На 88-му році життя пішов за життєвий обрій легендарний тренер з баскетболу Ісак Майзлін.
Як казав свого часу теж вже нині покійний знаменитий актор Богдан Ступка: головне – дотягти до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш. Не менш геніальний у своєму ремеслі Ісак Майзлін пережив цей рубікон на 17 років. В останній день літа 2017-го, тобто трохи менше місяця тому, йому виповнилося 87. Життєвий шлях Майзліна був непростим, але цікавим, яскравим, сповненим змісту і вдячності від численних учнів. Баскетбол не дав йому вибору прожити інше життя. У 87-й день народження Ісак Майзлін прохрипів у слухавку: «я щаслива людина, бо моє життя було пов’язане з баскетболом». Тоді здавалося неетичним писати заголовок у минулому часі і 31 серпня 2017-го довелося прибрати з нього слово «було». Але тепер фразу Майзліна передаємо в оригіналі.
Видатний фахівець прийшов на тренерську роботу, коли у Дніпрі ще працювали метри тренерського цеху Костянтин Медведєв та Микола Говорунов. Він не знітився перед їхніми іменами, скромно працював у дитячо-юнацьких школах. Тоді до нього і його вихованок прийшли перші успіхи. За ними – загальне визнання на спортивних теренах Союзу.
Заслужений тренер України Віктор Гуревич згадує: «Тільняшку і мічманський кашкет Майзліна бачили скрізь. А ще він носив здоровецьку торбу з м’ячами, з якою пересувався від зали до зали громадським транспортом, викликаючи невдоволення пасажирів. Та ще й постійно клянчив ключі для тренувань численних учнів».
З книги "Володарі баскетбольних кілець" літописця українського баскетболу Анатолія Волошина: "...У 1983-му році перед Ісаком Юхимовичем постав вибір - переїхати до столиці, де на нього чекали динамівки Києва і ключі від двокімнатної квартири, чи залишитися у рідному місті. Знову обрав "Сталь", не полишивши без уваги ДЮСШ і студентські колективи. Не бажаючи працювати з легіонерками запросив до команди велику групу власних вихованок..."
У 1991-му році за підготовку баскетболісток високого класу Ісааку Майзліну присвоїли звання заслуженого тренера СРСР.
Його вихованки регулярно виступали на найпрестижніших турнірах, зокрема до юнацької збірної СРСР входили Вікторія Десятниченко, Аліна Колісник, Вікторія Лелека, Вікторія Парадіз, Найбільших успіхів досягли олімпійські чемпіонки Людмила Рогожина, Раїса Курв'якова та Олена Жирко.
1997-го року Ісаака Майзліна призначили головним тренером національної жіночої збірної України.
Ісаак Майзлін, заслужений тренер України і Радянського Союзу (уривок з останнього інтерв'ю офіційнному сайту ФБУ):
- У 1944-му році я вступив до Херсонської школи юнг. Це були такі ремісничі училища, які було створено, щоб подолати безпритульність. Я закінчив її 1947-го року на відмінно і вступив там само у Херсоні до морехідного училища. А у «мореходці» був курс баскетболу. А я ігровиком був: волейбол-баскетбол. І за рік я став капітаном баскетбольної команди і став її тренувати. Отже, я вдячний Херсону, баскетболу! Моїм другом тоді був Костя Осадчий, він вже пішов з життя. У мореходці він був на два курси старшим за мене. Ось він був справжнім фанатом баскетболу і прищепив мені любов до цієї гри. І я під цим знаменем пройшов усе життя. За що я полюбив баскетбол? Це не поясниш. Я щаслива людина, бо моє життя було пов’язане з баскетболом. Я отримую президентську стипендію, 2000 грн., як видатний діяч українського баскетболу. Для мене це дуже важливо не як гроші, а як повага Президента. Я підготував 77 майстрів спорту, трьох олімпійських чемпіонок. Мої команди десять разів ставали чемпіонами СРСР.
У нульових доля закинула Ісака Майзліна до Німеччини, але він повернувся до рідного Дніпра. Там і зупинилося серце Метра баскетболу.
Світла пам"ять про Ісака Майзліна залишиться в серцях прихильників баскетболу.
