Чоловіча юніорська збірна України U-18 завершила виступ на чемпіонаті Європи у Дивізіоні В, посівши 21-ше місце. На груповому етапі команда Олега Шевченка зазнала п'яти поразок, після чого в класифікаційному турнірі поступилася Норвегії та в заключному матчі обіграла Кіпр, здобувши єдину перемогу на турнірі.
— Якщо починати з початку турніру, то після важкої поразки від Чехії вже менш ніж за добу команда грала з Азербайджаном. Наскільки такий календар вплинув на фізичний і, можливо, психологічний стан хлопців?
— Чемпіонат Європи — дуже інтенсивний турнір, де немає часу ані довго святкувати перемоги, ані зациклюватися на поразках. Ми заздалегідь знали календар змагань, готувалися до такого ритму й постійно пояснювали гравцям, що на будь-які події потрібно реагувати дуже швидко.
У матчі з Азербайджаном проблема точно не була пов'язана з фізичною готовністю. Це була лише друга гра турніру, а те, що команда змогла додати в четвертій чверті та скоротити відставання, лише підтверджує: фізично хлопці були готові боротися до кінця.
Основна складність полягала в тому, що нам не вдавалося зберігати ігрову дисципліну протягом усіх 40 хвилин. Ми грали хвилями: хороші відрізки змінювалися невдалими, після чого команда знову знаходила свою гру, поверталася до виконання плану й додавала вже по ходу матчу.
Саме нездатність стабільно виконувати установку стала тим фактором, через який ми втрачали контроль над перебігом зустрічі. Перші чверті зазвичай були якісними, але коли зростав темп, накопичувалася втома, гравці починали діяти так, як звикли у своїх клубах. У такі моменти природні ігрові інстинкти брали гору, через що руйнувався командний малюнок гри.
Нам, як тренерському штабу, доводилося швидко реагувати, вносити корективи й іноді навіть спрощувати гру, щоб повернути команду до виконання поставлених завдань.
— Далі був матч проти Польщі, яка в підсумку дійшла до фіналу, і де команда втратила перемогу фактично з сиреною. Наскільки саме ця гра показала реальний потенціал команди?
— Матч із Польщею став одним із небагатьох на цьому чемпіонаті, де нам вдалося зберігати ігрову дисципліну значно довше, ніж в інших зустрічах. На мою думку, це була найякісніша гра нашої команди на турнірі.
У нас були всі можливості досягти позитивного результату. Якби до останнього захисту ми зберегли дисципліну, виконали установку й не дозволили лідеру суперника пройти під кошик, усе могло скластися зовсім інакше.
Водночас саме такі матчі дають команді безцінний досвід. Хлопці мали переконатися, що здатні грати на високому рівні, коли дотримуються структури гри, довіряють один одному й діють як єдине ціле.
На жаль, вирвати перемогу нам не вдалося. І замість того, щоб стати джерелом упевненості та позитивного імпульсу на решту турніру, ця поразка, навпаки, створила для нас додаткові труднощі в наступних матчах.
— Склалося враження, що поразки від Азербайджану та Польщі трішки морально зламали команду. Чи було у вас відчуття, що саме вони багато в чому визначили подальший хід турніру?
— Водночас кожен гравець, який отримує виклик до національної збірної України, не може дозволити собі проявляти слабкість чи опускати руки. Передусім тому, що це чоловіча національна збірна, а чоловіки повинні знаходити в собі сили долати труднощі, навіть коли обставини складаються не на їхню користь.
І, що не менш важливо, кожен із них має пам’ятати, яку країну він представляє на міжнародній арені. Сьогодні Україна живе в умовах війни, і виходячи на майданчик у формі національної збірної, гравці представляють не лише себе чи свою команду, а всю державу. Саме тому вони повинні демонструвати характер, стійкість і готовність боротися до останньої секунди.
Ми постійно працювали з командою: намагалися перемикати їх на позитив, проводили мотиваційні розмови, ділилися власним досвідом, щоб допомогти хлопцям зберегти віру в себе й не дозволити серії поразок перетворитися на справжнє піке.
На жаль, не все вдалося так, як ми хотіли. Підсумковий результат турніру говорить сам за себе, але цей досвід також має стати важливим етапом у розвитку кожного гравця і команди загалом.
— У матчі з Кіпром команда відіграла 15 очок і здобула єдину перемогу на турнірі. Чи можна сказати, що психологічно хлопці все ж стали сильнішими до завершення чемпіонату?
— Звичайно, це не та перемога, якою можна повністю пишатися, зважаючи на загальний результат команди на турнірі. Але саме в цьому матчі хлопці продемонстрували найголовніше — свій характер.
Вони показали, що не хотіли завершувати чемпіонат Європи без перемог. Вони прагнули відчути позитивні емоції від баскетболу на завершити турнір на хорошій ноті.
