Найвищий на зріст гравець національної чоловічої збірної України Артем Пустовий (його зріст 2м. 17 см.) не переймається своєю перевагою. Він розповідає про свою автоподорож Україною, харчування на зборах, перші кроки у баскетболі. І звичайно ж про підготовку до кваліфікаційного турніру ЄвроБаскету.
- 2 -3 сантиметри, невелика різниця. Слава, Фес – теж високі.
- Але ж різниця у твій бік?
- Так.
- Такий зріст дозволяє краще слідкувати за розвитком подій на майданчику?
- Думаю, так. Але зріст тут ні до чого. Якщо у гравця є така здібність, з будь-яким зростом можна проглядати галявину.
- Ти приєднався до збірної пізніше за інших. Прибув з Іспанії. У чому причина?
- Я після сезону в Іспанії ще залишався тренуватися, трохи мої плани трохи посунулися – я поїхав до своєї дівчини до Сербії, а звідти було складно дістатися Києва. Мав летіти через Стамбул, але на той час там була спроба військового перевороту і нам довелося їхати на машині в Україну. Тому я запізнився на пару днів.
- Проїхався машиною Україною, до цього, напевно, давно їздив?
- Ну, так. Їздив давно. Та й що я тоді їздив? З Южного додому в Каховку 300 км. А зараз довелося проїхатися дещо масштабніше (посміхається – ред.).
- Враження отримав?
- Повернувся додому. Був дуже радий проїхатися нашими дорогами. Скучив за цим усім.
- Ви відіграли командний спаринг. Він тривав лише три чверті. Незвично за відчуттями?
- Так, було три чверті. Начеб-то у баскетболі чотири, але ми відіграли три. До того ж важко. У грі п’ять людей грають, три – відпочивають, а тут у нас було дві команди по 7 і 8 гравців. Більше мінялися і втомлювалися також більше. Треба було більше бігати, більше викладатися.
- Грали жорстко, ризик отримати травму підвищується, коли треба максимально проявити себе?
- Травма – це така справа. Можеш її і на розминці отримати. Це непередбачувано. Я знаю, люди і на розминках травмувалися, у безглуздих ситуаціях, а буває, що у робочих ситуаціях. Травма? Ти не знаєш, де вона тебе знайде. А так? Ми намагаємося не думати про травми. Просто працюємо на повну силу. Для себе, для країни.
- Рахував, скільки очків набрав у спарингу?
- Ні, не рахував. Це ж просто тренувальна гра була. Ми відпрацьовували взаємодію, яку вивчали до цього на тренуваннях, зігрувалися. Тому очки я не рахував.
- Після тренування піт струмками з тебе тече. На скільки втрачаєш вагу?
- (посміхається – ред.) Ну, не знаю, ми так не міряємо, заміряємося один раз на тиждень. А після тренування так, багато води виходить, літра зо два точно втрачаємо. Але потім за вечерею, за обідом наганяєш вагу знову (сміється – ред.).
- Готують вам смачно? Нема проблем з харчуванням?
- Ні. Все шикарно. У нас лікар (Сергій Калінкін – ред.) цим займається, тримає усе під контролем. Усіх строїть, нам усе найкраще дають. З харчуванням взагалі нема жодних проблем.
- Матчі з Німеччиною перші у вашій ігровій серії. Як ти вважаєш, які питання у них можна вирішити?
- Це будуть наші перші спаринги. Спробуємо показати усе, чому навчилися на тренуваннях, усе, що відпрацьовували. Думаю, усе буде добре, покажемо гарний результат.
- Чи вистачить 11-ти матчів, щоб команда підійшла в оптимальному стані до старту кваліфікації Євробаскета (Україна розпочне відбір на Євробаскет домашнім матчем з зі збірною Болгарії 31 серпня – ред.)?
- Думаю достатньо. Плюс ми проводимо багато часу на тренуваннях. Зігруємося і там, і там. У нас до офіційних ігор ще місяць, за цей час ми станемо однією сім’єю.
- Як ти з небаскетбольної на перший погляд Каховки застрибнув на таку орбіту?
- Почав займатися баскетболом випадково. Я народився у селі, переїхав до міста, пішов до нової школи. І буквально хлопець перестрів мене, каже – ти високий, пішли, будеш займатися зі мною баскетболом. Я почав відвідувати секцію, мені сподобалося. І потім тренер мій Зарецький Валерій Спиридонович повіз мене до Южного. Хоча ні, спочатку до Миколаєва, а там щось не зрозуміле було – спочатку приїзди, потім ні. А у Южному одразу сказали – за тиждень з речами ми на вас чекаємо. Так я приїхав до Южного, почав вже займатися баскетболом професійно. Як кажуть, з малих років і до Суперліги. А потім вже в Іспанії почав грати, в команді Обрадойро.
- Подобається на Піренеях?
- Так, дуже. Саме місто невеличке, красиве. Люди доброзичливі. І у команді атмосфера дуже гарна.
- А з якого ти села?
- З Софіївки. Це якихось 50 км від Каховки. Пару років тому там ще жила моя бабуся. Але згодом батьки вже остаточно переїхали до Каховки.
