Головний тренер збірної України U-20 Дмитро Забірченко в інтервʼю пресслужбі ФБУ розповів про тріумфальний виступ команди на чемпіонаті Європи, який приніс нашій збірній історичний титул та місце в Дивізіоні А на 2027 рік.
Перед турніром ви озвучували одну чітку ціль — повернення в Дивізіон А. Чи могли подумати, що турнірну дистанцію вдасться пройти настільки впевнено?
- Не можу сказати, що все пройшло настільки впевнено, як могло б здатися. У нас була цікава група. У Грузії була якісна, збалансована команда, у якої не доїхало пару лідерів. Доволі сильна команда і в Швейцарії, адже декілька з цих гравців минулого року виступали на чемпіонаті світу U-19. Могло б здатися, що в Люксембурзі слабенька команда, але у них багато гравців з емігрантським підґрунтям, і це дуже впливає на склади команд, і багато хто з цих гравців виступають у сильних чемпіонатах. Щодо Естонії, коли ми грали контрольний матч проти них, один із їхніх гравців проти нас не грав, інший був із травмою. Тож в офіційному матчі вони оновилися і були трохи іншою командою.
Зрозуміло, що товариська гра відрізняється від офіційної і, звичайно, в молодіжному баскетболі вистачає злетів та падінь — десь граємо добре, десь гірше. Тому були гойдалки в цих матчах на старті турніру — кожна гра до півфіналу, та й у півфіналі теж, була саме такою. Іноді нам треба було взяти себе в руки, щоб перемогти. Тож, так, ми перемогли в кожній грі, але кожна гра була «зарубою». 7-0 — чудовий показник на турнірі, але всі матчі були дуже важкими.
Читайте також: Українські збірні на шляху до Дивізіону А: всі виходи в еліту європейського баскетболу
- Ми були задоволені, що нам вдалося виграти групу. Ми не хотіли виходити на шведів, які вдало розпочали турнір і на папері були фаворитами. Вони розгромили майже всіх своїх суперників у груповому раунді, тому нам треба було обіграти Люксембург, щоб не грати за ними в чвертьфіналі.
Ми розуміли, що суперник по півфіналу буде сильним, коли дивилися матч Португалія — Угорщина, розуміли, що суперник буде складним. Тому не можу сказати, що ми мали якусь впевненість достроково, і до кожної гри підходили з обережністю, щоб не переоцінити свої сили чи не недооцінити суперника. Впевненість, що ми стали чемпіонами, з’явилася тільки за 40 секунд до кінця фіналу.
Звичайно, надії були, і ми розуміли, що, якщо ми будемо грати в свій баскетбол, все вийде. Сушкін додавав від гри до гри, Грищук провів стабільний чемпіонат, Йяму грав ривками, але дуже допомагав. Король зіграв доволі стабільний чемпіонат, Никифоренко дуже допоміг, як і Романиця після третього матчу. Гогуленко, який виходив у старті, він на рік молодший, але виходив та відпрацював, хоч і не без помилок. Ілля Упир, Михайло Липка, Андрій Ситар, на якого ми спочатку більше розраховували як на четвертого номера, — всі вони допомогли. Більшість команд на турнірі були андерсайз, і, враховуючи частий перебір фолів Десмонда, нам довелося Ситара використовувати на п’ятірці, а Король та Романиця подекуди грали четвертих номерів. Але я не можу виділити когось окремо — ми всі команда, всі хлопці молодці. Хтось отримував більше чи менше хвилин, але треба сказати, що лідерські якості Сушкіна та Грищука нам дуже допомогли.
Чи було важко знайти емоційний ресурс на фінал і чи було відчуття, що хлопці хотіли реваншу з Ісландією за минулий рік?
- Так, думаю, що вони хотіли реваншу за поразку минулого року в Дивізіоні А. Після півфіналу ми зробили на цьому невеличкий акцент. Ті, хто грав минулого року, хотіли взяти реванш і титул чемпіона — це приємніше, ніж просто промоушен. По очах було видно, що вони горять. Перед фіналом Нікіта Воєвода навіть підійшов до мене і сказав: «Скажи їм пару слів, адже я бачу, що вони горять, щоб не перегоріли». На початку ми все одно вийшли й трошки перегоріли, але змогли зібратися та в підсумку показати доволі якісний баскетбол.
Єгор Сушкін — MVP турніру. Наскільки це важливо для нього на цьому етапі кар’єри?
