Одна з найяскравіших зірок національної збірної України Таїсія Удоденко після повернення на батьківщину розповіла пресслужбі Київ-Баскета про відчуття від дебюту за жовто-чорних, історію повернення до столиці, а також про нову капітанську роль.
– Приємно бачити тебе в формі Київ-Баскета. Але в той же час виникає питання, як виникла можливість повернутися додому?
– Мені теж приємно знову повернутися на батьківщину і стати частиною столичного клубу. Прийняла таке рішення після найважчого минулого сезону – мабуть, найскладнішого в кар’єрі. Тут і карантин, який переривав матчі, і коронавірус, яким заразилася, а потім довго відновлювалася.
Також далося взнаки те, що не потрапила в «свою» команду: під час виступів за «ТТТ» було багато конфліктів, що вилилися у складне розставання з латвійським клубом. Якщо чесно, дуже втомилася від всього цього.
Кінцівка сезону, звичайно, вийшла трохи краще: нехай в сильному чемпіонаті Туреччини грала з травмою, але робила все, що могла, щоб завоювати медалі, і ми-таки закінчили сезон третіми. На навіть з урахуванням позитивного фінішу, зрозуміла – все, більше не хочу їхати за кордон.
Частково вплинув, так скажемо, вік – вже важкувато всі ці переїзди переносити. Крім того, в минулому сезоні вісім місяців не бачила дитини: через карантинні обмеження сім’я не могла до мене приїхати, я була обмежена в пересуваннях. Це дуже сильно било по психіці. До того ж доньці восени треба було піти в перший клас, що стало фінальним аргументом для повернення додому і вибору клубу всередині країни. «Київ-Баскет» став найцікавішим варіантом, щоб продовжити кар’єру.
– Як тобі чемпіонат України після того, як поринула в нього з головою?
– Легше у всіх сенсах. Перш за все тому, що дівчата свої, тренери свої, ніяких проблем в плані комунікації. Це батьківщина, що сказати… Приємно повернутися і відчути, що в Києві тебе цінують як гравця і як людину, ставляться з любов’ю.
– Всі згадують, як у збірній разом з Володимиром Холоповом ви формували відмінну зв’язку, яка робила тебе ледь не MVP Євробаскету. Чи є надія на ремейк цього співробітництва в клубному форматі?
– Надія, звичайно, є. Але на це потрібен час. Ми ж зібралися у повному складі всього два з гаком тижні тому. Тому ще йде притирання дівчат один до одного, тренерів до нас. Це і по грі видно – постійні "гойдалки" в діях. Десь не розуміємо одна одну в не самих складних ситуаціях, десь зайве поспішаємо.
Бувають такі моменти, що просто не знаєш, куди бігти: стоїш і думаєш, куди повернутися, де м’яч попросити… Іншими словами, поки немає єдності в взаємодіях. Думаю, ближче до середини сезону вже будемо говорити про якийсь рівень і прогрес. Поки ж ми тільки починаємо відпрацьовувати всі тактики і стратегії. Головне, щоб всі один до одного прислухалися, перебували на одній хвилі і ніхто не спіймав «зірку».
– До тебе перейшла капітанська пов’язка. До чого це зобов’язує?
– В першу чергу, це відповідальність – за себе, за колектив, за рівень наших виступів. По-друге, це комунікація. Зв’язок між тренерами і дівчатами, між командою, штабом і американськими баскетболістками.
Оскільки володію англійською, повинна допомагати зі зворотним зв’язком при роботі з іноземками. Ну і, ясна річ, атмосфера в роздягальні і внутрішній порядок. Щоб ніхто не творив нісенітниці – тут точно знайду способи спустити з неба на землю.
Якщо чесно, це ж не найбільш «вдячна» робота. Адже хто першим оотримує по «шапці»? Тренер і капітан. Але ми з Володимиром Холоповим вже через стільки труднощів пройшли в національній збірній, що нічого вже не боїмося. Тому до викликів і він, і я готові.