Дівчата з команди школи №1 села Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області стали дебютантками фіналу чемпіонату України "Шкільна Баскетбольна Ліга 3х3". Перший млинець у спортивному плані виявився гливким, вийти з групи команді не вдалося, але це не перекреслило позитивних вражень від чемпіонату і столиці. Тренер команди і вчитель фізкультури в одній особі Олександр Бєлєнцов і директор школи №1 Володимир Кириленко розповідають про сільський баскетбол.
- Цих дівчат я треную вже з п’ятого класу. Дві з них вчаться у 9-му класі (Катерина Романюк, Людмила Шкрябітько), дві – у восьмому (Даша Томєєва, Леся Савчук). Виявляється, чотири роки. Ми виграли в області (у команди Баштанки), дали вибір – у якій виковій групі виступати, вирішили у молодшій.
- Яким чином вдалося укомплектувати команду?
До розмови долучається директор школи Володимир Кириленко: вони вчаться у звичайній сільській школі. 304 дитини у нас навчаються. У нас культовий баскетбол. Сан Санич – молодий вчитель, працює шостий рік у школі. Відтоді, як почав працювати, і веде баскетбольну секцію.
- Як ці дівчата потрапили у ваше поле зору?
Олександр Бєлєнцов: У нас одна школа. Майданчик є тільки у спортзалі – маленький зал, 9х18м, і там займаємося. Надворі займатися можливості немає, бо покриття трав’яне, асфальту нема, м’яч не відскакує.
- Дівчата приходять на урок фізкультури і ви дивитеся, хто з них може зіграти?
- Передивляємося, пропонуємо, інколи наполягаємо, щоб приходили і грали. Спочатку було важко. У нас як – уроки закінчилися і всі – додому. У дверях встаєш і починаєш заганять у спортзал. Було важко – починали 3-5 людей, пізніше бажаючих побільшало – 15-16 чоловік на секцію приходило. Є ті молодші дівчатА, підростають. Вже виникла система – дітям подобається і вони займаються. Трохи допомагають спонсори – директор школи, вчитель фізкультури, теж багато уваги приділяє.
Володимир Кириленко: у нас взагалі це традиція, мій батько працював вчителем фізкультури усе життя. Я працюю у школі, внучка пішла до першого класу і я сподіваюся, буде у майбутньому зіркою баскетболу. Висока така. У кого є можливості – грають у дворі. Вдома у Сан Санича (Бєлєнцова – ред.) стоїть кільце, стоїть щит, і мала працює.
- А цих дівчат ви зібрали і організували у команду?
Олександр Бєлєнцов: У нас особливого вибору немає. Ми не можемо перебирати. У нас хто є, з тими і працюємо. У нас нема такого – у тебе не виходить, погуляй, ми візьмемо іншу на твоє місце. Ми так не можемо. У нас 300 чоловік у школі.
- І з них 15 займаються баскетболом?
- Дівчатка, так.
- А хлопці теж займаються?
- Звичайно.
- Усі разом займаються?
- Ні, в окремі дні, роздільно. Проводимо спаринги. Вони гуляють між собою – хлопчики з дівчатками. У нас немає можливості грати регулярні спаринги. Виявляється, одну – дві гри ми у районі проводимо, за рік виходить десь вісім ігор, не більше. Тому доводиться грати з хлопчиками. Ось зараз знайшли варіант з Помічною. Поїдемо туди грати.
- Нормально, це ж поруч з вами, Кіровоградська область?
- Ми сусіди. Прочитали в інетрнеті про ці змагання, подивилися фотографії команд, які змагатимуться, прізвища тренерів і усе – Сан Санич підійшов до нього (вчитель фізвиховання 3-ї школи м. Помічна Аріель Поррата Фідальго) тут, у Києві, домовилися, будемо грати. У нього теж схожа проблема – нема з ким грати. Підручник говоре – потрібно за рік проводити не менше 28 ігор, це для звичайної шкільної команди. А у нас виходить офіційних ігор за рік максимум 10. Це не рівень, бо треба розвиватися. Турнірів окрім районних змагань не проводиться майже ніяких – так, шкільні і все.
- Які враження від столиці, від чемпіонату?
- Ми перший раз на фіналі, тому і враження відповідні – неймовірні! Які можуть бути враження – центральна арена країни, команди з усієї України, навіть негативний результат – це плюс.
- А скільки матчів виграли?
- Поступилися в усіх. Трохи не розрахували амуніцію. Взуття було трохи не те. Вийшло, що грали на паркеті, а ми так не звикли, дівчата ковзали, як на лижах. Наступного разу будемо цьому приділяти увагу – треба буде взуття купити більш якісне. А так усе клас, дякуємо організаторам!
- Взуття батьки куплятимуть?
- Так, без їхньої допомоги діти не займалися б баскетболом.
- У дівчат які враження?
- Зараз йдемо у місто, подивимося на Хрещатик, Софію.
- На Майдані логотип Євробачення ще стоїть.
- І біля нього обов’язково сфотографуємося.