Купити квиток за 55 сек Купити квиток за 55 сек
Всі категорії новин
Новини
Андрій Подковиров: наступного року наші хлопці виступатимуть в юнацькій Євролізі

Андрій Подковиров: наступного року наші хлопці виступатимуть в юнацькій Євролізі

З початком травня не лише завершується клубний сезон у баскетболі, а й бере початок тривалий період підготовки і офіційних турнірів для збірних у різних вікових категоріях. Для тренерів кадетських, юніорських, молодіжних, національних команд, збірних з баскетболу 3х3, які до того переглядали кандидатів, знайомилися із потенційним поповненням спілкувалися із колегами з клубів, прийшов час практичних випробувань. ФБУ планує ближче познайомити Вас не лише із структурою вертикалі збірних, а й з головними тренерами серед, яких є чимало справжніх зірок українського і світового баскетболу.

Розпочинаємо ми цей цикл знайомств разом із легендарним гравцем Будівельника і одним із найтитулованіших тренерів України Андрієм Подковировим, який є куратором юнацьких збірних.

Андрій Подковиров особистість для вітчизняного баскетболу знакова. Як гравець, чемпіон Радянського Союзу у складі Будівельника і один із перших легіонерів, один із перших радянських легіонерів у європейських клубах (провів 3 сезони у німецькому Дортмунді). Як тренер пропрацював і у кіпрському ПАЕЕК, і у російському ЦСКА, у семи українських клубах, де два рази приводив до чемпіонства Азовмаш, двічі вигравав Кубок України з різними командами, двічі був переможцем Спартакіад України, здобував медалі різного ґатунку з Денді-Баскет, ЦСКА, Будівельником.

Зараз один із найтитулованіших тренерів країни скеровує свої знання і зусилля у новому, для багатьох несподіваному річищі. Вертикаль збірних команд стала ще більш довгою. До проекту U15 тепер додався ще й U14, підготовка юних баскетболістів до інституту збірних команд тепер розпочинатиметься з більш раннього віку. Про суть цього проекту Андрій Подковиров розповів особисто, не обійшлося і без деяких історичних паралелей.

- Це тенденція розвитку баскетболу, яка простежується на рівні ФІБА уже достатньо давно. У країнах Європи є збірні і 14-річних, і 15-річних, щоб успішно виступати у віковій категорії  U-16 треба готуватися заздалегідь. Раніше як було, за 3-4 тижні до виїзду на кадетський чемпіонат Європи тільки розпочиналася підготовка. Життя показало, що з таким підходом ми відстаємо від конкурентів. Проект U-15 ми розпочали ще минулого року. У цьому році також були збори, на яких тренери могли переглянути усіх гравців з різних українських команд, з’їздили у Латвію на товариські матчі. Було дуже корисно подивитися на однолітків. Влітку з 1 липня до 25серпня плануємо з хлопцями 2002 року народження тренувальні збори, Федерація бере на себе усі витрати по роботі з цими молодими гравцями, планується, що відберемо 16 гравців, збори будуть повномасштабні, з дворазовими тренуваннями. Наступного року ця збірна уже буде виступати у юнацькій Євролізі, а це як мінімум 15 міжнародних матчів дуже хорошого рівня.

- Що ж до ще більш юних баскетболістів, чотирнадцятирічних?
- U-14, цього літа зберемо близько 40 гравців, поки що визначити дуже важко хто заграє на дорослому рівні, хто навпаки. У нас уже з 1 червня будуть тренувальні збори, медогляд, дамо хлопцям і відпочити 10-15 днів тренувань, потім кілька вихідних, потім тренування і так кілька разів, а потім планується участь у двох міжнародніх турнірах. Кожного року цю команду необхідно поповнювати талановитими гравцями. У збірній України повинні грати найсильніші. Через пару років уже має бути видно  результат. Хлопці доростуть до U-16 і мають пристойно грати у дивізіоні  А.

- Для тренера з багатим і успішним досвідом роботи з дорослими баскетболістами, доволі ризиковано братися за роботу з дітьми? Що спонукало погодитися на таку пропозицію після того як приводили до чемпіонських титулів Азовмаш, як вигравали Кубок України, як попрацювали за кордоном?
- Коли Михайло Юрійович Бродський запропонував займатися цим проектом, я погодився, але розумів, що тут не буде миттєвого результату, як це вимагають у клубах. Це обсяг роботи на 2-3 роки, це складна система селекції та тренувань. З минулого жовтня намагаємося вибудовувати систему. Цікавий дуже проект, це поглинаючий процес, який захоплює повністю.



- Робота з дітьми дуже специфічна вона відрізняється від роботи з професіоналами. Які нюанси є важливими?
- Вікові моменти дорослішання, статеве дозрівання, перехід від дитячого до юнацького, баскетболу, а згодом до дорослого. В цій сфері поспішати не можна, не можна робити занадто упор на результат. Трапляються діти-акселерати, вони просто фізично сильніші і за рахунок цього поки що переграють усіх, але у 18-20 , років такий баскетболіст може загубитися, за рахунок того, що інші підтягнуться фізично, а він не додасть у майстерності, якщо не буде працювати над технікою. Акселерати повинні вчитися обіграти захисника не тільки за рахунок своїх фізичних даних. Ще необхідне тренерське терпіння, вимагати результату непотрібно зразу. Тут слід знаходити баланс, між гравцями, які уже зараз готові давати результат і тими хто може заграти успішно пізніше на дорослому рівні. Не завжди це одні і ті ж люди. Тренеру необхідно бачити гравця через кілька років.

