Рекордсмен Черкаських Мавп за набраними очками Олександр Кобець цьогоріч спробував себе за океаном. Втім як слід проявити себе гравцю збірної України завадила травму, яку він отримав у таборі національної команди. Про тривалу та складну реабілітацію, G-Лігу, збірну України та подальші перспективи Олександр розповів відверто в інтерв'ю офіційному сайту Мавп.
– Як себе почуваєш? Як здоров’я?
– Відчуваю себе на відсотків 90. Відчуття такі, що вже можу грати. Але намагаюся не квапитися, борюся з бажанням повернутися на майданчик. Адже коли довго не граєш, то дуже важко доводиться. Хочеться якнайшвидше знову грати. В залі працюю на 90%.
Читайте: Айнарс Багатскіс проведе перший збір та контрольні матчі зі збірною України
– Скільки в тебе проходить реабілітація?
– У січні у мене була операція, тому проходжу реабілітацію з цього місяця. Фактично вже 7 місяців я без баскетболу, а то й більше.
– Розкажи про свою травму. Тобі зробили одну операцію, як діагностували і як все пройшло?
– У мене була порвана хрестоподібна зв’язка і порваний меніск. Його по шматочкам збирали і казали, що буде друга профілактична операція. Але потім лікар поглянув і сказав, що все має чудовий вигляд. Що суглоб, коліно, все відновиться на 100%. Друга операція не потрібна. Операцію робили в штатах, на чудовому обладнанні.
– Можна сказати, що все пройшло значно краще, ніж ти планував і ти випереджаєш графік відновлення?
– Так, звісно. Ми очікували довшої реабілітації, двох операцій. Втім все пройшло успішно. Період відновлення зменшився на місяць. Вже через 9 місяців після операції я зможу повністю грати на майданчику, повністю викладатися. У мене ще є два місяці роботи, хоча і зараз відчуваю себе добре. Але бережуся. З найпершого дня реабілітація проходила з випередженням графіка. За рахунок бажання відновитися швидше і не втратити у якості. Вже з першого дня я робив те, що люди робили через тиждень після операції. У мене були чудові реабілітологи – одні з кращих в США і в світі. У них по мільйону підписників, тому мені з ними пощастило.
– У Запоріжжі мені зробили МРТ, яка нічого не виявила. Потім відправили результати у Київ. Я дізнався, що в мене надрив не повний, операцію не потрібно робити. Але коли приїхав в Америку, мені знову зробили МРТ, і виявили, що у мене повний розрив. Причому це встановили три різні лікарі. І довелося зробити операцію.
– Це твоя перша серйозна травма в кар’єрі, розкажи про свої відчуття. Коли ти вперше дізнався, що у тебе повний розрив, потрібна операція і ти мінімум на півроку без баскетболу. Які тоді були відчуття і як ти справлявся психологічно під час відновлення?
– Я до останнього не вірив, що у мене розрив хрестоподібних зв’язок. Тому що це серйозна травма, вона потребує тривалого відновлення. У кожної людини по різному, але від 9 до 12 місяців відновлення займає. На рік випасти без баскетболу – я не уявляв, що таке може виникнути. Коли дізнався, що треба операція, дуже засмутився. Але налаштувався, розумів, що потрібно відновлюватися і повертатися ще сильнішим. Мені дуже допоміг мій агент у штатах, він знаходився поруч постійно. Також до мене приїхав мій друг, який живе у США. Він мене підтримував, тому що я півтора місяці був на милицях. Мені була потрібна допомога, яку він надавав. За це йому велика подяка.
Перші три місяці реабілітації проходять дуже повільно. У тебе фактично повністю втрачаються м’язи, твої кондиції на нулі. Дуже важко входити у тренувальний процес. Потім через три місяці, коли починаєш бігати, все дуже складно. Ментально дуже складно, потрібно робити все через силу. Відновлення – це дуже складно, набагато складніше, ніж просто тренуватися.
– Наскільки у США потужніші умови для відновлення, ніж в Україні?
– Дуже вражений. В Україні було б нереально відновлюватися. Звісно, як показує практика, люди відновлюються в Україні. Але це дуже складно. Обладнання зовсім на іншому рівні. Американці на 10 кроків попереду. Це космос. Я дуже дякую Михайлу Бродському, який неабияк допоміг мені. Оплатив мені страхування, оскільки клуб не відшкодував мені відновлення, тому що я отримав травму у збірній. Значний шматок фінансових витрат на себе взяв Михайло Юрійович. Адже відновлення було дуже дороговартісне – операція, робота з реабілітологами, весь курс лікування. Тому дуже дякую.
