Головний тренер новачка жіночої Суперліги СБК Львів розповіла про вирішальний чинник успіху у жіночому баскетболі, проаналізувала старт і можливості своїх підопічних у Суперлізі і висловила свою точку зору щодо інтерв’ю Срджана Радуловича за підсумками виступів кадетської дівочої збірної України на першому етапі EYBL.
- На мою думку команди у жіночій Суперлізі вирівнялися за ступенем майстерності, ну, хіба що за виключенням Київ-Баскета. Команди підсилилися, а нам все одно ще бракує зіграності. У команді з’явилися нові гравці, і ті дівчата, які торік ще виступали у Вищій лізі вони усе ж таки… вони не те, що не здатні, навпаки, вони не розуміють, що здатні грати у Суперлізі. І моє завдання – донести до них, що вони нормальні гравці і цілком можуть боротися у Суперлізі. І нам бракує зіграності.
- Ваші лідери за статистикою Краснікова, Філевич і Дубас вже встигли влитися у колектив?
- Важко, одна справа досягти зіграності у вищій лізі, інша справа – у Суперлізі. Бо це турніри різного рівня.
- Задоволені наявністю таких майстрів у команді? Чи не тільки вони «роблять погоду», у чому секрет успіху вашої команди?
- Ніякого секрету немає. Ми мали вигравати усі чотири матчі чемпіонату. Бердянськ – це взагалі окрема тема. Я вже говорила у післяматчевому коментарі – у жодному іншому місці рідні стіни, назвемо це так, у лапках, не допомагають господаркам, як у Бердянську. А під «стінами» розумійте, що хочете, ну, я думаю, ви розумієте. ІнтерХім? Він зараз ослаблений, без двох провідних гравців. Десь може нашим лідерам забракло і фізичної підготовки. Якщо у першій грі (вдома з Козачкою – ред.) влучали, а у другій не влучали – відтак «фізики» не вистачає.
- Працюватимете над фізичними кондиціями.
- Зараз вже не вийде, бо треба щотижня грати. По ходу вже, в іграх, набиратимемо форму, потрібну для Суперліги.
- Зараз на вас очікує виїзна серія у Вінниці і Рівному. Наскільки у гостях можливо поборотися за перемогу?
- Ігри будуть складними, скажу відразу. Цьогорічна Вінниця не та, що минулого року. Ми її вже бачили у Суперлізі, аналізуємо. Вона підсилилася кваліфікованими гравцями, там грають більш досвідчені гравці, ніж у нас. Якщо там людям по 25+, то у нас тільки дві дівчини старші, решта – молоді. Що ж до Рівного – вони завжди вдома дають бій. Будь-якій команді. Отже, просто треба виходити і грати, вірити у себе. А не боятися.
- Ну, ваші дівчата грають без страху, та сама Філевич, чи Краснікова, вони вже своє відбоялися.
- Так, ці три лідера (Філевич, Краснікова, Дубас) мають досвід гри, виступів на високому рівні. Я маю на увазі львівських дівчат, які перейшли з вищої до суперліги. Вони думають, що Суперліга – це супергравці і суперкоманди. Ні, не завжди. Було б бажання, з усіма можна грати.
- Чому, усе ж таки, Київ-Баскет у Суперлізі вже 38 перемог поспіль здобув?
- Думаю, усіх можна обігрувати. Головне налаштуватися. ІнтерХім у фіналі Кубка України обіграв їх. До цього мінус 50 поступився їм, а потім у Кубку обіграв. Ну, по-перше, це жіночий баскетбол, жіноча психологія. Це зовсім інше. Є свої нюанси. Ну, і зверніть увагу – як Київ-Баскет укомплектований, у них бюджет, у них умови. Це теж не можна порівнювати.
- Але налаштувати психологічно дівчат на гру з ними Ви зможете?
- Я вважаю, треба грати з будь-якою командою, усе залежить від самих дівчат. І Інтерхім минулого сезону це довів.
- Ви зіграли перші матчі сезону, які завдання ставите перед командою – плей-оф, чи поборотися за медалі?