- Думаю, дуже важлива. Він зараз поки що без команди, в пошуках наступної команди. Він відіграв сильний чемпіонат, і тут нема що обговорювати. Хоча починав він турнір, набираючи по 10 очок в середньому за стартові два матчі, він більше асистував, віддаючи партнерам в середньому по сім передач. В матчі проти Естонії він злився на себе, адже щось не виходило. Я казав йому, щоб він продовжував робити свою справу, й усе прийде, як в принципі й вийшло. Від гри до гри він додавав, і 26 очок у фіналі стало лише яскравим підтвердженням цього.
Сушкін вже дебютував за національну збірну. Хто з гравців найближчий до наступного кроку — виклику до головної збірної?
- Всі хлопці в найближчому майбутньому — 3-5 років — зможуть отримати шанс потрапити до національної збірної. Але на даний момент найближчі до цього Макс Грищук та Десмонд Йяму. Думаю, що вони можуть отримати виклик та проявити себе на більш дорослому рівні.
Читайте також: Максим Грищук: Це неймовірний час для нас
Грищук попри чудову гру не отримав місця в символічній збірній турніру. Чи стане це для нього додатковою мотивацією?
- Так, він заслуговував на це. Він 100% був би у цій збірній, якщо б туди можна було поставити трьох гравців із однієї команди. Він увійшов до числа дев’яти гравців за версією ФІБА, які змогли вразити своєю грою на чемпіонаті. Це політика організаторів — з кожної команди, яка дісталася півфіналу, мають бути представлені гравці. Але я впевнений, що він був сильнішим за деяких гравців, які були в цій п’ятірці.
Наскільки відчувалася та допомагала підтримка фанів у Братиславі?
- На жаль, у нас війна, і багато людей поїхало. Зокрема багато наших людей у Словаччині, багато українців зустрічали на вулицях. Ось вони організувалися, робили пости в соцмережах про те, що українська збірна грає в Братиславі і треба її підтримати. Більше людей вже приходило на плейоф, і на фіналі дійсно було багато фанів. Але ми дуже відчували підтримку і від фанів з України, які постійно писали, і вона нам дуже допомогла.
Чи можна сказати, що це ваше головне тренерське досягнення на даному етапі кар’єри?
- В збірних точно так і є. Але ми вигравали Кубок із Київ-Баскетом у цьому році, півфінал із Харківськими Соколами вийшов сильним, і ми виконали великий обсяг роботи, щоб їх обіграти. З Будівельником я ставав чемпіоном у перший «воєнний сезон»… Але зі збірною це точно була одна з найбільш емоційних перемог. Турнір був дуже важким, дуже насиченим — сім матчів за десять днів. Цікаво, що для тих хлопців, які грають в Україні, вони звикли до системи баблів, вони звикли грати по два матчі за два дні. Як тренери, ми теж дуже сильно хвилювалися та нервували, і коли така кількість матчів за такий час — це дуже важко пережити. Тому в емоційному плані це найбільша перемога для мене. Але я дякую тренерському штабу — Стасу Овдеєнку та Нікіті Воєводі — за їхню феноменальну роботу. У них були безсонні ночі перед вирішальними матчами турніру, я теж десь не спав, але вони сиділи до п’ятої ранку, що допомогло нам якнайкраще підготувати команду в тактичному плані.
Я також хотів би подякувати Федерації баскетболу України за можливість провести якісний повноцінний збір перед турніром і якнайкраще підготувати команду, керівництву Федерації — за довіру.
Що б ви хотіли побажати хлопцям в наступному сезоні?
- Майже у всіх хлопців розпочнеться доросле життя, адже більшість із них востаннє зіграли за молодіжну збірну. Я дуже хочу, щоб вони були мотивовані потрапляти в національну збірну, знайшли себе у дорослому баскетболі. Хочу, щоб вони грали в своїх клубах, отримували ігровий час. Зараз кожен шукатиме найкращі умови для себе, але я хотів би, щоб вони ставили в пріоритет розвиток та прогрес. Сподіваюся, що вони на перший план ставитимуть баскетбол, і в цьому я впевнений, адже я на власні очі бачив, як вони ставили баскетбол на перше місце під час чемпіонату Європи. Я в них не сумніваюся і бажаю, щоб їм вдалося втілити в життя все заплановане.
Читайте також: Чоловічий молодіжний Євробаскет U-20: статистичні підсумки для України
