у команді травма Дар'ї Завидної?
- Не хочу порівнювати дві команди – як було б, коли б грали Даша Завидна і Віта Горобець. Вважайте, це півкоманди. Не хочу припускати, яка б команда була сильнішою – чи та (що грала у відбірному турнірі чемпіонату Європи – ред.), чи ця (що грала на чемпіонаті Європи – ред.). Були переваги у тієї команди, вона булла потужнішою, фізично міцнішою. Ця команда за рахунок досвіду Огороднікової була більш хитрою. За рахунок гарного захисту Жені Спітковської ми мали можливість нормально захищатися, чіпко. Я не хотів би порівнювати дві команди. Ми дали результат тими гравцями, які були на той час в Україні, ті, які грали в Україні. За великим рахунком, селекційної роботи не було. Вибір гравців достатньо вузький і завдання було поставити гру з тими гравцями, які є в наявності, досягти з ними результату.
- Якщо Ви кажете, що коло гравців для дорослої збірної вузьке, то у молодіжну команду (яка виборола бронзу чемпіонату світу) у Вас був більший вибір?
- Там вибір був обумовлений ще деякими моментами. Був ряд гравців, який я хотів залучити, але не мав такої можливості. Хтось відмовився грати, а хтось не міг, бо вже був заграний за збірну U-20. Ці змагання перетиналися, і мені не хотілося, та й напевно не було такої можливості витягнути гравців з команди U-20. Маю на увазі ту саму Цюбик, яка грала б на високому рівні, я маю на увазі ту саму Глєбову, яка безумовно б грала добре і допомагала б команді U-23. Але одна не захотіла, інша була задіяна в іншій команді. Думаю, непогано б грала і Ульяна Дашко, дівчина, яга грає у Любліні, 1999-го року народження. Вона теж була у збірній U-20 і на мій погляд у жодному разі тренери команди U-23 не мають скидати її з рахунків. Ця дівчина цікава, з гарною антропометрією, і думаю, що вона дуже б допомогла збірній України U-23. Та й специфіка, яка існує – у заявці на Лігу Націй є шість гравців, які я міг заявити. До речі, Оля Яцковець отримала травму і не змогла взяти участь спочатку у Лізі Націй, а потім вже не змогла б виступити на чемпіонаті світу, бо має чинний контракт із закордонним клубом, а вона б дуже і дуже допомогла б збірній U-23. Отже, реально команду U-23 можна було б зробити набагато сильнішою, якби співпали різного роду моменти.
- І тоді можна було б замахнутися не лише на п’єдестал, а й на його вершину.
- Безумовно, абсолютно однозначно. Але я жодним чином не хочу применшувати переваги тих гравців, які виступали на чемпіонаті світу. Вони заслужили і вистраждали це третє місце, віддали усі сили, аби його здобути. Вони програли збірній Японії у півфіналі. А японки – дуже сильна команда, і у плані антропометрії, і у плані підготовки.
- Попереду чемпіонат світу з баскетболу 3х3, на що може розраховувати на ньому національна жіноча збірна під Вашим керівництвом?
- Тут я не можу щось прогнозувати. Причина дуже проста: усе залежатиме від того, з яким складом ми поїдемо на чемпіонат світу. А це залежить… Ви знаєте, що чемпіонат Європи 5х5 перетинається з чемпіонатом світу 3х3. Тільки від керівництва залежатиме, яких гравців мені вдасться залучити до національної збірної 3х3. Вірніше буде сказати: від цього багато у чому залежатиме результат на чемпіонаті світу. Нам по силах найвищі завдання при наявності певних гравців.
- Наскільки Ви відчували підтримку Президента ФБУ у процесі підготовки і виступу на головних стартах сезону?
- Михайло Бродський особисто тримає під контролем усі моменти, що пов’язані з підготовкою і виступом команди. У тому числі сприяє залученню до лав збірної навіть тих гравців, хто грає за кордоном. Він повністю допомагав вести перемовини з тією самою Аліною Ягуповою. Я впевнений, що без його впливу будь-якій збірній України не під силу зібрати найсильніший склад, скажімо як то було восени у чоловічій національній команді, коли до неї приїхали гравці НБА.
