Щоп'ятниці і щовівторка до спорткомплексу Восход, що здається загубився у нетрях старої Дарниці, під’їжджають два автобуси. Це на тренування зїжджаються гравці команди Київ-БасКІ. А хтось на візку прямує вгору самотужки. Вони- інваліди на візках, які у пошуках повноцінних емоцій зайнялися баскетболом і звернулися до ФБУ з проханням знайти тренера. Сам голова Тренерської комісії Дмитро Базелевський, зірка українського баскетболу 90-х і нульових, успішний менеджер, вирішив допомогти цим хлопцям реалізувати свою мрію, налагодив тренувальний процес, зробив його системним. Тепер команда "Київ-БасКІ" шиє форму і планує участь у першому турнірі. Але головне - гравці на візках мають мету, і радіють кожному закинутому у кошик мячу, що наближає колектив до перемоги на паркеті, а може вони вже перемогли?
Сергій Сорокопуд, голова ГО "Товариство інвалідів "Миротворець":
- Баскетбол у моєму житті і житті хлопців, хто на візках, з’явився завдяки тому, що ми з моїм другом Ростиславом Окунським приїхали до Сергія Миколайовича Тріскача, а він є президентом Української асоціації ветеранів АТО, з питанням: як серед нас розвивати спорт. І перше, що він нам запропонував – це зайнятися баскетболом. Ми почали формувати команду, звертатися, телефонувати, запрошувати хлопців. А найголовніше – спорт дає хлопцям можливість, рухатись, займатися фізкультурою, по-друге, це психологічна реабілітація, вони зміцнюються не лише фізично, а й емоційно, зміцнюються у спілкуванні у команді, у спілкуванні з іншими людьми. Бо коли нема спілкування, людина замикається, а спорт дає поштовх для того, щоб людина могла далі розвиватися, спілкуватися з іншими людьми, знаходити себе у житті. Це дуже важливо. Підтримка команди – вона дає почуття твоєї потрібності, коли ти комусь потрібен. Хлопців це об’єднує, дає їм можливість проявити себе і виступати на змаганнях, показати ту майстерність, яку вони опановують, передавати її іншим.
- Оскільки команда вже є і вона розпочала тренування, у неї мають бути плани виступів.
- Так, звісно, для цього ми і запросили Дмитра Базелевського з Федерації Баскетболу України. Щоб ми могли повноцінно тренуватися, а не так, хаотично це робити. І вже 25 квітня ми поїдемо на змагання до Львова. Там буде турнір чотирьох – окрім нас команди з Харкова, Одеси та Львова. А наступний турнір – у травні у Києві.
- Яким чином ви координуєтеся, як знаходите одне одного, як виявляєте спільні інтереси, конкретно, до баскетболу?
- Ще у 1994-му році ми зібралися разом і вирішили організувати Товариство Миротворець, зареєстрували його. Відтоді займалися і спортом і благочинністю, і колись займалися комерцією. Але комерцію потім довелося припинити – психологічно було неприйнятно, що люди здатні на оману, навіть інвалідів ошукували, "кидали". Завдяки товариству Миротворець, у якому я є головою, ми займаємося баскетболом, більярдом, боулінгом, дартсом, на каяках ходимо навіть! Нас і на паратрайках запрошували літати, на дельтапланах. Коли ще був живий Руслан на Оболоні. І будемо цього року ще займатися картингом з ручним управлінням. В авторалі теж беремо участь, і на Київщині, і у Чернівцях.
- Зараз триває війна на Донбасі. Чи зверталися до вас бійці з обмеженими можливостями?
- Так, нехай вони звертаються до Української Асоціації Інвалідів АТО, у нас уже почали займатися ампутанти, це що стосується баскетболу. А у подальшому плануємо розвивати серед них пауерліфтинг, плавання, стрільбу з лука, кульову стрільбу. Щоб вони могли тренуватися і брати участь у змаганнях.
Дмитро Базелевський, голова тренерської комісії ФБУ:
- Це не перший мій досвід спілкування з інвалідами на візках, з баскетболом на візках. Коли я був в америці за програмою "Спорт Юнайтед", я відвідував такі матчі і спілкувався з гравцями, чиї можливості обмежені. Ще після тих зустрічей в Америці у мене залишилося почуття, що це дуже корисна справа і треба спробувати знайти момент, як застосувати ці знання у нас. І ось так доля склалася, хлопці звернулися до нас у ФБУ за допомогою, організувати тренування, тренувати хлопців, знайти тренера. На даний момент виходить так, що я взявся за це. І ми шукаємо людей, шукаємо бажаючих підтримати мене, бо я зайнятий основною роботою, скажемо так. Будь-яку людину, яка бажає долучитися, увійти в цю гру, розібратися в ній – ми раді бачити.
- А тонкощів чимало? У гравців з обмеженими можливостями інша методика підготовки?
- Можу сказати, що після першого тренування і після нього я зрозумів – що люди з обмеженими можливостями – це лише слова. Так трапилося. Але на тренуваннях, на майданчику я з ними спілкуюся, як з нормальними людьми, ставлю завдання як звичним хлопцям і вимагаю, щоб вони їх за можливості виконували. Щоб мої вимоги приводили команду до більш якісної гри, володіння м’ячем і думаю, у майбутньому, і до результатів.
- Якщо команда візьме участь у перших змаганнях, здобуде першу перемогу, це буде додатковим джерелом радості?
- Я вже бачу радість. Я вже бачу спілкування. Ось сьогодні 13 людей зібралися на тренуванні, вони зустрічаються, грають у м’яч, поки не баскетбол, але потроху йдемо до того, що відпрацьовуємо взаємодію, передачі, кидки у кошик. Це цікавий процес – самі гравці бачать, що у них виходить, і я від цього отримую задоволення. Відтак, маємо суцільний позитив!
