Головний тренер чемпіонок ВЮБЛ (дівчата-2002) СДЮСШОР-5 з Дніпра Інна Калюжна розповіла про феномен своєї команди. Її підопічні всупереч прогнозам несподівано обіграли у столиці явного фаворита КСЛІ-Київ-Баскет і завершили шлях у юнацькому баскетболі (а це найстарша вікова група ВЮБЛ) у його найвищій точці – на золотій вершині.
- Не скажу, що наш результат є закономірним. Ми боролися увесь сезон. Головне – вірити у себе, у своїх дівчат і ніколи не здаватися. А Дніпро ніколи не здається. Сильний був противник, але ми вірили. Працювали і вірили, що ми зможемо. Тільки воля до перемоги нам допомогла, і віра в себе, у своїх дітей.
- Протягом сезону мали провали?
- Провали завжди бувають. Без провалів не буває підйомів. Але з Києвом ми грали у столиці чотири рази. Чотири тури, і один тільки тур був у Дніпрі. Не буду говорити щодо суддівства, не буду. На суддів не можна скаржитися. Треба тільки думати про себе, шукати в собі причини, чому програєш. Ось ми і спробували усе викорінити, щось змінити. Розібрали ігри двох команд - і Багіру (збірну Києва – ред.), і КСЛІ-Київ-Баскет. І нам вдалося, до того ж вдалося виграти у Києві, зважте на це.
- Таких дівчат, як Соня Бідняк (MVP чемпіонату – ред.), кілька в команді, чи вона одна така?
- У нас кожний гравець індивідуальний. Розумієте, у нас без одного гравця, який би випадав, не вийшло б такої гри на майданчику. На майданчику грають п’ять виконавців. А Соня – вона капітан, справжній капітан. У неї теж бували і провали. Але тут вона змогла зібратися. Я її запитала після гри, коли ми вже відійшли від цього шоку, а шок був не тільки для програвших, але й для переможців. Я її запитую: Соня, про що ти думала, коли ти пробивала ці три штрафні: А вона каже: Я згадала, що ви мені казали. А я їй казала свого часу: Соня, постав ноги правильно. Дома ж тренування проходять і знаєш проблеми кожного під час кидка – ноги, руки, підніми голову і кидай. Відмежуйся, проблем нема – є тільки ти, кільце і м'яч. Усе. Вона мені – я стояла і думала про це.
- А коли закидала останній гол?
- Каже, я вашу фразу запам’ятаю нас все життя: Бідняк, подивися, куди кидаєш. Відсторонися, а потім вже кидай. І я подивилася, - каже. Це, знаєте, виглядає майже жартівливо. Але дійсно – ці фрази, їх довбаєш, довбаєш. Подивися, потім кидай. І вже у голові в дитини ці фрази відклалися, І вже чудово..
– Ваші дівчата стоять на "виході" з ВЮБЛ. Чи є у них перспективи зачепитися у дорослому баскетболі?
- Нажаль, не я це вирішую, а батьки. Я намагаюся батькам усе це розповідати, мовляв ваша дитина перспективна. Але ж вони у мене розумні. У мене дві дівчини, Соня зокрема з медаллю готується закінчити школу, срібною. А Таня йде на золоту. Тобто спорт не заважає навчанню. Торік ми грали у вищій лізі, але ми грали чисто «обігратися», розумієте? Хочу подякувати президенту Валерію Кондратьєву. Він надав нам шанс пограти у Вищі лізі, обкатуючи дітей. Пробуєш пояснити батькам. Хочете поїхати, їдьте, я нікого не тримаю. Хочете вступати до ВИШУ, того самого Харкова, Одеси, їдьте. Мені голове, щоб вони грали, щоб нічого не зникло з того, що ми з ними напрацювали за стільки років. За Соню я поки що нічого сказати не можу – може і залишитися. Там батьки здебільшого вирішують. Чують, але вирішують вони. Таня Дуліна начеб-то збирається поїхати. Яна Самур, 9-й номер, теж збирається їхати. Хотілося, щоб діти не «розчинилися» в Україні.
- Не загубилися?
- Вони поступатимуть, вчитимуться, десь гратимуть. А потім хто зна, що буде далі? Діти можуть представляти Україну і за кордоном. Але все одно згадуватимуть тренера, який їх навчив цьому. А вони пам’ятатимуть. Бо такі моменти не забуваються. Ви знаєте, ось цей вік, щоправда, не усі дівчата тоді були, вони прийшли до мене у п’ятий клас і вони стали чемпіонками. Потім щось не складалося і ось знову. Я вважаю, що це головний момент, бо і закінчили вони чемпіонками. Бо це підбиття підсумків, коли діти закінчують школу, і я дуже щаслива, що підбиття підсумків у нас вдале.
- У збірній вони гратимуть?
- Зараз це вік U-18. Я знаю, що Таня Дуліна, Соня Бідняк і Яна Самур розглядаються, як кандидати до збірної U-18. А решта дівчат – у нас є і 2003-го року народження. Узельман Кристина, п’ятий номер. Була дівчина і 2004-го року у мене на паркеті, вона була на зборах з командою U-16 у Радуловича (Альона Добровольська -ред.). Отже в команді були гравці 2003, -04, -05 років народження. У нас збірна, і ми даємо шанс усім. 2002-го року у мене два гравця, вони підуть. Залишиться 2003-й рік, -04, -05-й. Нехай грають, бо ж невідомо, хто і коли вистрелить? Отже, є кандидати до збірної у нас. А як вже там вирішать? Головне, щоб найсильніший грав, а не розглядався тільки пріоритет Києва, Рівного, Харкова. Я в цілому кажу – дати можливість розвитку усім дітям, по всій Україні.
- Плани на наступний сезон?
- У мене залишається 2003-й рік (народження – ред.), і я думаю, що директор наполягатиме, щоб команда 2003-го року виступала у Вищій лізі. Я ж ніколи ще до цього 2003-м роком не грала. У мене був 2001-й, 2002-й. 2002-й це в нас фактично 2003-й рік. Ось він і розглядає варіант, що гратиме 03-й. А чому б і ні. Нехай грають. І у Вишці, і у ВЮБЛ.