- Враховуючи той момент, що усе ж таки баскетбол 3х3 має олімпійський статус, можна очікувати кадрового підсилення, у тому числі в особі Ягупової?
- Мені б дуже цього хотілося. Щоб це посилення відбулося. Тоді шанси у нашої команди стрімко зростуть на досягнення максимальних цілей і результатів. Я сьогодні не бачу жодного гравця у світі, який міг би зупинити Аліну Ягупову у грі 3х3. Таких гравців взагалі не існує.
- Тобто Ви вважаєте, що вона з легкістю здатна виконувати завдання не лише у баскетболі 5х5?
- Я вам скажу так: вона з легкістю виконує ці завдання у баскетболі 5х5, а грати 3х3 набагато простіше, бо людей менше. А грають на пів майданчика. Тобто з її швидкістю, з її технікою, з її кондиціями нема жодного шансу цього гравця зупинити. Я такого шансу ні в кого не бачу.
- Та сама Вікторія Кондусь, яка повернулася в Україну з бронзою молодіжного чемпіонату світу, грає під Вашим керівництвом у Київ-Баскеті. Вона вийшла на лідируючі позиції і регулярно стає найрезультативнішим гравцем. У грудні її визнали MVP тижня. Цього слід було очікувати?
- Мене абсолютно не здивувало це рішення, з Вікторією Кондусь я працював ще позаторік у команді Авангард і вона вже тоді грала на високому рівні. Зараз вона подорослішала і підкріпляє своє бажання добре грати відмінними снайперськими якостями. Але є чимало моментів, які слід вдосконалювати і над якими треба працювати, Вікторії у тому числі. Вона дуже гарний гравець у нападі але має проблеми під час гри у захисті. Ми намагаємося усе це виправляти і корегувати, часом не обходиться без сліз, міцного слівця, доводиться примушувати гравця виконувати те, що вона має виконувати у захисті насамперед. Для того, щоб вигравати у грі 5х5, треба захищатися, а для того, щоб вигравати у грі 3х3, потрібно агресивно і результативно діяти у нападі і надійно у захисті. Я не прихильник будувати команди, які не захищаються, я вважаю, що захист – це запорука успіху, він завжди приносить результат, у будь-якому ігровому виді спорту.
- Київ-Баскет завершив рік на мажорній ноті, але має у своєму пасиві вже дві поразки у регулярному чемпіонаті від Франківська і Чайки. Чому так сталося?
- Що сталося, то сталося. Так мало бути. Могло бути краще, але не все так просто. Ви знаєте, що у лазареті команди перебувають чотири гравці, я б назвав їх гравцями стартової п’ятірки. Це і Оля Краєвська, і Даша Завидна, і Олександра Колесніченко (Чек), Наташа Скорбатюк. Це чотири гравці стартової п’ятірки, яких сьогодні команді бракує. Були прогнози, що ці гравці відновляться швидше, але специфіка травм така, що не можна повністю передбачити процес відновлення. Додаткові операції довелося робити Краєвській, Чек. Зараз очікуємо, що може з лютого команді вже зможе допомогти Скорбатюк. То ж це буде зовсім інша команда, буде абсолютно інша команда Київ-Баскет.
- Ваш асистент Інна Кочубей зізнавалася, якби у Бердянську діями команди керували б Ви, Київ-Баскет не програв би.
- Можливо, але коли питання торкається здоров’я… Ситуація у мене була фактично безвихідна. Дві операції за 10 днів це забагато для мене. Я і сам не був готовий, що затягнеться моє одужання прям настільки. Я думав, усе відбудеться значно простіше, але нажаль. Дай Бог, щоб до Нового Року мені повернутися до роботи і вже з 2019-го знову тренувати команду.
- Усі дівчата і Київ-Баскет в цілому очікують Вашого якнайшвидшого одужання.
- Дякую, я теж за усіма ними скучив і з нетерпінням очікую, коли вже ми розпочнемо працювати. А користуючись нагодою, бажаю усім у 2019-му здоров’я!