Так, ця перемога має присмак гіркоти через попередні невдачі. Але вона все одно залишається перемогою, здобутою завдяки характеру, самовіддачі, величезному бажанню, праці та поту кожного гравця.
Сподіваюся, що навіть якщо це була лише одна перемога на цьому чемпіонаті Європи, саме вона залишиться для хлопців яскравим спогадом про турнір.
— Які головні висновки ви зробили після цього чемпіонату Європи? Чому, на вашу думку, команда завершила турнір на 21-му місці?
— Насправді висновків після цього турніру дуже багато.
Перш за все, нам потрібно значно ретельніше здійснювати моніторинг кандидатів до національної збірної. Сьогодні українські гравці виступають у різних країнах світу, тому ми маємо уважніше стежити за їхнім розвитком, ігровою практикою та готовністю до виступів за збірну.
Другий важливий висновок — необхідно знаходити можливості для більш якісної оцінки підготовленості гравців ще до початку навчально-тренувальних зборів. Часу безпосередньо перед чемпіонатом Європи завжди дуже мало, і ми не можемо витрачати його на покращення фізичної форми чи закладання базових індивідуальних навичок. На зборах команда вже має бути готовою працювати над командною грою та підготовкою до офіційних матчів.
Також потрібно більш гнучко підходити до планування контрольних матчів. Важливо не лише знайти сильних спаринг-партнерів, а й через ці ігри поступово здобувати впевненість у власних силах, формувати віру у свої можливості та вчитися досягати позитивного результату.
Якщо говорити про підсумкове 21-ше місце, то ми щиро вірили, що могли досягти кращого результату й робили для цього все можливе.
Ще до початку зборів ми розуміли, з якими проблемами можемо зіткнутись і на яких позиціях нам буде найскладніше. Але вже після перших тренувань стало очевидно, що обсяг роботи значно більший, ніж ми очікували. Нам довелося оперативно вносити багато коректив, а подекуди навіть повертатися на крок чи два назад, щоб закласти необхідний фундамент.
До того ж, ми втратили кількох баскетболістів на дуже важливій для нас позиції захисника. Саме ці гравці могли додати команді результативності та зробити нашу гру більш варіативною як у нападі, так і в захисті.
Тому викликів і складних рішень у процесі підготовки було більш ніж достатньо. Частину проблем нам вдалося вирішити ще до початку чемпіонату, але, на жаль, багато з них супроводжували нас протягом усього турніру й суттєво вплинули як на нашу гру, так і на підсумковий результат.
— Це покоління через пандемію та повномасштабну війну фактично було позбавлене повноцінного циклу роботи зі збірною у віці 14–15 років і не збиралося минулого року. Ви очолили команду лише за кілька місяців до чемпіонату Європи, а працювали з гравцями фактично місяць. Наскільки це відчувалося?
— Це дійсно дуже непростий процес. За короткий проміжок часу потрібно сформувати єдину команду з гравців, які виступають в різних чемпіонатах, працюють у різних баскетбольних системах, грають з різною інтенсивністю та виконують абсолютно різні ролі у своїх клубах.
На жаль, далеко не всі з них є лідерами своїх команд або отримують той обсяг ігрового часу й відповідальності, який мають брати на себе у збірній. Коли вони приїжджають до національної команди, тренерському штабу потрібно за дуже короткий час об'єднати всіх у єдиний колектив, донести спільні принципи гри, розподілити ролі та побудувати команду, яка буде конкурентною на міжнародному рівні.
— Які моменти цього турніру ви як тренер заберете собі в досвід? Можливо, вже зараз є розуміння, що в майбутній роботі зі збірними потрібно змінити або вдосконалити?
— Кожна гра, кожен ігровий цикл і кожен турнір на такому рівні дають величезний досвід і велику кількість інформації для аналізу. Це можливість зробити висновки, зрозуміти, що потрібно змінити або покращити у своїй роботі з майбутніми командами.
Головне, що хотілося б бачити в таких командах, — це певний стиль і певну філософію гри. Дуже важливо прищеплювати командам агресивний захист по всьому майданчику, вміння якісно грати один в один, розуміння основ командного захисту та здатність діяти як єдиний механізм.
У нападі хочеться бачити інтенсивний, швидкий баскетбол — без сумнівів у власних рішеннях, з упевненістю у кидках, легкістю ухвалення рішень та постійним бажанням атакувати й набирати очки.
Але не менш важливо, щоб у гравців були правильні базові навички командної гри: рух м'яча, взаємодія між партнерами, готовність грати один для одного та розуміння того, що успіх команди завжди важливіший за індивідуальні показники.
— Відсутність перемог веде за собою критику, яку важко залишити в стороні і не звертати на неї увагу. Як з цим справлялись?
