Національна чоловіча збірна Україна завершила виступ у кваліфікаційному турнірі чемпіонату Європи 2017 року. За додатковими показниками команда з другого місця в групі вийшла в фінальний турнір ЄвроБаскета.
Про розвиток збірної, конкуренції на міжнародній арені та переспективи вітчизняного баскетболу розповів у ефірі програми "Овертайм" на радіо Ера FM головний тренер національної команди Євген Мурзін.
- Перш ніж перейти до дорослого баскетболу, почнемо з дитячого. Як малий Женя потрапив у баскетбол?
- Давно вже це було. Напевно, випадково. Я займався багатьма видами спорту: волейболом, бігом, футболом. Пробували ставити мене в ворота, голкіпером. Тато в мене дуже спортивна людина – бачив мене виключно спортсменом. Відтак у школі, в сьомому класі, мене помітив тренер з баскетболу, переконав мене прийти на тренування. А вже в десятому класі я став майстром спорту з баскетболу.
- А як ви опинилися в Україні?
- У мене було декілька пропозицій: від ленінградського "Спартака", тбіліського "Динамо", московського ЦСКА. Вибір був великий. У підсумку мене запросив Віктор Акимович Боженар. Тоді він був тренером "Будівельника". Переконав мене, що в команди великі плани на сезон. Відтак я погодився переїхати до Києва. Це було 1988 року, а вже наступного ми стали чемпіонами СРСР.
- Пригадується, тоді був шалений ажіотаж на матчі "Будівельника". Купити квиток на фінальну серію було неможливо. Мабуть, вам всі обривали телефон з проханнями: "Женя, дай квиточок"?
- Безумовно, ажіотаж зашкалював. Ми грали проти "Жальгиріса", проти Сабоніса, Хомічюса, Куртінайтіса. То були справжні зірки і ми заслужено їх перемогли.
- А зараз ви спілкуєтеся з гравцями того покоління? Маю на увазі суперників.
- Зараз уже трохи рідше. Бачилися з Сабонісом на фіналі чемпіонату Європи. Та особливо близьких стосунків не підтримуємо. Все ж життя розкидало. Скажемо так, є приятельські стосунки.
- Збірна України двічі поступилася в відбірковій групі ЄвроБаскета Словенії. Ми дійсно настільки відстаємо від словенського баскетболу?
- Дійсно, рівень баскетболу в Словенії набагато вищий, ніж в Україні. Це факт. У них велика кількість відмінних баскетбольних баз, де мають змогу готуватися команди. Гравці збірної згуртовані навколо лідера "Майямі" Драгіча. Команда підсилилася, порівнюючи зі складом, проти якого ми грали останнього разу. Сьогодні гравців рівня Драгіча мало в Європі. Людина вісім років відіграла в НБА, не загубилася в сильному колективі. Тренер словенців Ігор Кокошков був першим європейським асистентом в NCAA та НБА. У нього великий американський досвід. Це фахівець, який безпосередньо багато працював з Драгічем. Вважаю, всі ці фактори сприяли тому, яке високе місце посідає зараз Словенія в світовому рейтингу. Це 12-та команда в світі. Також зазначу, що гравці команди перебувають на провідних ролях у своїх клубах.
- Зверну увагу, що практично всі клуби словенських збірників грають у Євролізі.
- Звичайно. Вони всі дуже зіграні та досвідчені. Але якщо повернутися до нас, то я також помітив прогрес, порівняно з минулим роком. Багато хлопців уклали угоди з закордонними клубами. Мають необхідний досвід. У іспанському чемпіонаті грали Пустовий, Отверченко, Сандул, Кравцов. Вважаю, сьогодні іспанський чемпіонат найсильніший у Європі. Також у нас хтось мав досвід італійського чемпіонату, хтось – французького. Хлопці додали в досвіді, в особистому розвитку.
- Додам, що найкориснішим у нашій команді став Денис Лукашов. Він також грає за кордоном.
- Так, починав він у саратовському "Автодорі", а потім перейшов до литовського "Летувос Ритас". У Дениса там був досить неоднозначний тренер, але він витримав, став стабільно грати.
