Поєднати непоєднуване. Так можна сказати про рівнянина Євгена Савчука, який зумів перетворити юнацьке захоплення баскетболом на справу життя. Він став одним із ініціаторів створення Баскетбольного клубу Рівне та активно сприяє розвитку цього виду спорту на Рівненщині. З іншого боку Євген – експерт з питань економіки, який добре розбирається у тонкощах митно-брокерської діяльності та багато років керує успішним підприємством PST-Україна.
Про себе, спорт та інші захоплення в житті, власний бізнес та основну проблему митниці, читайте в інтерв’ю видання Чарівне з Євгеном Савчуком.
ПРО ВІДРОДЖЕННЯ БАСКЕТБОЛУ У РІВНОМУ
– Ви – член правління ГС Баскетбольний клуб Рівне. Клуб доволі молодий, заснований лише у червні 2017 року. Як з’явилась ця громадська організація?
– Ідея створення клубу виникла у нашої, так би мовити «групи небайдужих» - мене, Сергія Ліщука та декількох наших друзів. Сергій – професійний баскетболіст, я – бізнесмен і фанат баскетболу, який любить цей вид спорту і все життя грає у нього. У «воднику», де я навчався, навіть був капітаном збірної команди з баскетболу.
– Яку роль у роботі клубу відіграєте Ви?
– Сьогодні у клубі я відповідаю за пошук спонсорів, переговори з ними, співпрацю з міською і обласною радою, які нам сприяють у розвитку.
– Що мотивувало створити баскетбольний клуб у Рівному?
– Мені завжди хотілося, аби діти і молодь масово займалися баскетболом, робили це системно. За нашими підрахунками займатися баскетболом могли би приблизно півтори тисячі дітей одного віку по всій області. На жаль, ДЮСШ сьогодні не можуть охопити такої кількості дітей. До того ж відсутнє належне матеріальне забезпечення для занять спортом, а робота багатьох баскетбольних секцій у районах тримається виключно на ентузіазмі тренерів.
Ми ж прагнули і досі прагнемо об’єднати увесь рівненський баскетбол та створити «піраміду», до якої увійдуть дитячі, юнацькі, студентські, професійні колективи та аматори.
Для реалізації такого масштабного плану перші кроки були зроблені у 2017 році – ми створили дві команди, чоловічу та жіночу в складі баскетбольного клубу Рівне.
– Розкажіть трохи більше про клуб. Якими перемогами і досягненнями можете зараз похвалитися?
– Чоловічу команду сформували гравці аматорської ліги і професіонали, ветерани, які грали ще в Пульсарі. Це було гарне поєднання молодої енергії і запалу з професійним досвідом. Жіноча команда була створена на базі команди Сузір’я. Їх об’єднали у Баскетбольний клуб Рівне для системного розвитку як чоловічого так і жіночого спорту. Тепер маємо дві професійних команди. Дівчата грають в Суперлізі, хлопці – у Вищій лізі. Створили також й дві (чоловічу та жіночу) студентські команди. У першому сезоні наші дівчата здобули бронзові медалі чемпіонату Суперліги. У другому – вже чоловіча команда вперше за багато років виграла срібло Вищої ліги. В поточному знову дівчата порадували своїх вболівальників – вперше в історії нашого міста вибороли Кубок України з баскетболу. Це без перебільшення видатне досягнення! Але переконаний, що основний наш здобуток – це те, що домашні ігри збирають повні зали. У нас завжди справжні «аншлаги». Приходять і дорослі, і діти. Для багатьох сімей це вже справжня традиція. Маємо великий фан-клуб рівнян. І це не може не радувати.
– До заснування БК Рівне Ви переважно були не публічною особою. Розкажіть трохи більше про себе.
– Я рівнянин. Після закінчення Рівненського обласного ліцею-інтернату, навчався у НУВГП за спеціальністю економіка підприємства. Пішов, так би мовити, дорогою батьків, які теж працювали в економічній та бухгалтерській сфері. Паралельно навчався у Рівненському інституті слов’янознавства на прикладній лінгвістиці, тому маю і диплом перекладача англійської та німецької мов. Під час навчання на останніх курсах почав працювати головним бухгалтером у приватній фірмі. Це була для мене хороша школа життя. Здобував практичні знання та навички, вивчав новації бухгалтерського обліку, які лише починали запроваджуватись в нашій країні.
Водночас не лише виконував свої безпосередні обов’язки, як бухгалтера. Інколи доводилося допомагати й з іншою роботою, наприклад, попрацювати вантажником чи кур’єром. Тоді я навчився двох речей: не боятися братися за будь-яку роботу і виконувати її якісно. Фірма розвивалась. І я розвивався разом із нею. Працював у відділі інвестицій, почав писати і захищати бізнес-плани, налагоджував бухгалтерський облік у нових компаніях, які купувала фірма, навіть довелося попрацювати аудитором. Далі пропрацював 12 років головним бухгалтером на рівненському хлібозаводі Рум’янець.
Водночас у 2005 році, маючи за плечима вже досвід роботи над бізнес-проектами, взявся відновлювати компанію PST Україна, яка була у глибокій кризі. На той час мені було 26 років – повний сил, енергії та ентузіазму. Наполеглива і цілеспрямована робота дала свій результат. Сьогодні PST Україна – успішна компанія із багаторічним досвідом роботи на ринку надання митно-брокерських послуг та, як не дивно, один з спонсорів БК Рівне. Нині я є її власником.
ПРО РЕФОРМУ МИТНИЦІ
– Які саме послуги надає компанія PST Україна?
