Минулого тижня лави Тернополя поповнив вельми колоритний гравець – чемпіон і MVP української Суперліги-2017/18, учасник двох ЄвроБаскетів Олександр Кольченко. Окрім суто ігрових рис, Олександр отримував особисту підтримку прихильників тих команд, за які виступав раніше, завдяки своїм щирості й відкритості. Можемо не сумніватися, що прихід Кольченка додасть тернопільській команді особливої енергетики. Про досвід і майстерність 32-річного захисника годі й говорити.
Про перехід до складу дебютанта Суперліги Парі-Матч новачок команди Дмитра Забірченка розповів у першому інтерв’ю клубній прес-службі.
- Олександре, у червні ти спілкувався з підписниками в Instagram. І сказав там, що маєш варіанти з продовженням кар’єри в двох клубах – українському й закордонному. Українським був Тернопіль?
- З тернополянами почав спілкуватися набагато пізніше. Я особисто знайомий з тренером Дмитром Забірченком. Наші дороги раніше перетиналися в статусі гравців. З того часу у нас гарні стосунки. Навіть можу сказати, що ми дружимо сім’ями.
У червні я говорив про інтерес до мене від команди з Угорщини. Після того мав варіант з продовженням кар’єри в Мексиці. Це цікаво і екзотично. З фінансової точки зору теж виглядало привабливо. Тим паче, що пропозиція надійшла від клубу елітного дивізіону. Єдиний момент, який відлякував – раніше мексиканці не запрошували гравців з Європи і пропонували неґарантований контракт. Також не задовольняло, що чемпіонат там триває всього п’ять місяців. А назву української команди, з якою були перемовини, мабуть, зараз, коли я став гравцем Тернополя, згадувати недоречно.
- Чому не продовжив співпраці з Черкаськими Мавпами, клубом, якому віддав чотири роки кар’єри і здобув чемпіонський титул?
- Перемовини велися. Але ми не змогли домовитися про фінансові аспекти. Крім того, розходилися наші погляди на деякі речі, пов’язані з баскетболом. Хоча я безмірно вдячний за ці чотири роки. У коментарі в Фейсбуці, у якому попрощався з командою, подякував і вболівальникам, і керівництву клубу. То був дуже яскравий відрізок мого життя. Але спортивна кар’єра нетривала. Будь-якої миті її перервати можуть травми чи інші супутні речі. Ми професіонали і фінансовим аспектом нехтувати не можемо.
- У Тернополі тобі запропонували те, що влаштовує?
- Не скажу, що з матеріальної точки зору це абсолютно те, чого хотів. Але ми легко домовилися, бо маємо з Забірченком однакові погляди на баскетбол, на модель гри, підготовку. Діма, точніше, Дмитро, бо ми зараз у різних статусах, ще вчора сам виходив на паркет і відчуває гру ідеально. Крім того, привабив інтерес керівництва клубу до моєї персони, сприйняття мене як потенційного лідера команди, людини, яка здатна впливати на результат на обох краях майданчика – у нападі і в обороні.
- Забірченко пообіцяв, що будеш грати багато?
- Ні. Дмитро сказав, що гратиме той, хто на це більше заслужить. Такого, щоб хтось в обороні відпочивав, а в нападі набирав свої очки, в нас бути не повинно. Усі рівні. Мені це імпонує. Повторюся, маємо з Забірченком схожі погляди на баскетбол. Ми за характером бійці, обоє морально стійкі.
- До того ж ви з Дмитром грали в одному амплуа.
- І були конкурентами за місце в складі. Проте то була чесна конкуренція. Більше грав той, хто сильніший. Конкуренція робила нас сильнішими. Ми розуміли, що поступаючись конкурентові на тренуванні, втрачаємо ігрові хвилини і відповідно маємо менше перспектив отримати цікаві й вигідні контракти. Тому ми з Дмитром билися за кожен м’яч, за хвилини на майданчику, але після тренування могли разом пообідати, повечеряти чи сходити в одній компанії в кінотеатр. Треба розділяти роботу й інше життя. Так, у тренувальному залі ми могли сперечатися, але потім обговорювали ситуацію в спокійній атмосфері і досягали розуміння.
Поблажок у професійному спорті бути не може. Буду викладатися сповна як під час тренувань, так і під час матчів, щоб виправдати довіру і принести Тернополю користь.
- Кажеш, що знаєш, чого очікувати від тренера Забірченка. Доводилося у двох попередніх сезонах переглядати матчі Тернополя?
- Здається, бачив дві трансляції в Youtube. А ще одного разу графік основного складу Черкаських Мавп дозволив знаходитися в Черкасах у ті дні, коли на ігри проти другої команди у Вищій лізі приїздив Тернопіль. Подивився, як Дмитро керує процесом, наживо. Зізнаюся, тоді й подумати не міг, що мине зовсім небагато часу і знову пересічемося в одній команді, але вже в різних статусах. Тому й особливих висновків з гри Тернополя тоді не робив. До того ж треба враховувати, що я тоді був гравцем Суперліги, а тернополяни грали у Вищій, де рівень самих матчів, гравців, їх підготовки помітно відрізняється. Відзначив для себе кілька моментів, як команда переходила від оборони в напад, як тренер вимагав від баскетболістів виконання певних домовленостей. Такі речі кидаються мені у вічі відразу.