- Які є кадрові резерви для підсилення національної команди.
- У нас будуть добрі перспективи в фіналі чемпінату Європи, якщо ми зможемо долучити з НБА Леня, Боломбоя. У чемпіонаті Іспанії добре враження залишає Герун. Є Михайлюк, який працює в NCAA в дуже хорошого спеціаліста.
- Збірна двічі грала вдома цього відбіркового циклу. Для вас стало сюрпризом, що в столичному Палаці спорту був, як кажуть, "биток" уболівальників?
- Чесно скажу, навіть не очікував. Для нас ці матчі були дуже важливими. Ми починали і закінчували кваліфікацію вдома, а між цими поєдинками грали чотири рази поспіль на виїзді. То ж грати за повних трибун було дуже приємно. Це вагома підтримка для хлопців. Федерація зробила велику справу, зацікавивши так багато людей. На жаль, не можу прокоментувати шоу, яке супроводжувало матчі. Увесь час був в роботі, то ж мало помічав. Лише потім розповідали, яка була атмосфера на цих матчах. Давно вже не було подібного. Було дуже приємно. Відчувались мурахи по тілу, коли зал виконував гімн. Відчувалося, що наша країна є, вона бореться.
Запитання щодо южненського "Хіміка". Є певні проблеми у Припортового заводу, який фактично утримує команду. Буде "Хімік" існувати чи ні?
- Команда "Хіміка" підтримувала збірну України в Литві (14 вересня Україна у Вільнюсі зіграла з Косово – ред.). На той момент южненці перебували на зборах у Литві, і це у них традиційні збори. Це системно. З року в рік. Вони беруть участь у контрольних іграх. Вони заявилися у єврокубки і підписують американців. Я впевнений що у цьому сезоні "Хімік" житиме, "Хімік" буде конкурентним, "Хімік" буде "Хіміком".
- Нещодавно закінчилися Олімпійські ігри. І у жінок, і у чоловіків перемогу здобули американці. Як зламати їхню домінанту?
- До них підтягуються. Якщо ви бачили усі ці ігри нема вже такого домінуючого баскетболу у їхньому виконанні. Якщо не враховувати фінал, а брати напівфінал, чвертьфінал. Дуже непогано виглядали австралійці, збірна Іспанії. Вони поступово підбираються знаходять ключики і підбираються. Важко, дуже важко, американці – це гравці найвищого класу і у матчах з ними треба зводити помилки до мінімуму. Щоб їх обіграти, гра має бути стовідсоткової якості. Подивіться, усе більше європейських гравців беруть участь у чемпіонаті НБА. Тобто Америка відкрила для себе європейський баскетбол, дедалі більше запрошує звідти гравців, розуміє їхню силу. То ж я думаю, у майбутньому Європа може й обіграти Америку.
- Прихильник баскетболу з Запоріжжя запитує про брак дитячих секцій. Як виправити ситуацію?
- Навіть не знаю, що відповісти. Я безмежно вдячний своєму першому тренеру. Він був фанат своєї справи. Брав карту района і обходив усі школи. Йшов відразу до фізрука розмовляв з ним запитував: які є здібні хлопці, дайте мені їхні фотокартки, я хочу на них подивитися, спілкувався тими хлопцями, на яких вказував фізрук. Це був справжній дитячий тренер. Він може небагато мені дав у плані теніки, тактики, розуміння баскетболу, але він мене настільки зачарував цим видом спорту, переконав мене, що я зможу грати і гратиму добре, що не дивлячись на те, що я ззаймався багатьма видами спорту я віддав перевагу баскетболу. І, як наслідок, він виховав багатьох хлопців, які виступали на високому рівні. Він знаходив і відчував у дитині гравця. У наш час дещо знецінилася роль дитячого тренера, дуже мало стало людей, які ходять, шукають по районах, по школах, у транспорті виглядають дітей. Зараз цього майже нема. Загалом переходять на комерційні відносини, а для спорту на мою думку це неправильно. Тому і відбір страждає, та й цінності у житті змінилися. Ми свого часу мало чого бачили у житті і для нас спорт був чимось таким особливим. А зараз молодь проводить час за компьютером, дискотеки, бари. У наш час усе було по-іншому, і зараз роль держави у розвитку масового спорту дуже важлива. Треба демонструвати світові, що саме завдяки спорту ми нормальна країна, яка пишається своїми мешканцями.
