Скромна постать стрункого парубка зі Слобожанщини супроводжувала чарівних збірниць України з баскетболу 3х3 на чемпіонаті світу у Піднебесній. Перемогою у конкурсі данкерів Дмитро Кривенко, безумовно, доповнив загальну картину досягнень. Капітан збірної України Ганна Зарицька у захваті розповідала про його виступ у Гуанчжоу. Як зачаровують дівчата, відомо. А чим взяв цей хлопець? Він просто знає, як вразити ціль у найкрутіший спосіб! Де і як він цьому навчився?
- Книжок про данкерів та їхню техніку ще не встигли написати, а ось відео достатньо. Коли мені було років десять, вже пам’ятаю стійке бажання забити згори. Це, гадаю, мрія кожного баскетболіста. Вперше мені вдалося зробити це у 14. І я зрозумів, що мені хочеться закидати так само, як і усі мої кумири з НБА. І так пішло і пішло. У 15 років я вже вперше змагався у конкурсі і потім по накатаній – брав участь у змаганнях і дістався перемоги на чемпіонаті світу. Дуже круто, що вдалося виграти золоту медаль для України.
- Де ти розпочав займатися баскетболом?
- У своєму рідному селищі Комсомольське, нині Слобожанське. Це у Харківській області. Там мене тренував мій старший брат, який теж займався баскетболом, волейболом. І це сімейне – любов до спорту. Батько, брат – грали і досі грають. То ж у мене вибору не було.
- У команді баскетбольній десь пробував грати, чи ти індивідуаліст? Бо ж усі данкери індивідуали, чи не так?
- Так, більше я відомий, як індивідуальний виконавець, як данкер, граю у любительському баскетболі, зокрема у команді "Герої майданчиків" тут у Києві. Був час, коли мене запрошували у дубль "Будівельника", але я там не закріпився. І ще один сезон грав у вищій лізі. Але обрав таку доріжку, де враховується особистий залік.
- Скільки данкерів змагалися у Гуанчжоу?
- Було сім данкерів з семи країн. Це я, італієць, американець, Голандія, Нова Зеландія, Індонезія і Туреччина. Усі хлопці продемонстрували гарний рівень, бо зазвичай, коли багато учасників, хто небудь виявляється "перехожим". Уся сімка учасників була сильною, до фіналу вийшли четверо, а у фінал вийшов я та американець. Дуже приємно було перемогти саме американця.
- За якими компонентами оцінювали вас, бо ж усі кладете м’ячі згори?
- Критерії оцінки у суддів – це висота стрибка, вигадливість – що ти встигнеш у повітрі прокрутити, сила, краса, стиль, з яким ти закидаєш свої стрибки, це теж враховується. Там сиділи п’ять суддів і вони оцінювали за 10-тибальною шкалою, доволі об’єктивно, люди вони обізнані, і дивилися, як закидають, самотужки чи за допомогою когось. І обрали мене, вирішили, що я найцікавіше закидав.
- Ну, а що тепер далі – бо ж це вершина – стати чемпіоном світу на чемпіонаті світу, може перемкнешся на щось інше?
- Перемикатися на щось інше не збираюся, ніколи не можна зупинятися, це вершина, якої хотілося досягнути, я досягнув. Наступна моя зупинка – це Америка наприкінці жовтня. Там буде дуже представницький конкурс. 24 найкращі данкери світу змагатимуться. Тепер готуватимуся до цього турніру.
- Тобто, зараз ти вже засвітився, тебе вже знають і запрошуватимуть на подібні конкурси.
- І раніше запрошували. Я вже виступаю, як індивідуальний виконавець, як данкер, років зо 5. І свою країну представляв, і у Москві був конкурс, я у формі збірної стрибав. Але думаю, цей успіх найбільш значимий.
- А скільки років займаєшся данками?
- Данками займаюся 10 років, баскетболом – 20, а мені зараз 26. З шести років у баскетболі і з того моменту не уявляю себе без помаранчевого м’яча.