На ІІ Європейських іграх чоловіча збірна України з баскетболу 3х3 виграла два матчі в групі, але програла останню зустріч із Росією і завершила свою участь на «континентальній Олімпіаді». Попри поразку «синьо-жовтих», у соціальній мережі активно обговорюють такий вид баскетболу, який вже потрапив до олімпійської програми 2020 року, називаючи 3х3 жвавим та більш цікавим. Та й спортивні експерти вважають, що у баскетболі 3х3 чоловіча команда має більше шансів потрапити на Олімпійські ігри в Токіо, ніж збірна зі звичайного баскетболу.
Про поразку на Європейських іграх, популяризацію виду спорту та справжній чоловічий баскетбол розповів гравець національної збірної України з баскетболу 3х3 Дмитро Липовцев у коментарі для Радіо Свобода.
– Що трапилося в третьому матчі на Європейських іграх?
– Збірна Росії – більш збалансована команда. У них є домінуючий центровий. А в нас наразі не всі настільки збалансовані та фізично розвинені. Тому зіткнулися з проблемами, які не змогли вирішити під час матчу. Як результат – програли.
– Та ні! Емоційно заводимося кожної гри. Там просто були проблеми з цим великим хлопцем. Важко, коли спортсмен вдвічі більший за когось із наших. Ми не перебудувалися, не нав’язали свій баскетбол, а почали грати за їхнім «сценарієм». І ось результат.
– Українська команда була сформована майже напередодні стартів. Цього часу вистачило, щоб «зігратися»?
– Як бачимо, ні, не вистачило. У нас був один спільний турнір. Ми разом зіграли шість матчів. Крім того, наші хлопці достатньо «зелені» саме в баскетболі 3х3. Це їхній перший турнір такого рівня, тож і такий результат. Шкода, звичайно, що не пройшли групу. Коли дивилися фінальні матчі, то розуміли, що цілком нам все було під силу.
– Як вважаєте, що можна зробити, щоб популяризувати баскетбол 3х3 в Україні?
– Організовувати більше турнірів, наближатися до того рівня… світового рівня. Бо в Україні 3х3 існує вже достатньо давно, але це не той баскетбол 3х3. У нас він, так би мовити, дитячий. А там (за кордоном – ред.) грають справжні мужики за чоловічими правилами. Не за баскетбольними, до яких ми звикли, а саме за правилами 3х3.
– Тобто 3х3 жорсткіше?
– Ніж звичайний? Набагато жорсткіше.
– А як тоді бути? Перевчати гравців?
– Навчати суддів. У цьому виді від них залежить багато чого. Саме вони диктують хід гри, жорсткість та темп. 3х3 – це немов закінчення баскетболу 5х5. Тобто кожен свисток судді дуже впливає на результат гри. Тому потрібно нашим суддям їздити на різні міжнародні турніри і дивитися, аналізувати, навчатися.
– А з інфраструктурою в Україні як?
– Відмінно. Станіслав Світлицький (його називають «піонером» баскетболу 3х3 в Україні – ред.) та Федерація баскетболу України об'єдналися, тому вважаю, що зараз найсприятливіші умови. Тобто ідея склалася з фінансовими можливостями, тому, мені здається, далі баскетбол 3х3 тільки набиратиме обертів все більше.
– Чому ви все ж таки перейшли в 3х3?
– Я – діючий гравець 5х5, поки що без клубу. Насправді, гроші заробляю в 5х5, а 3х3 – це більше для душі. Тут можна довше грати. Є приклади: і в 40 років виступають на високому рівні, виграють челенджі, заробляють гроші в 3х3. Нам теж треба до цього прагнути та створити свою команду. Досвід реально дуже багато вирішує, тут потрібна постійна практика, адже 3х3 – це зовсім інший вид: інші м’ячі, інша постановка заслонів. Дуже багато нюансів.
– Чи є європейські країни, де баскетболіст може заробляти саме в 3х3?
– Латвія, Сербія, Словенія…Там баскетболісти заробляють саме у професійних клубах 3х3. Тобто вони не грають у 5х5, а підписують контракти з федераціями, зі спонсорами і їздять як професійний клуб саме 3х3.
– І баскетболісту вже не треба обирати між 5х5, де можна заробити, і 3х3, де цікаво грати…
– Звичайно, не треба відволікатися, бігати з однієї команди до іншої, розсіюватися… Все. Ти сконцентрований на конкретному виді!
– Що далі у вас за планом?
– Хлопці готуються до європейської кваліфікації, яка відбудеться в Києві (29–30 червня – ред.). Я на нього не потрапляю, тому бажаю команді успіхів. А ми додому. Все, відпустка!
