Жіноча кадетська збірна України завершила виступ на одному з трьох турнірів чемпіонату Європи U-16 у Дивізіоні B на третьому місці, здобувши перемогу над Нідерландами у матчі за бронзові нагороди. Цей результат став найкращим для української збірної у цій віковій категорії з 2019 року.
Жіночий Євробаскет U-16: Іспанія захистила титул у Дивізіоні А, три чемпіонки у Дивізіоні В
Втім, за словами головного тренера збірної, потенціал цієї команди значно більший за підсумкове місце. У великому інтерв'ю пресслужбі ФБУ Лариса Єщенко розповіла про виступ на чемпіонаті Європи, проблеми з концентрацією та психологією, атмосферу всередині колективу та перспективи покоління 2010 року.
— Як загалом оцінюєте результат команди? Третє місце відповідає тому, на що ви розраховували перед турніром?
— Ми, звичайно, розраховували на максимальний результат. Я і в попередньому інтерв'ю казала, що кожен тренер ставить перед собою найвищі цілі. Ми хотіли завершити чемпіонат із найкращим результатом, але нам цього не вдалося.
При цьому я вважаю, що дівчата зіграли непоганий чемпіонат. Ми здобули дві перемоги та зазнали двох близьких поразок. Перші дві гри фактично грали "втемну", адже суперниці вперше виступали саме в такому складі.
Проти Австрії ми знали кількох дівчат, які грали на старших чемпіонатах, тому могли трохи зорієнтуватися по персоналіям. Але тактику тренера суперника передбачити було складно, адже старшу вікову категорію у них тренував інший спеціаліст.
Початок матчу вийшов дуже сумбурним, дівчата переживали. Але ми змогли їх заспокоїти, переконати, що ми сильніші, що потрібно просто сміливіше грати, скоротити кількість помилок. Вони повірили у свої сили, які ми бачили в них, і матч завершився добре.
З Фінляндією було складніше, адже ми взагалі нікого не знали. Але все одно було відчуття, що гру ми плюс-мінус контролювали. Втратили перемогу через власні помилки.
— Фінські збірні традиційно грають дуже фізично. Наскільки це відповідало вашим очікуванням?
— Фінляндія завжди грає через фізичну силу, швидкість, контакт. Це характерно для їхніх збірних різного віку. Ми до цього готували дівчат, розуміли, що буде пресинг.
Ми багато працювали проти пресингу і на турнірі. Дівчата розуміли, що потрібно робити. Але була проблема: якийсь час вони спокійно розбивають пресинг, віддають передачі, все виходить, а потім на одну-дві хвилини відбувається провал.
Ця вікова категорія нестабільна в психологічному плані. Якщо одна дівчина припускається помилки, інша через це починає нервувати, потім третя. Виникає паніка. Береш тайм-аут і питаєш: "Чому? Ви ж тільки що спокійно виводили м'яч". Система суперника при цьому не змінилася. Вони могли один раз відступити, потім прихопити — і вже виникає стрес.
Особливо складно, коли рахунок очко в очко. Наша гравчиня виходить із заміни і починаються дві-три втрати. Причому часто це були не втрати, які спровокував дуже хороший захист суперника. М'яч просто вилітав в аут, хоча поруч був партнер і ніхто не заважав.
Ми багато говорили про це ще на зборах. Намагалися зосереджувати дівчат на конкретних завданнях: ось цю річ ми відпрацьовуємо — і в нас усе буде добре. Коли вони переключалися на конкретне завдання, гра ставала кращою. Ми навіть намагались зменшувати відчуття важливості цих матчів, тому що воно їм заважало.
— У півфіналі з Португалією вже була можливість добре розібрати суперника. По ходу матчу Україна програвала 12 очок, але зуміла повернутися в гру та навіть вийти вперед на п'ять. Що дозволило переламати хід матчу?
— Так, до Португалії ми вже змогли добре підготуватися, адже мали два дні перерви. Показали дівчатам відео, розібрали всі їхні взаємодії, подивилися, як вони грають у захисті, де ми будемо змінюватися на заслонах, де грати хедж, де робити степ-аут.
