У другій частині інтерв’ю з розігруючим БК Запоріжжя Майком Кеффі прес-служба клубу розповідає про дитячі роки Майка, його сім’ю, доньку та відносини зі співвітчизниками, які будують свою кар’єру в Європі.
Читайте: Майк Кеффі: найголовніша мотивація показувати кращу гру – це моя донька
– Уболівальники БК Запоріжжя нічого не знають про твоє дитинство, Майк. Розкажи, в якій сім’ї ти виховувався, хто твої батьки і чим вони займаються?
– Виріс я у Ріверсайді, штат Каліфорнія, в мене повна сім’я – тато, мама і старший брат, який завжди грав у баскетбол з дитячих років. Саме з нього я брав приклад, постійно спостерігав, а через деякий час у віці трьох років сам почав тренуватися. Так все й розпочалося. Тато свого часу грав в американський футбол, мама у софтбол, але це було на аматорському рівні.
– Тобто, саме брат вплинув на твій вибір займатися баскетболом?
– Спершу так. Потім сталася подія, яка визначила моє майбутнє. Коли мені було три роки «Лейкерс» обирає Кобі Брайанта на драфті. Ви не уявляєте як ми всією сім’єю вболівали за цю команду. Фанатіли неймовірно, мене наскільки захопив цей дух, гра Кобі, що я не уявляв свого життя без баскетболу. Глобально мабуть фактор Брайанта теж вплинув на мій вибір займатися баскетболом.
– Взагалі не пробував себе в інших видах спорту?
– У середній школі у віці 12 років займався американським футболом. Тоді мені пропонували грати далі, пророкували хороше майбутнє, але в певний момент треба було визначитися. Ми часто їздили з нашою баскетбольною командою, тому в один прекрасний день я зрозумів, що треба зосередитися виключно на одному виді спорту.
– Розкажи про свої досягнення шкільної кар’єри та період студентського баскетболу в каліфорнійському університеті.
– У школі в мене одразу постав вибір грати в команді JV (junior varsity) або за старшу моєї вікової категорії. Я хоч і був маленького зросту, мене взяли грати зі старшими. Перший рік я майже не виходив на майданчик – придивлявся, аналізував, вчився, до речі, на позиції розігруючого грав мій кращий друг. От у нього і я переймав досвід. Потім на другий і третій роки вже сам грав на позиції розігруючого, ми виграли місцеву лігу, потрапляли в плей-офф чемпіонату країни, але далеко не проходили. Роки в університеті взагалі були дуже плідними для мене. Протягом кар’єри в коледжі я набрав більше 15 000 очок. Це хороше досягнення, однак знову ж таки, попри індивідуальні здобутки, наша команда в підсумку не вигравала ніяких титулів і не посідала призових місць.
– Професійну кар’єру ти розпочав у чемпіонаті Угорщини. Чи були інші варіанти? Якщо так, то чому обрав Угорщину?
– Коли я завершив період кар’єри в університеті, то мав приблизно 6-7 своєрідних NBA Workout з різними командами. Я прагнув потрапити в Літню лігу, але не вийшло. Потім агент запропонував варіант з чемпіонатом Угорщини. Він переконав, що це непоганий плацдарм для майбутньої кар’єри за океаном. Я зробив правильний вибір, зрозумів як все працює в Європі, навчився справлятися зі злетами і падіннями, провів плідний сезон, який власне і дав мені старт у професійній кар’єрі.
– Упродовж всієї кар’єри в Європі період у якому клубі тобі запам’ятався найбільше?
– Команда, яка назавжди залишиться у моїй пам’яті – це фінський клуб Helsinki Seagulls. У нас тоді було 4-5 хороших американців, ми всі стали справжнім братством. Досі продовжуємо спілкуватися, підтримуємо один одного. Нас зблизив той момент, що коли один із наших партнерів Джермейн Маршал потім поїхав грати до Франції, у нього стався сердечний напад і він помер. Ось ця команда назавжди залишиться у моєму серці.
– У твоїй кар’єрі траплялися приклади, коли ти не міг налагодити відносини з іншими американцями в клубі?
– Звісно такі випадки були, але не можна назвати це невдалим досвідом. Я бачив як розривали контракт з американцями, виганяли їх з команди, я дивився як вони себе ведуть і робив висновки, що так робити не треба. Люди по-різному себе проявляють, тут є багато факторів, таких як характер, виховання і так далі.
– Ти майже щодня публікуєш у своїх соцмережах маленьку донечку. Розкажи, скільки їй років, як її звуть?
– Ім’я Сейдж Супрім Кеффі, їй скоро виповниться 9 місяців. Вона народилася у лютому за два дні після мого дня народження 19 лютого. Це моя гордість, моя мотивація, кожного разу, коли хтось із рідних публікує її фото або відео в інстаграм, я розміщую на свою сторінку. Для мене вона головний стимул працювати більше, досягати результатів, заробляти гроші, щоб її життя робити кращим.
– Твій баскетбольний інтелект на майданчику: ти сам до цього прийшов чи все-таки це сукупність виховної роботи тренерів, які зустрічалися на твоєму баскетбольному шляху?
– У середній школі мені пощастило з тренером, бо він нас по-справжньому готував до дорослого університетського баскетболу. Усе робив заради розвитку гравців. Ще один дуже впливовий наставник був у Греції. Той факт, що в чемпіонаті ми грали проти таких грандів як Олімпіакос, Панатінаїкос, а на майданчику доводилося грати проти Ніка Калатеса, Майкла Джеймса, Васіліса Спануліса, приніс дуже серйозний досвід. Я стежив за матчами наших суперників у Євролізі, намагався щось переймати, тоді формувався мій баскетбольний інтелект, про який ви говорите.
– Намагаєшся допомагати нашим молодим гравцям БК Запоріжжя порадами, ділишся з ними власним досвідом?
– Звісно, я відкритий для всіх. Стараюсь підказувати в іграх, допомагати якимись дрібними порадами. Власне так і ділюся досвідом. У нас багато хороших гравців у команді.
– На майданчику ти лідер, а поза ним? Береш активну участь у житті команди в роздягальні?
– У роздягальні менше беру ініціативу на себе, в нас достатньо гравців з досвідом, які старші за мене, є капітан, які виконують цю функцію. Тому не можу сказати, що я лідер команди за межами майданчика.
– Хочеться дізнатися чи потоваришували ви зі своїм співвітчизником Джошем Форчуном? За темпераментом ви схожі або різні?
– Коли американці зустрічаються в іншій країні, нам треба спілкуватися і довіряти один одному. У нас із Джошем сформувалася ударна зв’язка на майданчику. У грі ми доповнюємо один одного, кожен може і влучити, і віддати передачу, повести і завести партнерів по команді. У нас справді сформувалися гарні стосунки.
