Головний тренер жіночої збірної України U-16 Ірина Нагорна підбила підсумки виступів команди на чемпіонаті Європи (Дивізіон Б). Українки посіли підсумкове 7-ме місце. Ключовим для синьо-жовтих дівчат став програш у чвертьфіналі одноліткам з Норвегії, який не дозволив претендувати на підвищення у класі.
- Ми зібралися з тренерами, зробили глибокий аналіз. І з моєї точки зору, головна проблема криється у психологічному перевантаженні центральної нервової системи. Ми не готові грати таку кількість матчів.
- А Норвегія може.
- Послухайте. Я спілувалася з тренером збірної Болгарії… Знаєте як, спрацьовує метод спроб і помилок. Я намагаюся знайти відповіді на усі чому? Як грали турніри болгарки. Вони приймають у Болгарії суперниць, грають три гри. Потім виїздять припустимо до Боснії, це поруч. І грають два спаринга. Тут же їдуть до Хорватії, і грають три спаринга. Тобто вони проходять турнір 3-2-3. Сказати, що ми фізично були не готові, я б не сказала. Просто коли я побачила ці згаслі очі у грі з Норвегією, я зрозуміла – не докричатися, не достукатися. Просто це якась емоційна завіса. Ми зіграли спаринги, був тренувальний процес – усе це чудово. Але це не те емоційне навантаження, яке вирує на іграх. Ми зіграли спаринги за літо 4 гри. 2 з Білоруссю, 2 з Сербією. З проміжком. Я навіть пояснювати не буду, розумієте мене? Я не кажу, що це вирішує проблеми, або ж хтось правий, а хтось навпаки. Я хочу збагнути – чому я бачила скляні очі у вирішальному матчі, чому вони хотіли, але не могли? Напевно, можливо, треба було ігрові турніри робити у себе… я е кажу, що обов’язково треба виїздити. Але щоб психологічно команда була готова. Бо в останній грі ми знайшли сили, обіграли команду Болгарії. Не скажу, що фізично відступили. Ви ж бачили – ми першу половину граємо з перевагою, що з Англією, щоз Норвегією. І картинка повторюється. Я причину бачу у цьому. Може з боку видніше?
- Була розмова з дівчатами, щось побажали перед тим, як роз’їхатися?
- Ми працюємо три роки, склалися дуже теплі стосунки і серед тренерів, і між дівчатами. Що побажала? Щоб у кожному матчі, будь-якому, складному, легкому, на виїзді чи вдома, щоб кожна збірниця викладалася на усі сто відсотків. Дві хвилини дадуть часу – зіграй на 100% дві хвилини. Якщо ми гратимемо на максимумі кожну гру, думаю, крок вперед буде зроблено. У нас дівчата талановиті, гарні. Хочу також зазначити, що у нас в складі було 6 гравців 2004-го року народження. Ризиковано. Але знаєте – береш кращих. Не було заміни цим дівчатам. І цей рік теж дається взнаки – суперник на рік більше живе у баскетболі, на рік більше вдосконалюється. А може бути ще й таке. Чому ми щороку опускаємося нижче – U-16, U-18, U-20? Чому дівчат не вдається зберегти, вони йдуть? Особливо критичний момент – це 9-й клас, закінчують його і починають думати – або навчання продовжувати, або у спорті залишатися. Це стосується усіх збірних. Це наша спільна хвороба. У хлопців якось воно простіше, напевно. А у дівчат – або ж ти у науці, або у спорті – обирай. Нажаль, не всі батьки дозволяють обирати спорт.
- Кадрові проблеми були?
- У нас 2003-го року Анастасія Артюх перед зборами перенесла таку хвороби, після якої вона не могла довго відновитися і не брала участі у підготовчому процесі. А ми розраховували на цього гравця. Не до кінця відновилася Дар’я Кононученко після операції на коліно. Але потенціал у нас є. Ми про це говоримо щороку. Треба усім нам зібратися, продумати, не зупинятися, не тупцювати на одному місці, крокувати вперед.