Ми мали можливість не лише поговорити про це, а й відпрацювати все на тренуванні. Тому дівчата знали, що робити. Але знову ж таки виникали помилки. Ти випускаєш гравчиню, якій довіряєш і знаєш, що вона може, але вона лякається. Дві-три помилки — і ми втрачаємо кілька атак поспіль.
При цьому саме захистом ми переломили гру. Ми підготували різні варіанти і в певний момент перейшли на зонний захист 3-2, причому у передній лінії поставили високий склад, щоб Португалії було важче зв'язуватися з нижньою лінією.
Це спрацювало дуже добре. Ми поступово скоротили відставання і вийшли вперед. Але потім почалася проблема із замінами. Дівчата, які вийшли, не дуже добре включилися, а залишати на майданчику тих, хто вже був фізично виснажений, теж було складно.
Можливо, заміну потрібно було робити трохи раніше. Я вже потім передивлялася гру і розуміла, що вона була потрібна. Нам просто трохи не вистачило.
— Що ви сказали дівчатам перед матчем за третє місце з Нідерландами після такої важкої поразки?
— Я сказала їм, що вони повинні виходити і в кожній грі показувати себе. Вони найкращі у своїй країні, вони потрапили до складу збірної, і їхній турнір не може закінчуватися на одній грі.
Навіть якщо попередня гра була невдалою і ми вже не можемо претендувати на максимальну ціль, наше завдання на кожен матч окремо — вигравати і показувати, на що ми спроможні.
Дівчата молодці. Вони гарно налаштувалися, не були розчавлені. Після півфіналу, звичайно, були сльози, але вони взяли себе в руки. Я вважаю, що саме так і повинен робити кожен спортсмен.
Нам, тренерам, теж важко переживати такі поразки. Але ми повинні підтримувати дівчат, тому що нам потрібно грати кожну наступну гру гідно.
Я вважаю, що ця команда може більше. Кожна окрема дівчина не відкрила свій потенціал на 100%. Я бачу, що кожній є куди розвиватися. Вони навіть не змогли повністю показати те, на що вже зараз здатні. Якась тривога, переживання не дали їм розкритися повністю.
— Команда гарно виглядала з точки зору фізичної готовності – пресинг, здвоювання в захисті….
— Дівчата приїхали на збори вже підготовленими. Ми давали їм програму підготовки, деяких дівчат я особисто бачила, як працювали, деякі надсилали мені відео.
Мене дуже порадувало, що вони працювали. Вони дуже хотіли потрапити до збірної, розуміли, що конкуренція велика.
У підсумку ті 12 дівчат, які потрапили до складу, були нормально підготовлені фізично. Тому ми й виглядали більш-менш добре. Пресинг, здвоювання — ми могли підтримувати цей темп.
— Ви згадали про конкуренцію. Як команда пережила той момент, коли після зборів дейкі дівчата залишили склад?
— Це були ще ті переживання, були сльози. Але я їм сказала, що це не означає, що вони більше ніколи не потраплять до збірної.
У них є шанс у своїй віковій категорії або в старших збірних. Просто на цей момент їм чогось не вистачало — комусь ментально, комусь тактично, комусь технічних елементів.
Це не підсумкова лінія. Вони можуть усе допрацювати й претендувати на місце у збірній. U-16 — це лише початок шляху. Попереду ще U-18 та інші вікові категорії.
— За статистикою турніру одразу кілька українок були серед лідерів різних категорій. А кого ви б окремо відзначили за командний внесок?
— У нас дуже дружній колектив. Дівчата спілкувалися не лише на майданчику, а й у звичайному житті.
Жіночий Євробаскет U-16: статистичні підсумки для України
Але дівчата її буквально навчали української. За цей збір вона вже набагато краще розуміла, зверталася до нас українською. Водночас вона навчала дівчат іспанською. Навіть жартували, що вони будуть кричати їй підказки тією мовою, яку вона краще розуміє.
Це показник того, який у нас був колектив.
І ще важливий момент — у нас не було одноосібного лідера. Сила саме в команді. Ніхто не намагався навмисно перетримувати м'яч чи боротися за свої очки. Дівчата працювали на команду. Це дуже добре.
— Для U-16 це найкращий результат України з 2019 року. Наскільки ви вважаєте це покоління дівчат перспективним?