— Безумовно, я розумію рівень своєї відповідальності за результат команди, за не надто виразну гру та готовий прийняти всю аргументовану критику.
Але хотілося б звернутися до людей, які намагаються висвітлювати наш баскетбол, зокрема виступи молодіжних збірних України.
За інформацією, яка до мене доходить із коментарів та публікацій на платформі одного відомого блогера, виникає дуже багато запитань безпосередньо до головного тренера.
І тут виникає зустрічне питання: чому цей шквал запитань не адресуються напряму тренеру, а натомість обговорюються у форматі великої кількості припущень, емоційних коментарів і різних теорій у соціальних мережах?
Я думаю, що знайти мене не є складною задачею. Моє ім’я та прізвище відомі всім, хто дійсно хоче отримати відповідь. Так само, за бажання, не є проблемою знайти можливість зв’язатися зі мною напряму.
Але складається враження, що ці люди не зацікавлені саме в отриманні відповідей, тому що прямий діалог руйнує можливість будувати різноманітні теорії змови, поширювати чутки та робити необґрунтовані звинувачення у коментарях.
Тому всім експертам, які мають певну «інсайдерську інформацію», хотілося б побажати або перевіряти свої джерела інформації.
Сподіваюся, що в майбутньому всі питання будуть ставитися безпосередньо тим, хто може на них відповісти, а не обговорюватися через порожні сторінки, анонімні акаунти чи ботів у соціальних мережах.
— Не знаю, чи після такого результату варто когось виділяти, але чи побачили ви гравців, які за ці два тижні або загалом за період у збірній зробили найбільший крок уперед? Можливо, хтось приємно здивував уже безпосередньо під час турніру?
— Продовжуючи минулу відповідь, я завжди говорив хлопцям: так само, як тренерський штаб відповідає за свою роботу та кінцевий результат, кожен гравець несе відповідальність за свої дії на майданчику, за свої рішення та за те, як він виконує свою роль у грі.
Саме тому хочеться відзначити тих хлопців, які змогли провести роботу над собою, зробити правильні висновки й у певні моменти взяти на себе більше відповідальності, ніж від них навіть очікували.
Одним із таких гравців став Дмитро Стадник. Після кількох невиразних матчів, де було багато помилок і невдалих рішень, ми провели досить відверту розмову, після якої він зміг змінити своє ставлення, додав упевненості, почав більше керувати командою та відповідальніше ставитися до своїх рішень на майданчику. Можна сказати, що він провів хорошу роботу над власними помилками.
Також хотілося б відзначити практично всіх молодших гравців команди. Ці хлопці були покликані закрити наші проблемні позиції, допомагати більш досвідченим партнерам, отримувати досвід і готуватися до чемпіонату Європи наступного року.
Але вже під час турніру багато хто з них зміг вийти за межі цієї ролі. Саме молодші гравці в окремі моменти давали команді енергію, характер і віру під час наших спроб повернутися у гру. Вони показали сміливість, упевненість у собі й готовність брати відповідальність у складних ситуаціях.
Юніорський Євробаскет U-18: статистичні підсумки для України
Саме це дає нам надію й упевненість у тому, що ці гравці мають стати фундаментом збірної у майбутньому.
— Можливо, хтось уже наступного року буде у збірній U-20, хтось — через два роки. Який головний урок хлопці повинні винести з цього чемпіонату, щоб уже у збірній U-20 показати зовсім інший результат?
— Ми дуже сподіваємося, що після цього чемпіонату більшість гравців зрозуміють, наскільки високою є планка таких змагань і наскільки складним є цей рівень — як фізично, так і ментально.
Ми, звичайно, побажали хлопцям, щоб ці збори та цей чемпіонат стали для них важливим кроком уперед, своєрідним поштовхом у майбутнє. Щоб вони краще зрозуміли, яким має бути їхній баскетбол і який рівень вимог чекатиме на них у подальших виступах у складі збірної України.
Водночас ми чудово розуміємо глобальне завдання молодіжних збірних. Це не лише участь у турнірах і боротьба за результат. Наше завдання — знаходити, виховувати, залучати та мотивувати українських гравців, які сьогодні живуть і виступають у різних країнах світу, допомагати їм розвиватися, прогресувати й бути готовими представляти нашу країну на найвищому рівні.
Ми повинні знаходити талановитих гравців для наших збірних, створювати для них умови для розвитку та допомагати пройти шлях від молодіжних команд до національної збірної України.
І якщо хоча б частково нам вдалося виконати це завдання, якщо хтось із цих хлопців завдяки цьому досвіду зробить наступний крок, доросте спочатку до рівня молодіжної збірної, а в майбутньому — до головної національної команди, це буде великим результатом і найкращим показником якісно виконаної роботи.
