МОБІ-Бровари - це команда жіночої Вищої ліги України, яка є чинним срібним призером змагань і яка займає нинішнього сезону поточне третє місце в турнірній таблиці. Але це лише одна із частин клубу - структури, що розпочалася із аматорської команди, а нині має у собі дитячі колективи, створює єдину систему функціонування і прагне потрапити до Суперліги. Про це і не тільки - у розмові зі засновницею та керівницею клубу МОБІ, а ще наставницею вищолігового колективу Мариною Рубайло.
- Звідки з’явилася ідея створити МОБІ, і чи могли тоді подумати про доволі реальний шанс потрапити до Суперліги, і що клубна структура стане настільки масштабною?
- Я очікувала, що вона розростеться, але не настільки швидко (усміхається). Ідея з’явилася доволі випадково: спершу була аматорська жіноча команда, і був виступ у чемпіонаті області. Потім з’явився перший дитячий колектив, пропозиція об’єднати спільні зусилля, а за місяць набрали взагалі малечу. І ріст продовжується. В потрібний момент дуже сильно допоміг щодо певних рішень та фінансування Михайло Юрійович (Бродський – прим.), тож дав ще один дуже суттєвий поштовх для розвитку. Зараз мене багато хто запитує про Суперлігу. Звісно, я рада подібному, і ми прагнемо цього, адже і потрібно мати вертикаль від дитячої команди до дорослої в елітному дивізіоні. Але поки що головна проблема, як і усюди, - це фінансування. При цьому, нарешті, у Броварах з’явилася стандартна баскетбольна зала MONOMAX, тож гратимемо вдома, і це все завдяки Богдану Барабашу. Також у нас є спортивний коледж, є дитячі команди, діти виступають в юнацьких національних збірних, а ще одна із наших найсильніших сторін як клубу – це тренери, які працюють із дітьми.
- Наскільки реально, що МОБІ виступатиме у Суперлізі наступного сезону?
- Навряд чи саме у наступному, хоча побачимо. МОБІ відрізняється від багатьох інших клубів тим, що ми не створюємо штучну команду. Щоб грати у Суперлізі, ми потребуємо хоча б кількох своїх гравчинь. Ми не хочемо підписувати десятьох баскетболісток, які потім підуть, і колектив після сезону розпадається. Тож потрібно зачекати один – два роки, доки підростуть наші гравчині, які будуть цікаві не лише нам, а й усьому українському баскетболу, будуть перспективними і виступатимуть за національну збірну. Відтак побоююся стартувати раніше, ніж це потрібно.
Читайте: В Українці відбувся ще один різдвяний майстерклас від ФБУ
- Скільки дітей займається у клубі?
- Орієнтовно 150.
- Задоволені організацією процесу щодо них?
- Ще попереду чимало праці, щоб отримати хорошу систему підготовки гравців і команд. Наприклад, у нас немає деяких вікових категорій, адже не вистачає тренерів для такої значної кількості дітей: вони фізично не можуть керувати двома – трьома колективами. Щодо функціонування відкритої у грудні стандартної баскетбольної зали у Броварах: потрібно структурувати графік тренувань. Упродовж тривалого часу діти займалися впереміш, починаючи із 20-тої години у будні дні. Нині вийшли на стабільний графік, і хочеться все організувати якомога комфортніше для дітей. Нібито зроблено дуже багато, а, насправді, це 15% того, що потрібно.