— Я ще раз хочу наголосити: вони дуже дружні й командні. А оскільки баскетбол — командний вид спорту, це велика перевага.
Якби не втрати, наші шанси могли бути ще кращими. Протягом двох років підготовки в нас були гравчині, які мали важливу роль у команді.
Наприклад, Софія Ласточкіна — це більш зріла за своїми рішеннями дівчина, яка ніколи не боїться грати і могла б повести за собою команду. Але з певних причин на зборах вона була не зовсім готова фізично, а ми не могли ризикувати, тому що зараз баскетбол дуже атлетичний.
Потім наприкінці чемпіонату України важку травму отримала Вікторія Максимчук. Це теж гравчиня стартової п'ятірки, яка дуже добре відчуває майданчик і партнерів.
Також нам не вистачало Катерини Саприги, яка добре грає під кільцем. Тобто на цей чемпіонат ми втратили трьох гравчинь, які до цього входили до стартової п'ятірки.
Тому я думаю, що з цими трьома гравчинями наші шанси були б набагато кращими. І я сподіваюся, що кожна з них в майбутньому зможе підсилити збірну.
— На що цій команді потрібно звернути увагу в подальшому розвитку?
— Я постійно кажу дівчатам: навіть якщо ми щось виграли, суперник не зупиняється. Ми повинні рухатися вперед, допрацьовувати те, що вже виходить, і напрацьовувати те, чого нам не вистачає.
Перш за все — фізична форма. Ми дуже багато про це говорили. Якщо хочеш грати на хорошому європейському рівні, потрібні фізичні кондиції, технічні навички та тактична підготовка. Дівчата повинні розуміти, які заслони ми граємо, де що закриваємо, щоб на зборах не витрачати час на пояснення базових речей, а вже працювати над складнішими елементами.
Ще одна проблема — концентрація. Для цієї вікової категорії дуже складно довго тримати фокус на конкретному завданні.
Проти одного суперника потрібно грати ширше, проти іншого — швидше, десь нав'язати свій темп, а десь, навпаки, сповільнити гру. Наше завдання було не дозволяти супернику грати так, як йому подобається, а нав'язувати той темп, який йому незручний.
Коли дівчата тримали концентрацію, це працювало. Як тільки втрачали фокус — одразу втрачали й перевагу. Потім знову збиралися, але їм постійно потрібно було нагадувати. Але це специфіка роботи з юними гравчинями.
— Що хотіли б сказати тренерам, які працювали з цими дівчатами до збірної?
— Я хочу висловити велику подяку всім тренерам, які працювали з цими дівчатами і готували їх до зборів. І першим тренерам дівчат і просто тим, хто з ними працював. Деякі дівчата за цей час змінили тренерів, хтось перейшов до іншого клубу, хтось переїхав через війну. Але всі вони приїхали до збірної серйозно підготовленими.
У нас не було поверхневого ставлення до тренувань. Дівчата завжди були налаштовані працювати, дисципліновні. Це дуже полегшує роботу тренера.
Також хочу подякувати тренерському штабу, з яким ми разом працювали. Ми обговорювали пропозиції, відбирали те, що підходить саме цій віковій категорії. Бо те, що легко працює з дорослими, з юними дівчатами не завжди спрацьовує.
Окрема подяка лікарям. У нас були невеликі травми, дівчата десь перенервували, але лікарі завжди допомагали, щоб вони могли нормально виходити на майданчик і залишатися в обоймі.
Хочу подякувати менеджеру збірної. Вона дуже швидко й оперативно вирішувала всі логістичні питання — зокрема щодо логістики та інших організаційних моментів безпосередньо на чемпіонаті Європи. Для тренерського штабу це дуже важливо, тому що дозволяє зосередитися безпосередньо на команді та баскетболі.
— І наостанок: що ви хотіли б, щоб дівчата винесли для себе з цього чемпіонату?
— Що вони повинні продовжувати працювати. У них усе попереду.
Це покоління має потенціал. Але потенціал сам по собі нічого не дає. Його потрібно реалізовувати — через фізичну підготовку, техніку, тактику, психологію.
Я дуже сподіваюся, що вони зрозуміли це після чемпіонату. U-16 — це тільки початок їхнього шляху. У них ще є час, щоб стати сильнішими і показати себе на наступних рівнях.