- Це краще запитати у нашого керівництва, у мене трохи з ними розходяться погляди (посміхається – ред.). Я вважаю, що є певний строк становлення команди. Не може команда утворитися і одразу увійти у плей-оф, ще й виграти медалі. Я вважаю, що це не реально. Ні, ну, реально, з бюджетом скаженим. Але це буде команда, як-то кажуть, одноразова. Один рік зіграла, гроші вичерпалися і роз’їхалися.
- Отже, команда будується по цеглинці?
- Я вважаю, що мінімум потрібно три роки. Перший рік граємо своїми, дивимося, ким треба посилитися. Посилюємося. На другий рік, я по таких практиках грала, ми дивимося, хто нам точно вже не підходить, з інших команд запрошуємо, дивимося, як вони увійшли. І на третій рік ми вже ставимо реальні завдання. Ну, звісно, за умови наявності бюджету. Ну, і зіграність. У більшості випадків у жіночому баскетболі провідну роль відіграє психологія. У чоловічому не так. А у жіночому психологія – основний чинник.
- Перспективи у жіночого баскетболу є в Україні?
- Думаю, що мають бути (посміхається – ред.). А чого тоді ми усі разом працюємо у жіночому баскетболі? Стільки людей, стільки гравців. Я, наприклад, дивлюся, команда U-15 їздила на юнацьку Євролігу. Ну, тренер правильно сказав, що Федерація – це не туристична агенція. Але з іншого боку, не треба вже так «розпікати» дівчат. Я дивилася склади команд, бачу- грають зі старшими, але москвички такого самого віку були: 2004-2005 року. Вони -20 отримали від Москви. Вони ж грають збірною, а проти них грають клуби.
- А у клубах більше зіграність?
- Вони зібрали найкращих гравців з України, а проти них просто грає міська команда, ну, обласна. У дитячому баскетболі рік різниці велику роль відіграє. Але коли я грала, у нас на рівні U-16, U-18 ніколи не ставили завдання щось виграти. Звісно, не пасти задніх. У нас у тренера було завданя – ось у тебе грають чотири дівчини – підготуй їх мені, будь-ласка, щоб вони далі пройшли. Підготуй їх до рівня команди Суперліги. Я усе ж таки вважаю, що робота цих дитячих тренерів, юнацьких – це підготовка гравців. Так, результат, безумовно важливий. Але, пріоритет – підготовка гравців для національної збірної, для українських клубів Суперліги. Але це моя думка.
- То ж, тренер з гравцями такого віку має працювати на перспективу?
- Так, не знаю, може щось вже змінилося? Бо у такому віці зрозуміло, що високі дівчата, особливо це стосується центрових, не заграють ані у U-16, ані у U-18. Але їм треба давати грати, щоб вони грали, незалежно від результату, і потім заграють у U-20 і у національній збірній.
- Тобто, розкриються, як троянди, у більш дорослому віці?
- Це моя думка, може слід пожертвувати результатом, але дати ігровий досвід більш перспективним гравцям. Ну, є ж зовсім маленькі гравці, нехай грають, ніхто не применшує їхніх достоїнств, але ж якщо працюєш на перспективу, то треба награвати великих. Ну, є хороша дівчинка 175см зросту. Вони її ставлять четвертим номером грати. Ну, навіщо? Постав першим. Нехай вона помилиться. Але у 20 років у тебе буде класний перший номер зростом 180см. Але, це моя точка зору. Так працювали з нами і ми досягали результату.
- А Ви Львів скільки років вже тренуєте?
- Львів? Як прийшла в Університет фізвиховання, створив команду ректор, п’ять років відтоді минуло. Ректор допомагав, поки мав можливість. Потім були складні часи, і якби не Федерація баскетболу України, не знаю, що було б. Федерація в особі Президента Михайла Бродського просто зберегла цю команду завдяки фінансовій підтримці, умовам. Ну а зараз знайшлися небайдужі люди, які захотіли, щоб Львів виступав у Суперлізі. І ми граємо. Але це жіночий баскетбол. Коли я грала, наш тренер казав: сьогодні чемпіон Союзу, а завтра у дванадцятку не потрапляю. Бо я працюю з жінками (посміхається – ред.). Це особливий баскетбол.
