Тренер шкільної команди з баскетболу 3х3 Володимир Чепель вчетверте поспіль привіз дівчат на фінал чемпіонату України «Шкільна баскетбольна Ліга 3х3». Відтак його підопічні вчетверте поспіль виграли обласну першість. Це серйозний успіх, враховуючи те, що насправді команда базується у невеличкому селі Плугатар Талалаївського району Чернігівської області. З паном Володимиром розмовляємо про баскетбол на селі.
- Позитивні враження, емоцій багато – бачать місто Київ. Дуже раді, що ми знову приїхали до столиці і можемо зіграти у свою улюблену гру.
- Ваші дівчата займаються у школі баскетболом?
- Так, я їхній тренер і вчитель фізкультури. У мене є 10 годин – ставка тренера-викладача у спортивній школі. Взагалі, можна сказати, що ми дуже раді, бо у нас населений пункт невеличкий – 300 селян мешкають, а ось у школі навчаються 109 учнів. І ми – чемпіони області, чотири роки поспіль!
- Тобто дівчата, знаючи про те, що у вас є такі результати, залюбки йдуть до секції.
- Так, є таке. Взагалі, мушу сказати, що у селі є позитивні зрушення у плані тяжіння дітей до фізкультури та спорту.
- А чим ще займатися дітям на селі?
- Як чим? По господарству допомагати, та й смартфони є не лише у місті (- посміхається). Та, насправді, чим займатися? У нас бару у селі нема. Спортзал заміняє усе. Ось і приходять усі до спортзалу. Починаючи з другого класу. І ми працюємо щодня. Відчуваю велике бажання у дітей займатися баскетболом. Улюблений вид спорту, і оптимальний для таких шкіл, як наша. Перебираючи усі види спорту дійшов такого висновку.
- Чому, цікаво? Є ж командні види спорту інші – футбол, волейбол …?
- Для спортзалу, який маємо, а його розміри 9 на 18м, то коли клас 4 – 5 дітей, вже ми можемо грати 2 на 2, три на два. Розумієте? І це дуже важливо. Якщо волейбол – треба сіткою перегороджувати майданчик. А баскетбол – більш рухливо, більш позитивно. Ми дуже його любимо.
- Чому проект ШБЛ 3х3 є особливим?
- Він посідає своє місце у шкільному житті скрізь в Україні. Дівчата після цього приїздять додому з палаючими очима, емоції їх переповнюють. Вражень безліч. Так складаються традиції, тяжіння менших до старших. Взагалі, дочка у мене вже навчається в Університеті фізкультури, на тренерському факультеті, на баскетболі. Наслідувать є кому.
- Дівчата у школі вчаться і всі хочуть відвідувати баскетбольну секцію, бо ж потім до Києва є шанс поїхати?
- Є таке бажання, приховувати не буду. Скажу відверто. Коли говорять, що діти стали зовсім не такі, як були колись, не вірте. Вони теж хотять рухатися, телефон і комп’ютер цього не замінять. Вони самі про це говорять. А баскетбол – дуже рухливий вид спорту.
- А в Києві що хочете подивитися?
- Ви знаєте, раніше ми приїздили до Києва на три доби. Один день присвячували баскетболу, а потім гуляли столицею. Нам спонсори допомагали з поїздкою. Ми і у Лаврі, на стадіонах НСК Олімпійський, Динамо ім. Лобановського були, Хрещатику, - вражень було багато. Їхали не лише з метою пограти, а й відкрити для себе травневий красень-Київ!
- Але в цей раз забракло грошей?
- Ні, просто є випускниці у складі команди. У них затра фотосесія на випускний шкільний альбом, і завтра треба бути вдома, продовжать працювати і навчатися.
- То ж з вікна трамваю подивляться Київ?
- Ми ще привезли хлопчика 8-ми років, його на Святошино ще треба відвезти, там професійні тренери з клубу Зірка мають його переглянути. То ж справ багато. Стараємося підтримувати наших талановитих дітей.
