Головний тренер жіночої збірної України U-15 Ірина Нагорна прокоментувала виступ своїх підопічних на першому турі юнацької Євроліги у Білорусі. У п’яти матчах туру українкам не вдалося відчути смаку перемог. Але врахуємо те, що вони заявилися і грають у найстаршій віковій групі EYBL – U-18.
- Перед виїздом на тур переглянула ростер, подивилася, з ким ми граємо. Це клубні команди, і в кожній з них були представлені гравці, які минулого року рбали участь у юнацькій євролізі U-18 і U-16. Тобто, це не прості команди і не прості гравці. До ігор у цій Лізі допускаються також гравці 2000-го року народження, які народилися у грудні. Але є виключення – так, у команді Швеції були три гравця 2000-го року, але більш старші. Бо це випускний клас цієї Ліги і лупускали такі виключення.
- Зіграли п’ять матчів, п’ять разів були близькими до перемоги чи менше?
- Коли ми вийшли на першу гру і побачили суперника (гравців шведського Ріг-Марка – ред., підопічні Ірини Нагорної мінімально поступилися 52:53), на кожній позиції гравець був на півголови вищим, ніж наші. Перша чверть була зовсім не на нашу користь і я збагнула, що нас просто таки розчавлять. Не можу сказати, що не могли вивести м’яча, але перевага команди була настільки відчутною, що в голові промайнуло – завдання поступитися якомога менше. Але у перерві провели короткі збори з командою і разом з асистентом Мариною Максимчук, відшукали усі психологічні резерви, що мали, визначилися, поляснили гравцям, що не усе так страшно. Перейшли на більш швидкий баскетбол і спробували обігрувати суперника на швидкісних атаках. На якомусь етапі це нам допомогло. Плюс захист. У перший день у нас були сили, тоді ми провели дві гри (другу гру – проти Вікторії з Бреста 37:40 – ред.), добре від захищалися. Пресинг не могли застосовувати, бо пресинг більш енерговитратний вид, а ось індивідуальний захист – так. І змінювали по команді – зона 3:2 – 2:1:2. Хочу відзначити дівчат, це була не та зона, коли говорять – станьте зоною. Ні, це було – грайте зоною. Те, що ми усе життя добиваємося від гравців – це було зроблено. Завдяки захисту. Нам ще бракує досвіду у нападі, комбінацій, які ми вивчаємо в цей короткий період зборів. Їх нам треба вдосконалювати. Бо спочатку у нас виходять комбінації, далі хтось забув, хтось розгубився, не туди побіг – нема ще у нас досконалості у цьому. І ще по першій грі – поступаємося -1, наш м’яч, ми виводимо гравця чисто під кільце і наш гравець не закидає. Прикро! Бо якби не впоралися, чи нас перекрили б у захисті – ні, ми впоралися, але психологічно, виявилося, ми ще не зовсім готові. Другий матч ми грали з Вікторією. П’ять гравців з її складу минулого літа грали у U-16. Скажу, що на нас не тиснув тягар відповідальності, що ми маємо будь-якою ціною вигравати. Наше завдання – вчитися грати, вчитися на сильному супернику. Може цей чинник знімав психологічне навантаження. Навіть якщо суперник старший, ти розумієш – твоє завдання – гарно зіграти. І завдання кожного гравця за той час, який він проводить у грі, він має боротися на усі 300%. Ми компенсували свої фізичні недоліки частими замінами. Бо і темп гри був дуже високим, і тактично старші команди більш добре підготовлені, і фізично вони сильніші. Отже ми впроваджували часті заміни, і не відмовлялися від швидкої гри і самовідданості у захисті. У другий день ми мали у суперниках команди трохи нижчого рівня. Але нам, як кажуть, забракло сил. Не вистачило фізичних кондицій. Було видно, що дівчата хотіли, але фізіологія є фізіологія. Грали вже не на тому рівні, який вони показали у перший день. Перша гра з Ригою – поступилися чотири очка 46:50. А в четвертій гри з Пярну провалилися, програли -15. Впустили дівчину, їхнього лідера, не могли з нею впоратися. Як я назвала її – міні-Ягупова. ІЦ дуже цікаву гру показали у заключний день. Реалізували усе, що задумали, нам вже почали вдаватися наші комбінації, нарешті поставили усе на свої місця. Теж швидко грали, тобто якась компенсація сил у нас відбулася. Отже, у третій день ми зіграли з чемпіонами мінським Горизонтом (45:57-ред.). Він нікому не програв. Підсумкова різниця виявилася -12, але ми постійно стримували суперника, поступалися потроху у кожній чверті. Відтак, у мене після цього туру залишилося неоднозначне враження. З одного боку ми поступилися в усіх матчах, з іншого я зрозуміла, що можна вигравати. І ми дуже добре зіграли. Отже треба допрацьовувати, психологічно, у захисті. Бо, припустимо, проти пікенролу ми справлялися тільки на 50%. Це треба допрацьовувати. І головне, досвід у цих іграх ми отримуємо колосальний. Це найважливіше.
- Бо ці ж дівчата влітку разом з Вами виступатимуть на чемпіонаті Європи.
- Цього разу у нас не було першого номера Олени Диби. І я сподіваюся, на чемпіонат Європи до команди приєднаються дівчата 2004-го року Катерина Ткаченко і Даша Кононученко. Я не кажу, що вони підсилять, але тоді у нас буде більш рівний склад. Бо моє кредо – грати 12-ма гравцями. Бо чемпіонат Європи схожий на тури Євроліги – витримати п’ять матчів п’ятіркою, шісткою, сімкою, вісімкою неможливо. Мають бути задіяні 12 гравців на чемпіонаті Європи, і не так, що одного беремо на перспективу, мовляв, він виросте. Ні, підготовлених і рівних гравців.