- Ви себе пам’ятаєте у цьому віці, як ви зростали чим цікавилися?
- Я займався у Дніпрі у СДЮСШ №5. Тоді у нас було дуже багато змагань, першості по різних рівнях місто, область, республіка, ми навіть стали чемпіонами Союзу у цьому віці, це саме 14-16 років, перемагали на спартакіаді народів СРСР, на якій були представлені найрізноманітніші школи. Тоді це було надзвичайно важко, адже конкуренція була неймовірною. Тому ми зараз хочемо дітям дати міжнародний досвід, тоді ми теж представляли різний стиль, він був свій в українців, прибалтійців, грузинів, білорусів. Нинішнім дітям цього бракує, матчів з однолітками з інших країн.

- Чим ваша підготовка відрізнялася від нинішньої?
- Точно можу сказати, що фізичні навантаження були дуже сильними. Ми 40 хвилин могли грати персональний пресинг, у нас не було ігор по п’ятірках, як це прийнято зараз. У нас не було стільки уваги до комбінацій, ми намагалися читати гру. Зараз у дитячому баскетболі подекуди захоплюються заучуванням комбінацій і не завжди читають гру, не грають у прямому розумінні, а ходять по схемам. Раніше було багато індивідуальної роботи, кидкової, гри 1х1, 2х2, 3х3. Зараз у змаганнях 12 до 14 років є чимало обмежень, які  будемо скасовувати і головне, що відрізняється - дуже слабка фізпідготовка. Нещодавно ми були на міжнародному турнірі в Туреччині з командою 2001 року, хлопці не витримують темп в якому грають опоненти. Через 4-7 хвилин  просять заміни, вони не звикли грати протягом усієї гри, тому що раніще у чемпіонаті України грали лише по 5 хвилин.

- Чи є проблема переходу із дитячого у дорослий баскетбол? Як ви її бачите?
- Зараз гравець закінчив школу, він вступає до інституту чи університет, де немає серйозних команд, які тренувалися б по 2 рази на день. Після школи, гравці ще не можуть грати у Суперлізі  і вони губляться. Баскетболіст не тренується як профі і не грає, якби у нього були ці можливості, то десь у 21-23 роки він був би гравцем Суперліги. Саме тому зараз Михайло Бродський  піднімає рівень студентського баскетболу, його конкурентоспроможність. Гравці повинні багато грати та тренуватись  з 17 до 21 року. У нас на жаль у цей період багато гравців зовсім закінчують грати.

- Як у вас відбувався цей перехід?
- Після школи я поступив до університету. Там була команда, яку зробив та очолював Юхим Таслицький - легендарний дитячий тренер. Вона  виступала на першість міста, України та Радянського Союзу. До того ж я грав ще за СК Метал при заводі, там була уже чоловіча команда з гравців 23-40 років, необхідно було напружуватися. Я грав і за університет, і паралельно за завод по другій лізі в Україні, це уже дорослий баскетбол. Після університета, я відіграв два сезони у першості Радянського Союзу серед команд першої ліги. Один сезон за Ворошиловград (тоді так називався Луганськ), та наступний за Дніпропетровськ.  Я скажу, вам, що 1 ліга Союзу- це дуже серйозний рівень був. Багато гравців не хотіли залишати першу лігу і йти у еліту. Тоді ми на всеукраїнських спартакіадах грали  проти гравців Будівельника і СКА, які були у Вищій союзній лізі. Зараз Михайло Бродський теж хоче підвищити престиж Вищої ліги, збільшити кількість команд у нинішній Вищій і у Першій лізі.



- Тим не менш, Ви таки погодилися перейти у Будівельник свого часу.
- Я попал у Вищу лігу уже готовим до неї, безпроблемно. Я скажу так, навіть  у Вишці грати було трошки легше, там були гравці більш технічні, в той час як у першій було більше силової боротьби. У Будівельнику ж Борис Вдовіченко мене запрошував одразу як гравця основного складу. І я вже зразу став грати у стартовой п’ятірці головної команди України.

- Безперечно Вам є що пригадати з цього періоду, але чи знають ті хлопці, з якими ви працюєте зараз те що Ви були чемпіонами СРСР, що вас запрошували до збірної чи зможуть згадати Ваших одноклубників?
- Я дуже сумніваюся. Діти не знають історії українського баскетболу, а наслідування поколінь дуже необхідне і воно має бути на конкретних прикладах. Дітей треба виховувати на прикладах  вітчизняних кумирів. Максимум вони можуть знати тих хто грав нещодавно, до 10-15  років тому. Треба більш писати про наших великих гравців та тренерів минулого, тому що український баскетбол завжди був на провідних ролях, мав свій неповторний стиль  та має великі досягнення.