- При цьому МОБІ регулярно проводить дитячі «кемпи» (табори), навіть узимку…
- Це сприяє якісній підготовці та розкриттю не командних, а саме індивідуальних якостей гравця. Я була у США за програмою обміну від держдепартаменту щодо стрітболу, багато спілкувалася із баскетболістами і упродовж першого свого візиту туди щодо того, як працюють місцеві школи. До того ж до нас приїжджав іспанський тренер, тож ми прагнемо переймати більш західний досвід. На подібних «кемпах», які тривають 5 – 7 днів – два тижні, діти справді зростають: навіть ті, хто ніколи не займалися раніше. На жаль, у тренерів упродовж сезону немає часу достатнього часу для індивідуальної праці із гравцями, тоді як у таких таборах він є. Ми розподіляємо діток по групам за віком і обов’язково – за рівнем підготовки. Для кожної з них існує цілеспрямована задача: тренери повинні упродовж короткого відтинку часу навчити їх одному – двом елементам тощо. Особливість МОБІ – кемпів у тому, що ми витримуємо тонку межу між тренуваннями та розважальними моментами, адже їхні учасники віком 9 – 16 років хоч і гравці, але, передусім, вони діти. Відтак їм потрібно давати не лише навантаження та суто баскетбольну працю, але і підтримувати їхню зацікавленість (наприклад, проводимо чемпіонати з футболу та плавання тощо). А ще неодмінно в усіх наших «кемпах» реалізується програма інтеграції для розвитку лідерських якостей у кожної дитини, як це робиться і у США.
- Які найголовніші мета та плани усієї клубної структури МОБІ, починаючи від дітей і закінчуючи командою вищої ліги?
- Певно, ще зарано називати нашу дитячу систему академією, адже у подібних організаціях більш глобальний і серйозний підхід. Ми поки баскетбольний клуб МОБІ. Але хочемо побудувати саме таку структуру, в якій будуть дитячі команди, дорослі, з чіткою вертикаллю та підготовкою гравців у межах однієї подібної системи. На зборах, «кемпах» і на змаганнях ми зіштовхуємося з тим, що за наявності в Україні дуже великої кількості тренерів і гравців відсутня єдина система, і, хоча є спільна мета, але усі працюють в «різнобій». Така система дозволила б якісно та в одному ракурсі готувати баскетболістів. Її відсутність, на жаль, дуже помітна на прикладі тих же різних вікових національних збірних. Ще одна із головних цілей клубу – масовість баскетболу, бо без неї не буде і якості. Тому я особисто хочу, щоб було залучено якомога більше дітей і дорослих. Адже інколи телефонують: «Вітаємо! Можна записатися на волейбол?» Відповідаю, що у нас баскетбол. І далі: «А, так. Я це і мав на увазі». Щоб люди хоча б відрізняли вид спорту.
Читайте: У Переяславі ФБУ провела грандіозний майстер-клас з нагоди 130-річчя баскетболу
- Хто Вас нині підтримує?
- Наприклад, у перше півріччя завдяки Михайлу Юрійовичу (Бродському – прим.) Київська обласна державна адміністрація виділила для нас 100 тисяч. Також нас підтримує місто Бровари. При цьому у вищолігової команди Мобі спонсорів нині немає. Все інше – це мій внесок.
- Як формувався Ваш підхід, розуміння щодо організації клубу?
- Це моє особисте бачення. Поїздки до США теж. У нас досвідчені тренери і немає диктатури: мовляв, я сказала, і так має бути. Навпаки: завжди існують діалоги між наставниками і гравцями, ми прислухаємося один до одного, підказуємо. Наприклад, я дуже рада, що ми почали працювати з Марією Дубас: вона дуже допомогла мені, а я – їй. Знаходимо людей, які добре співпрацюють. На додачу у мене багато міжнародного досвіду тощо.
- Тобто головне – бажання створити подібне, і його вже достатньо, щоб підтримав бізнес, Федерація баскетболу України?
- Крім бажання, потрібно ще і багато працювати, не очікувати на те, що хтось і колись чимось допоможе. Я не сиділа вдома і мені не зателефонували із пропозицією мільйону, щоб це організувати. У мене було інше місце праці. Коли клубна структура почала розростатися, потрібно було або залишати його і займатися лише баскетболом, або навпаки – відмовитися від подальшого розвитку системи. Я обрала МОБІ. Тож допомога буде, але треба і самотужки щось робити. На будь – яку дію завжди є відгук, і часто – не звідти, звідки його очікуємо. На той момент, коли Михайло Юрійович запросив мене на зустріч, я не була налаштована грати: був намір відпочити, не напружуватися. Але він мотивував, що потрібно продовжувати наполегливо працювати, тож це і робимо.