- А у нас поки що президенти полюбляють хіба що фотографуватися з героями-олімпійцями.
- Так, я теж не бачив у Палаці спорту на події, що зібрала повні трибуни, де вирішувалася доля збірної грати чи не грати на чемпіонаті Європи, високих державних мужів, на жаль.
- У вас були якісь свої ритуали перед грою, на кшталт з якої ноги ступати на майданчик, який шнурок першим зав’язувати тощо?
- Відверто скажу ні. Це вже так давно було (посміхається – ред.) Я живу у теперішньому часі. Я не пам’ятаю ні своїх рекордів, ні курйозних моментів якщо мені про них ніхто не нагадує. Тобто у мене є сьогоднішнє життя, є справа, яку я ціную. Ціную кожну хвилину, кожну секунду.
- Непомітна була воля до перемоги у гравців у матчі зі Словенією.
- Дуже велика відповідальність була у гравців, напруга і статус матчу, було помітно, що для гравців це не простий відбірний матч, а вирішальний. Ми подарували глядачам впевненість, що зможемо перемогти збірну Словенії, нашим виступом у Словенії, де ми поступилися лише з різницею у сім очок. І тому, напевно, багато хто з вболівальників був розчарований результатом, і багато гравців не впоралися з тією стресовою ситуацією, яка виникла. Вірно кажуть, 35 звилин ми грали гідно, але в останній п’ятихвилинці провалилися. Тут, звичайно, психологічна стійкість далася взнаки, ряд персональних фолів, втрата гравців через травму, через фол, ми залишилися без першого номера, і зруйнувалися схеми, зруйнувалася впевненість у собі.
- Чи є у світі регіони з таким населенням, яке володіє фізичними, антропометричними даними, які забезпечують їм перевагу над іншими націями. Ну, ось, скажімо балканські народи, вже не кажу про американців, невже вони такі пристосовані до баскетболу?
- Має бути система. Система підготовки, система дитячого баскетболу, розвиток, селекція. Мають розвиватися дитячо-юнацькі спортивні школи, студентський баскетбол, чоловічий баскетбол. Усе взаємопов’язане. Якщо ми втрачаємо якусь ланку, воно дається взнаки. І має бути підтримка держави. На сьогодні вона мінімальна. Розвиток баскетболу у ДЮСШ тримається здебільшого на етузіазмі. А на голому ентузіазмі без матеріально-технічної бази, без належного забезпечення, без тренерів на сьогодні гоаорити про якийсь прогрес важко. Я знаю, що сьогоднішнє керівництво Федерації баскетболу України поставило перед собою завдання і намагаються усі ці ніши заповнити. Немає грошей, спонсорів, уся країна працює на військово-промисловий комплекс, працює на війну, щоб зупинити агресію. І це теж об’єктивні причини, і ми втрачаємо покоління за поколінням. Ми втратили жіночий баскетбол, на межі – розвиток чоловічого баскетболу. Хоча докладаються зусилля і сьогоднішній день не можна назвати катастрофою, але без допомоги держави, без фінансування, побудови залів, виділення землі для залів, я думаю перспектив буде мало в України. Бо у тих країнах, які ви назвали, дуже велике фінансування, вкладається ресурс, баскетбол стає бізнесом. Люди вкладають кошти у гравця. Потім той переходить у гарний клуб. Є певна домовленість, він утримує дитячо-юнацькі спортивні школи, виділяє гроші на збірні, купляє м’ячі, організовує турніри. То ж має бути система. І коли ця система запрацює, запрацює увесь баскетбол в країні. Хотілося б звернутися до керівництва, бо збільшують фінансування насамперед тих видів спорту, які приносять медалі. Ми женемося за популяризацією, піаром, а види спорту втрачаємо.