- Наразі ростер Тернополя вкомплектований приблизно на дві третини. Маєш якісь думки про комплектацію команди?
- Прогнозувати я не люблю. До того ж нові гравці ще будуть. Рівень поточної комплектації доволі непоганий. З такими баскетболістами у Суперлізі можна грати на хорошому рівні. Але то ж ще як пощастить. Можна вкомплектуватися ідеально, як ми торік з Черкаськими Мавпами. Проте команду спіткала епідемія травм. Однієї миті в лазареті опинилося шість гравців, відповідно тренуватися могло лише шестеро інших. Зокрема з переломами ребер випадав із обойми я. Коли повернувся, то хоча й виходив на майданчик, тривалий час відчував у грі дискомфорт. Але зараз начебто уже все гаразд.
Тому волію не загадувати далеко наперед. В ідеалі, якщо все складеться добре, всі будуть здорові, а команда добре підготується фізично й тактично, можемо боротися на рівних навіть із лідерами чемпіонату. Не дивлячись на те, що бюджет Тернополя у порівнянні з грандами українського баскетболу значно нижчий.
- У Тернополі втретє впродовж кар’єри ти маєш перетнутися з Андрієм Кальниченком. Це поєднання з огляду на співзвучність прізвищ стало для нашого баскетболу практично мемом.
- З Андрієм ми знайомі років 20, року з 2002-го. Ми обоє з Молдови. Правда, познайомилися, коли опинилися приблизно в один час в южненському Хіміку. В Молдові виступали за команди різних вікових категорій, тому не перетиналися.
А стосовно мемів, то нас справді плутали доволі часто, починаючи ще з тренувань у юнацькому віці в Южному. В школі вчителі теж запам’ятовували, хто є хто, не відразу. Я був Колею, Андрій – Калею. Потім, коли разом виступали в Суперлізі-2015/16 за Мавпи, яскраві моменти траплялися регулярно. Коментатори постійно плуталися: триочковий забиває Андрій, а кажуть, що я; перехоплення здійснив Кольченко, а кажуть, що Кальниченко. Потім, звісно, вибачалися, але все це виглядало дуже кумедно.
- З іншими майбутніми одноклубниками можеш бути знайоми хіба візуально.
- З Санею Тищенком ми встигли провести сезон-2014/15 за київський Будівельник. З великою повагою ставлюся до нього і як до гравця, і як до людини. З Пашею Буренком особисто не знайомі, але, зважаючи на його досвід, спільну мову нам буде знайти не складно. Те саме можу сказати й про Макса Сандула. Хоча у нас не бракує спільних друзів і вже траплялося, що ми перетиналися в компаніях. Макс теж грає на високому рівні давно і, гадаю, буде для команди корисним.
З іноземцями, звісно, поки не знайомий. Точніше, читав їхні профайли та дивився нарізки моментів у Youtube. Знаю, що розігруючий Едрієн Бові зміг закріпитися в Європі, був на непоганих ролях у сильному, доволі жорсткому литовському чемпіонаті. Едрієн – цікавий, швидкий, кмітливий гравець. Аверейла Юґбу, який досі грав за южненський Хімік, знаю трохи ліпше. То – боєць. А Керрінґтон Вард вочевидь буде моїм конкурентом за потрапляння у склад. Бачив, що він дуже атлетичний гравець. У нього помітні сильні, але є й слабкі сторони. Як і в мене, зрештою, теж. Будемо одне одному допомагати, доповнювати.
- Олександре, ти раніше бував у Тернополі?
- Єдиний раз, коли виступав за Хімік-2 у Вищій лізі. Спогадів практично не залишилося, але друзі й знайомі запевняють, що Тернопіль – то маленький Львів. Якщо так, то чудово. Пограв один сезон у складі Львівської Політехніки. Мені в цьому місті було дуже комфортно.
- Збираєшся перевозити до Тернополя сім’ю?
- Можливо. Торік у нас із дружиною Іриною, з якою знайомі уже 13 років, було поповнення. Невдовзі молодшій доньці Ніці має виповнитися рочок. Тому складно і з ними, і без них. Багато залежатиме від того, яким буде цьогоріч навчання у школах. Якщо дистанційне, то сім’я поїде зі мною. Ні – не хочеться відривати старшу доньку, дев’ятирічну Єву з місця, від школи. А живемо ми в Южному.
Мушу сказати, що вже скучив за баскетболом і не можу дочекатися, коли нарешті зберемося разом, почнемо тренуватися і відновимо чемпіонат. Хочеться швидше познайомитися з командою і людьми, які за неї вболівають. Сподіваюся, в нас складуться чудові стосунки, підтримка фанів буде нам допомагати, а ми будемо дарувати яскраві емоції їм. Тернопіль лише має повинен пізнати справжній баскетбол. Зробимо все від нас залежне, щоб люди відчували в очікуванні наступних матчів нашої команди «ломки».