- А чи мрієте при цьому про участь в єврокубках?
- Я сама дуже цього хочу. До слова, цього року ми заявили свою команду до дитячої Євроліги, щоб спробувати та подивитися, як і що щодо цього ракурсу. Навіть хотіли двома колективами, але низка наших кравчинь потрапила до національної збірної U-15. Є намір брати участь у цих змаганнях і надалі, тому що там усе інакше, ніж в Україні. Звісно, дуже хочеться до Суперліги, єврокубків, загалом, на міжнародні турніри. Ще у мене є мрія провести один «кемп» у США, але це дуже коштовно і потребує тривалої праці.
- Наскільки задоволені поточними результатами нинішнього сезону МОБІ у Вищій лізі?
- Не надто задоволена. Ми зараз треті у турнірній таблиці і мали кілька поразок із різницею в одне очко. Повинні були перемагати, але щось пішло не так. Зокрема, у Вінниці дещо «начудили» арбітри: ми написали лист до Федерації баскетболу України, і технічна комісія ФБУ відзначила, що помилки арбітра вплинули на підсумок поєдинку. За планом нам потрібно закінчити регулярний сезон на другому або третьому місці. Старатимемося це зробити: ще багато ігор попереду.
- Які ж загальні амбіції клубу на цей сезон у Вищій лізі?
- Золото. У нас амбіції завжди лише такі (усміхається).
- До слова, минулорічне срібло – на той момент це був максимум?
- Якби не перенесли матчі плей-оф, ми б могли стати чемпіонами. Адже КСЛІ-Київ-Баскет зміг виставити згодом дуже сильний склад. Ми грали проти трьох чудово натренованих баскетболісток національної збірної України. Утім, ми чудово зіграли у тому ж таки третьому, вирішальному, поєдинку фінальної серії, який був гідний такої стадії, і по справі стали другими. Перемогти саме той склад КСЛІ-Київ-Баскета було майже нереально.
- Наскільки вам легко чи складно було комплектувати команду перед нинішнім сезоном: чи непросто було знаходити необхідних гравчинь і домовлятися з ними?
- Завдання нашого клубу – виховати своїх гравчинь. Наші найменші – це категорія 2006-го року народження. Також є кілька гравчинь 2007-го. Інші – це досвідчені баскетболістки, які виступали у Суперлізі і нині дограють кар’єру. У нас немає середньої ланки. Шукати таких в Україні не бачимо особливого сенсу, адже хочемо, щоб грали свої. Дітки у нас хороші, сильні: у чемпіонаті своєї вікової категорії вони перші у групі, але на дорослому рівні їм поки що важко. Відтак гарантувати нині результат клубу вони поки що не можуть.
- Які ж сильні сторони команди?
- Передусім, це самі гравчині, а ще їхні мотивація, зарядженість на гру, та перемогу, досвід.
- Наскільки цей сезон є цікавим для МОБІ, і як оцінити рівень конкуренції у ньому?
- Сезон дуже цікавий, адже не зрозуміло, як закінчиться той чи інший матч. Є очевидні лідери чемпіонату, є й ті команди, в яких поки що не складається так, як вони хочуть. Наприклад у Дніпрі дуже хороші діти, але грати проти дорослих їм ще доволі складно. При цьому ми, наприклад, поступилися Львову, якому не повинні були програвати. Чимало несподіваних підсумків поєдинків.
- У чому ще можна та варто покращити баскетбол при поступовому наближенні до плей-оф?
- Було б чудово знайти одну – двох гравчинь, які здатні проявити себе на хорошому рівні. Потрібно продовжувати тренуватися, відшліфовувати тактичні схеми. У нас коротка лава запасних: до того ж нинішнього сезону зіштовхнулися із кількома травмами, що позначилося на комплектації команди.
