З 4 по 6 травня у Києві відбудеться фінальний тур ВЮБЛ серед команд дівчат-2001-го року народження. Наразі чемпіонський титул у цій віковій групі утримують підопічні Катерини Кливенок з ДЮСШ (Бердянськ). Цього року «морячки» їдуть до Києва з твердим наміром захистити титул у боротьбі з київськими КСЛІ-2, КДЮСШ-Чемпіон і дніпровським СДЮСШОР-5-ДВУФК.
- До Києва ми їдемо за золотими медалями.
- Отак безапеляційно?
- А що приховувати?
- Усі ці дівчата, які запам’яталися прихильникам жіночого баскетболу жагою здобути медалі Суперліги, знову вийдуть на паркет?
- Можете не сумніватися. Ті шість дівчат, які щойно завершили бронзову серію у Рівному, приїдуть до Києва і гратимуть у столиці. У нас усі, як кажуть, живі-здорові. Звісно, є деяка проблема утому, що гратимуть фактично без перерви, їм хоча б день перепочити, підготуватися. Але, сподіваюся, дівчата молоді, відновляться за пару днів. У потязі (посміхається – ред.).
- Дівочі команди 2001-го року народження – найстарші у ВЮБЛ, гравці стоять на порозі дорослого баскетболу. Які плани у ваших дівчат на наступний сезон?
- У Бердянську дівчатам є де розвиватися, бо ж функціонує команда Суперліги Чайка. Ми розмовляли з дівчатами. Вони вчаться у випускному класі, попереду – гаряча пора здачі ЗНО. А школу не завжди відвідували, бо постійно у роз’їздах цього року були. Отже, у нас завдання №1 зараз – скласти ЗНО, а далі вже будемо дивитися. Я вважаю, у нас є непогана перспективна команда Чайка, виступи за яку займає чимало часу у дівчат. Думаю, вони вирішуватимуть самі свою долю. Але думаю, вже на 90% зрозуміло, де вони гратимуть далі. Ми зацікавлені, щоб вони залишилися. Вони молоді, живуть у Бердянську, вчитимуться тут в інституті. Ми над цим працюємо.
- Ваша доросла команда справила чи не найяскравіше враження у плей-оф. Ви стали учасниками цієї стадії чемпіонату України в останню мить, і ледь не здобули бронзу. Чого вам забракло?
- На початку сезону завдання потрапити до плей-оф ми не ставили. Але коли до нас приєдналася Олександра Радулович, коли молоді дівчата стали прогресувати і доводити прагнення розвиватися і вигравати у кожному матчі, коли у команді з’явилася Ірина Цекова, у нас з’явилися шанси і гріх було ними не скористатися. Коли ми зайшли у плей-оф, програма максимум вже була виконана. Бо команда грає у Суперлізі перший рік, гравці здебільшого – школярки. Тому ми і так добре виступили. Переконалася, що у команди є характер. Дівчата хоч і молоді, їм бракує досвіду, але вони прагнуть боротися, і не поступаються на паркеті таким командам, як Рівне. Там більш досвідчені гравці, які вже чимало пограли на професійному рівні. Отже, ми хотіли, амбіції мали, але ми розуміли – не завжди молодість бере гору над досвідом. Коли нема досвіду ігор на такому рівні, може мати місце мандраж, але, те, що вони самовіддано діяли – це було помітно. Це і статистика підтверджує. Ми практично по усіх позиціях переграли Рівне. То ж майбутнє є, але Рівне дотиснуло цього разу.
- Тепер у ваших дівчат є unfinished business –незавершена справа. Наступного сезону мотивація здобути медалі буде ще сильнішою?
- Звісно, бо у них це був перший такий досвід, але тепер його набуто. Планку підняли високо, тепер треба її утримати.
- Якщо вже Ви обкатали команду у таких «гарячих» матчах, то тепер з дівчатами-однолітками у вас взагалі проблем не має виникати?
- Так, ми маємо усі шанси на золото. Але ж ви розумієте – баскетбол гра непередбачувана, тим більше фінал. Припускаю, що дівчатам непросто буде переналаштуватися з дорослого знов на дитячий баскетбол. Рівень інший, інші швидкості і тактика. Це мене трохи непокоїть. Але думаю, усе буде гаразд, головне, щоб вони відновилися, щоб обійшлося без травм. Тим більше, що зараз амбіції великі – якщо вже не вдалося здобути медалі Суперліги, то тепер доведеться забирати золото ВЮБЛ. Торік ми були чемпіонками серед команд цього року. Є бажання знову здобути титул. Хоча у баскетболі усе можливо – прагнути, це одне, а те, що отримаємо на виході – побачимо. Підготовки, як такої, у нас не було. Але були ігри у Жіночій Суперлізі, дівчата багато грали і отримували ігрову практику і досвід.
- Ну так це і є найкраща підготовка!
- Вважаю, так. Головне зараз – відновитися.
- Суперники можуть піднести вам неприємні сюрпризи?
- Усі команди дуже гарні. Знаю, що чимало травмованих дівчат у КДЮСШ-Чемпіон, вони дещо знекровлені. У нас перша гра саме з ними, може більше підключатиму молодих, щоб старші як слід відновилися після ігор Суперліги. А там вже включаємося у роботу на повну. Наступний суперник Дніпро (СДЮСШОР-5-ДВУФК – ред.), вони можуть видати сильну гру, тоді з ними важко боротися. Ми граємо з ними на рівних. І так само дуже непросто грати з КСЛІ, і командами 2000-го, і 2001-го років, для нас це складний суперник. Хоч за добором гравців ми більш досвідчені, і старші дівчата у нас, але ігри з ними завжди проходять дуже напружено. Тому на ці дві гри треба налаштовуватися, як слід. У нас своя тактика, будемо думати, як з ними грати. У Дніпрі є високі дівчата, Київ – команда приблизно нашого зросту, екіпаж такий самий – вони бігучі, стрибучі, швидкісні, добре кидають. Команда Федченко з нами приблизно одного рівня, одна тільки дівчина висока – Ростоцька. А Дніпро – висока команда, проти них має бути інша тактика. Бувало, у сезоні ми обігрувати їх і +30, +40. Але тим не менш у Дніпрі ми програли гру а іншу ледве витягнули. Ми приїхали на той тур після матчів Суперліги, дуже важко грали, тому так і сталося. Тому будемо налаштовуватися, готуватися на кожного суперника.