– PST Україна – це спільне україно-чеське підприємство, яке було засноване ще у далекому 1994 році. Цьогоріч ми відзначаємо 26-річчя компанії, яка за цей час заслужила репутацію надійного та відповідального партнера. Основний вид діяльності – митно-брокерське обслуговування у міжнародних автомобільних пунктах пропуску через державний кордон України. Також надаємо послуги із розмитнення товарів, обладнання, авто з Європи, США, розробляємо, реалізуємо та супроводжуємо програмні продукти для митно-брокерського оформлення, є уповноваженим представником фінансових гарантів із страхування фінансової відповідальності перевізників, що переміщуються транзитом через територію України. Маємо 15 філій по всій країні.
– Зараз в Україні активно проводять реформу митної служби, запроваджують Нову українську митницю. На Вашу думку, які ключові новації змінять ситуацію у цій сфері?
– Найбільші проблеми нашої митниці – контрабанда і корупція. Тому переконаний, що треба створити такі умови, щоб контрабанда стала економічно невигідною. Як це зробити? Насправді це мають бути непопулярні рішення, через які підніметься багато галасу і крику. Але вони необхідні. Бо насправді зараз іде перекіс. За останніми оцінками, до держбюджету спрямовується 60% митних надходжень та 40% податкових надходжень. Насправді має бути навпаки: більше надходжень від оподаткування внутрішньої діяльності, а не від експортних операцій.
За різними оцінками, обсяги контрабанди в Україну у 3-4 рази більші за офіційний товарообіг. За останні роки нелегальні схеми переміщення товарів через кордон настільки вкорінилися у митну систему, що стали просто національним «видом спорту»: хто більше обдурить державу. Адже є випадки, коли завезти товар «по-білому» дешевше, але всі звикли до стереотипу, що «податки платять боягузи».
Але разом з тим ті, хто сьогодні не хоче платити ці податки, завтра хочуть їздити якісними дорогами, щоб їхні діти навчались у хороших садочках та школах, лікуватися у гарних лікарнях. Розмотати такий клубок буде важко. Але якщо в цій системі справді почнуть працювати над вирішенням цієї проблеми, то, можливо, ми ще побачимо світло в кінці тунелю.
З ПРАПОРОМ БК РІВНЕ - НА НАЙВИЩІ ВЕРШИНИ СВІТУ
– Розкажіть більше про свою сім’ю.
– Моя сім’я – дружина Ольга, з якою виховуємо доньку. Класична студентська історія кохання. Разом вчилися на одному потоці, одружилися на останньому курсі. Через декілька років народилась донька Злата. Їй вже п’ятнадцять. Активна, відповідальна та щира. Є лідером групи підтримки БК Рівне.
– Чим любите займатися у вільний час? Чи вистачає за роботою часу на якесь хобі?
– Дуже люблю активний відпочинок, спорт, подорожі. Граємо з друзями в баскетбол, трохи більше року почав займатися боксом, полюбляю гірські лижі, а ще більше – гори. Точніше сказати походи в гори. Захоплення з’явилося не так давно. Спочатку були Карпати, Говерла, Петрос та багато інших, літні та зимові, теплі та холодні, сонячні та з заметіллю із видимістю 20 метрів.
Потім перший незабутній і яскравий похід у гори – підйом на найвищу вершину Африки Кіліманджаро. Майже 6 тисяч метрів. Відчуття незабутні. Підіймалися ми на гору сім днів. Через акліматизацію до висоти я практично не спав. Зміг по-справжньому заснути лише на шостий день. Було важко, особливо в останній день штурму, коли набрали 1300 метрів у висоту. Але бажання покинути все не виникало. Я мав ціль, до якої йшов. Відверто скажу, Африка сподобалась і вразила.
Ще більше вразив Непал, до якого я відправився майже через рік в компанії своєї доньки. 200 км пішки серед величних гір, майже на самоті, неймовірна природа навколо, незвичні люди та їх спосіб життя, Еверест з висоти пташиного польоту і , звичайно, Катманду – місто, яке не лишає байдужим жодного. Ти або починаєш його ненавидіти, або закохуєшся в нього назавжди.
Щодо цілей на найближчий час – гора Казбек у Грузії та Монблан у Франції.
– Навіть у далеких подорожах не розлучаєтеся із прапором БК Рівне, це Ваш талісман?
– Так, я піднімав його на одному з туристичних гірських маршрутів Гімалаїв, перевалі Thorang La pas на висоті 5461 м. Майорів прапор і на найвищій точці Африки – Кіліманджаро. Звичайно, на багатьох вершинах Карпат він був. Подорожі – моя велика любов. Об’їздив майже всю Європу, крім скандинавських країн, бував у Азії. Дуже люблю мандрувати Україною. Коли подорожую, намагаюся побачити якісь рекордні чи знакові місця світу – як-от найвищий римо-католицький собор світу у Кельні чи найвищий в світі підвісний міст-віадук Мійо.
Мене часто запитують, звідки у мене стільки часу і коштів, щоб подорожувати. Можливо, у цьому мені допомагає життєвий принцип: якщо маю ціль – то йду до неї і роблю все для того, щоб її досягнути.
Але я завжди відповідаю, що все, що насправді потрібно для подорожей, – це бажання. Адже навіть поїздка на два дні, наприклад, в Кам’янець-Подільський чи на Базальтові стовпи – неабияка пригода. Змушуйте себе, візьміть своїх близьких чи друзів та зробіть це раз, два, три…. А потім звикнете і не зможете жити без пригод.
