24 листопада пішов із життя Анатолій Олександрович Шологон, один з перших двометрових гравців київського «Будівельника», почесний майстер спорту, член збірної України, переможець Всесвітньої Універсіади.
ДОЛЯ ПОЕТА
У київській команді СКІФ, пізніше «Будівельнику», були два баскетболісти, які писали вірші. Перший відомий усім своєрідним гумором, незрівняний захисник Юрій Виставкін. Уславився він, перш за все, не віршами, бо ніде їх не друкував, а на ниві журналістики, як кореспондент «Спортивної газети». Краще за нього баскетбол ніхто не висвітлював.
На жаль, він дуже рано пішов із життя, не залишивши зошитів, так і не видавши книги віршів, чим постійно загрожував.
24 листопада, на 81 році життя помер ще один гравець київського СКІФу того часу Анатолій Шологон. Вірші він писав переважно про баскетбол, тренерів, гравців, друзів по команді. Не маючи доступу до видавництв, не знаючи, що йому там скажуть про його творчість, писав скрізь і багато. Про списані ним зошити і стоси паперів знав багато хто. Його партнер по команді Віктор Гуревич, наприклад, досі каже, що не знає, що робити з віршами Анатолія. Їх накопичилось дуже багато. Були вони в Олександра Волкова, Миколи Погуляя, Віктора Ков‘янова, Миколи Баглея, того ж Юрія Виставкіна, літописця баскетболу Анатолія Волошина і, звичайно, в «тата» Володимира Олексійовича Шаблінського. Частину їх використано в книзі «Баскетбол. Епоха В.Шаблінського».
Анатолій Шологон, третій справа, №16
Анатолій Олександрович Шологон,
Почесний майстер спорту, гравець студентських команд СКІФ Львів та СКІФ Київ, згодом «Будівельника», член збірної України, студентської збірної СРСР, чемпіон України, призер чемпіонату СРСР, переможець Всесвітньої Універсіади народився 1938 року у Кронштадті в родині військового моряка-підводника. Коли почалася Друга світова війна, батько був на човні і звідти, коли всі інші евакуйовували свої родини, вийти не зміг. Недаремно кажуть: «З підводного човна нікуди не дінешся».
Після закінчення середньої школи Анатолій вирішив вступити до Львівського інституту фізкультури. Над вдосконаленням гри двометрового новобранця, якого тут досі не бачили, старанно трудились викладачі і тренери Михайло Резников і Роман Мазола. З останнім Анатолій встиг навіть пограти в одній команді, завоювати срібло республіканської першості. Вже тоді його примітив В.О.Шаблінський, який розпочав полювання на двометрових.
Анатолій його привабив перш за все своєю різнобічною фізичною підготовкою. Будучи другим у команді за зростом після А.Вальтіна, він не здавався ні худим, ні кволим. Високо стрибав, майстерно грав у захисті, вмів широко розставляти свої могутні руки – крила. Йому не було рівних при добивання м`яча під чужим щитом, вмів безпомилково вибирати місце відскоку.
Захоплення Шаблінського різними чудернацькими прийомами схвалював і був їх палким прихильником. Мов риба у воді «плавав» по майданчику при організації позиційного нападу, коли швидкий прорив не вдавався.
І на майданчику він був поетом. Над усе полюбляв вишукану, комбінаційну гру, коли в атаці або захисті брала участь уся команда. Не любив індивідуалістів, які надто брали гру на себе, руйнуючи плани тренера, малюнок гри.
Після «Будівельника» грав у клубах Молдавії, деякий час працював тренером, інструктором фізкультури. Але більше був без роботи. Якби хтось ще років п'ятнадцять-двадцять тому зустрів його на вулиці, сказав би, що він щойно вийшов з концтабору або переніс блокаду Ленінграду. Та й від двометрового його зросту майже нічого не залишилось. У сутулій зібганій людині навряд чи хто впізнав би колишнього вправного гравця, якому не було рівних під обома щитами. Обидва матчі, які кияни проводили проти збірної США у Палаці спорту 1961 та 1964 років, він був чи не найкращим, найнадійнішим у команді, хоча там поруч із ним грали Микола Баглей, Віталій Ков‘янов, Володимир Стремоухов, Вадим Гладун та інші наші «зірки».
В одному з віршів про себе він писав: «От баскетбола отошел, себя в сей жизни не нашел. Пробежки и фолы одни – печальные, пустые дни…». І справді, це, мабуть, один з усіх учнів Володимира Олексійовича Шаблінського, який не зробив у житті кар`єри, жив на жалюгідну пенсію.
Пам‘ять про центрового «Будівельника» і збірної України навіки залишиться в серцях тих, хто з ним був знайомий.
Пропонуємо увазі прихильників баскетболу
кілька «Баскетболізмів» А.Шологона
Я часто в жизни ошибался.
Ворчал, скрипел, не соглашался.
И лишь игра с названьем баскетбол
Приносит счастье, радость, боль.
***
Команда – механизм, машина,
Как туго сжатая пружина,
Готовая то сжаться, то разжаться,
Но никогда не расслабляться!
***
При всем хорошем и плохом
Не научились дорожить мячом.
С потугами немного поиграют,
А после снова мяч теряют.
***
Мне иногда становится обидно,
Что на площадке творчества не видно.
Все только лишь хотят забить,
А как подстраховать, перехватить?
***
Каскад замен и все поплыло,
А до победы близко было.
Фолы. Мячи посыпались в кольцо.
Плоды разрухи налицо.
В команде паника, хаос.
И тренер шепчет: «Началось».
* * *
Малыш промазал и не извинился.
Махнув рукой, «домой» не возвратился.
В ответ команда два очка схватила.
Им чемпионство в этот год светило.
* * *
Все любят цирк и фокусников в нем.
Их трюки в толк ни в жизнь мы не поймем.
А в баскетболе страсти и борьба,
Но цирк бывает тоже иногда.
* * *
Мне жалко тренерський состав,
Который от хлопот устал.
Хотят слепить, не зная, что с кого,
А «звездных» снова - никого.
