Останньою з юнацьких збірних України свій головний старт сезону відіграла кадетська дівоча збірна. На чемпіонаті Європи U-16 (Дивізіон В) підопічні Валерія Жартуна посіли 10-те місце. З позитивного – перемога над господарками, збірною Чорногорії, на День Незалежності України. Але ж торік команда до останнього боролася за путівку до Дивізіону А, ставши у підсумку четвертою. Валерій Жартун підбив підсумки виступів у Подгориці.
- Таке двояке враження залишив чемпіонат Європи. З одного боку деякі гравці дуже приємно вразили і проявили себе. А деякі навпаки. Не те, що зовсім не готові, напевно, більш у психологічному плані були не на тому рівні, на який ми очікували. Плюс низка цих мікротравм, яка з першого дня нас почала мучити. Скажімо у Малиновської подряпина на нозі перетворилася на цілу рану. На пару секунд вона вийшла у першій грі і потім ми бачимо, що від поту таке ускладнення почалося, що зовсім вона не виходила, навіть на вулицю. Мікротравми Дубнюк з коліном, Ростоцької з коліном, Іванюк спину пошкодила, Джус з коліном, на другій грі швидка забрала її у лікарню. Усе це наклало відбиток на наші виступи. Плани довелося по ходу змінювати.
- Ключовим мав стати матч з Фінляндією, а він у вас взагалі не пішов, чому?
- Напевно, перший ключовий матч був усе ж таки з білорусами (поразка 47:63 – ред.). Після другої чверті ми сильно програвали, але у третій чверті налаштувалися, вийшли зовсім іншими, наздогнали, вийшли вперед, у четвертій чверті, щоправда, знову зупинилися. Це напевно була…
- Найболючіша поразка?
- Найважча гра з фізичної точки зору. Взагалі то у мене нема претензій до арбітрів, але рівень обслуговування цієї гри? Дуже жорстка гра була. Дуже багато травм отримали у цій грі, бо доводилося час від часу не грати у баскетбол, а боротися.
- А дівчатам, тим більше у такому ніжному віці, на паркеті краще грати, ніж боротися.
- Ні, ну просто ми не зовсім були готові до такого суддівства. Через це у четвертій чверті білоруски більше… Навіть, не знаю, як це правильно пояснити, але у цій бійці вони себе почувалися впевненішими. А на останню гру з Фінляндією, коли результат був обов’язковим – перемога з перевагою у 10 очок. І ми налаштовували дітей з того, що ми починаємо гру з -10. І треба відігрувати, наздоганяти, що навіть не 0:0, а -10. Їх вистачило на одну чверть, а потім один в один програли практично кожну дію. Як у захисті, так і у нападі. Я вважаю, що причиною поразки стала гра 1 в 1. Фінки повністю нас переграли і у захисті, і у нападі. Доводилися повністю перебудовувати командний захист, а у них пішли кидки здалеку. А свою гру ми їм нав’язати не змогли, окрім першої чверті.
- Якщо взяти до уваги, що найголовніше завдання для юнацьких команд – підготовка резерву для національних збірних, хто, на Ваш погляд, має перспективи стати гідною заміною сьогоднішнім дорослим гравцям?
- Приємно дуже вразила Настя Ковтун, яка у цьому сезоні не отримувала стільки часу по ходу сезону, але з її зростом, з її бажанням вона у перспективі претендуватиме на гравця національної збірної. І на своєму рівні, не гірше, ніж минулого року, відіграла Влада Кіба. В цьому сезоні вона півроку пропустила. Ось вона, на мою думку, відіграла так, як рік назад, а хотілося б вже більшого. Але через операцію пропущено півсезону, півроку не грала, вона тільки відновила форму до тих кондицій, які були.
- Хай там як, а досвід отримали і Ви, і дівчата?
- Ми після чемпіонату провели з командою бесіду, підбили підсумки, пояснювали кожній з них, над чим працювати далі, на яких швидкостях треба навчитися думати, щоб вони навчилися грати на вищому рівні. Дуже хочеться сподіватися, що вони з розумінням до цього усього поставляться, бо найголовніше – їхнє бажання змінитися. Якщо вони хочуть змінитися, вони обов’язково цього досягнуть. Думаю, вони усе це розуміють, бачать і прагнутимуть змінити себе у кращий бік.
