Вже цієї неділі – 1 березня - у Києві стартує Фінал чотирьох Кубка України серед жіночих команд сезону 2025/26. Матчі пройдуть у столичному ПС Венето.
За підсумком першого етапу, який був зіграний у січні, до Фіналу чотирьох пройшли Будівельник, Франківськ-Прикарпаття-КНУВС, ІнтерХім-СДЮСШОР ім. Літвака Б.Д. та Київ-Баскет.
Купуйте квитки на півфінали за посиланням, квиток на Фінал та на матч за бронзу можна придбати за посиланням.
Загалом це 14-й розіграш Кубка України. Найтитулованішим клубом в Кубку України є запорізька Козачка, яка п’ять разів ставала переможцем турніру. Згадуємо попередніх переможців.
Чемпіон останніх трьох сезонів жіночої Суперліги Франківськ-Прикарпаття в своїй історії не вигравав Кубок України. В минулому році команда у домашньому Фіналі чотирьох була близька до трофею, але сенсаційно програла Київ-Баскету.
Про той матч, про підготовку до нинішнього Фіналу чотирьох Кубка України та про роль у молодій команді з Івано-Франківська пресслужба ФБУ поспілкувалась з центровою Франківська-Прикарпаття Іриною Бугайовою.
— Ірино, з якими емоціями підходите до Фіналу Кубка чотирьох?
— Ми хочемо перемагати. Зараз триває повноцінна підготовка. У півфіналі гратимемо з одеським ІнтерХімом, тому розбираємо саме цього суперника. Настрій бойовий, хочемо мінімум пройти до фіналу.
— Франківськ-Прикарпаття — триразовий чемпіон України, але Кубок поки не вигравав. Є особлива мотивація?
— Так, звісно. Минулого року ми прикро програли у фіналі Київ-Баскету. Дуже готувалися до того матчу, тому було особливо боляче. Сподіваюся, цього року зможемо дати бій і зробити все, щоб здобути трофей.
— Той фінал досі згадується?
— Так, і це додає спортивної злості. Але цього сезону нам навіть складніше — команда значно омолодилася. Торік склад був дещо досвідченіший. Проте ми будемо боротися.
— Ви нещодавно двічі перемогли ІнтерХім в Одесі. Чи дає це психологічну перевагу?
— Психологічно все одно буде непросто. У нас із ними всі матчі були важкими — один виграли в овертаймі, другий також був дуже напруженим. Легко точно не буде.
— Наскільки ті перемоги були важливими перед Кубком?
— У нас на кожну гру окреме завдання. В Одесі було принципово перемогти, щоб отримати перевагу майданчика в плей-оф. А до Кубка готуємося вже окремо. Для нас кожна наступна гра — найважливіша.
— Тебе визнали MVP ігрового тижня після матчів в Одесі. Як оціниш свою гру?
— Це були дуже складні матчі — і фізично, і емоційно. Я грала майже без замін, тому було непросто. Але нам потрібно було перемагати, іншого варіанту не було. Можливо, це одні з найкращих моїх матчів у сезоні саме за рівнем напруги.
— У першій грі ти зібрала 20 підбирань. У чому секрет?
— Потрібно просто дуже старатися. Якщо немає бажання — нічого не вийде. Має бути мотивація допомогти команді. Якщо чесно, під час гри я навіть не думала про статистику — уже після матчу побачила, скільки зробила підбирань.
— Тобі лише 21, але ти вже ключова гравчиня команди. Відчуваєш відповідальність?
— Так. У нас невелика ротація, тому стартова п’ятірка несе найбільшу відповідальність. Ми не можемо дозволити собі втрачати концентрацію. Маємо вигравати — у нас просто немає іншого вибору.
— Головним фаворитом Кубка мабуть є Будівельник, який не програв жодного матчу в сезоні. За рахунок чого можна з ними боротися?
— Це дуже сильна й досвідчена команда. Їхня перевага — саме в досвіді. Ми молодші, але можемо компенсувати це характером, мотивацією. Можливо, десь і в габаритах матимемо свою перевагу. Побачимо на майданчику.
— Чи відрізняється підготовка до Кубка від регулярного чемпіонату?
— Для нас кожна гра важлива — і в чемпіонаті, і в Кубку. Ми завжди готуємося до конкретного суперника. Різниці в налаштуванні немає.
— Ти вихованка івано-франківської ОДЮСШ. Що для тебе означає представляти рідний Івано-Франківськ?
— Це велика відповідальність. Із місцевих гравчинь старша лише я. На матчі приходять батьки, знайомі — це додає і підтримки, і відповідальності. Я цим дуже пишаюся.
— Яку роль у твоєму становленні відіграла перша тренерка Аїда Євтушенко?
— Дуже велику. Вона з дитинства прищеплювала любов до баскетболу, мотивувала працювати навіть тоді, коли було складно. Це багато значить.
— Коли ти зрозуміла, що баскетбол може стати професією?
— Напевно, якраз десь в дитинстві. Особливо, коли у 13-14 років я потрапила в збірну України. І це теж зіграло роль, що не треба здаватись. Треба йти далі, розвиватись.