– Після того як ти отримав травму фарм-клуб «Вашингтона» відразу розірвав із тобою угоду?
– У них є резерв складу. Якщо один гравець отримав травму у США і вибуває до кінця сезону – йому покривають всі витрати, зарплату, операцію, реабілітацію і після цього його відчепляють. А оскільки я травмувався у таборі збірної України і їхня страховка не мала ніякого впливу в нас, тому я приїхав і відразу клуб зі мною розпрощався, тому що вони не можуть залишити за мною місце у складі, адже візьмуть нового гравця.
– Зараз до цього клубу, Capital City Go-Go, ти вже не маєш ніякого відношення?
– В Америці такий принцип, що права на мене, як гравця є до цих пір у них, оскільки я з ними підписав контракт. Якщо я знайду собі інший клуб, то в першу чергу потрібно буде говорити з «Кепітал Сіті», брати у них дозвіл. Я думаю найближчим часом це все вирішиться. Скоро я вже зможу грати і з наступного сезону буду повноцінним гравцем.
– У G-Лізі ти зіграв усього чотири матчі. Але за цей час побачив наскільки це серйозний турнір?
– Зараз там все на високому рівні. І гроші платять гравцям значно більші, ніж раніше. Багато гравців із НБА, дехто з контрактами клубів НБА, у декого подвійні контракти. Велика кількість перспективних гравців. Там баскетбол інший і порівнювати з Україною його нереально. Тренувальний процес зовсім інший. І звідти набагато простіше потрапити в НБА. Там ти під мікроскопом, на матчах, на тренуваннях присутні тренери НБА. Наші матчі відвідував головний тренер «Вашингтона» Скот Брукс.
– Наскільки часто ви перетиналися із командою «Вашингтон Візардс»? Чи схоже щось на те, як у нас – основна команда та дублюючий склад?
– Так, дещо схоже. Ми тренуємося в одній залі, просто приходимо на різний час. Половина ростера нашої команди – це гравці команди НБА. Це все разом, одна організація. Тренувальна зала, тренажерні зали, їжа. Все разом. Хіба-що різні роздягальні. І граємо в різних залах.
– Прийнято стверджувати, що в G-Лізі немає командного баскетболу, а більше індивідуального. Гравці хочуть себе проявити, «набити» собі статистику, щоб зачепитися в НБА. Ти відчув оцю специфіку G-Ліги, що це і не НБА, і не Європа, а щось зовсім інше?
– В G-Лізі дуже багато молодих гравців, які є індивідуалістами. Там дуже сильно баскетболісти грають один-в-один. Все на цьому заточене, і системи атаки, і захисту на цьому побудовані. Наша система захисту була заточена на точках допомоги, з якого місця ми можемо допомагати партнеру в захисті, як це робити. Так набагато простіше грати один-в-один. І ще одна риса – швидкість. Там як в НБА – кожна чверть по 12 хвилин. Але всі 48 хвилин матчу на високій швидкості, за рахунок того, що гравці молоді, всі хочуть проявити себе. Всі біжать, дуже фізично сильна ліга. Дуже важко порівняти із Європою. Немає таких мудрованих схем чи вивертів. Все індивідуально, комбінації простіші, все простіше. Дуже розвинута статистика. Демонструють з якої точки потрібно виконувати кидок, як краще це робити, де буде вищий відсоток влучання. Є гравці, яким можна кидати з будь-якого місця, іншим тільки з певних точок. Напевно найбільш відмінна риса G-Ліги – це статистика. Її дуже багато, під час матчу. Її ведуть до дрібниць, навіть на тренуваннях. Статистику ведуть постійно і дуже розраховують на неї.
– Як побудована робота з тренером? Яке його головне завдання – підготувати гравців, щоб вони розвинулися і підсилили команду НБА? Чи є і турнірні завдання?
– Особливих турнірних завдань – я такого не побачив. А стосовно правильної гри – він ставить завдання і розраховує, щоб його виконували. Він шукає правильних гравців, щоб все працювало на майданчику. Але в команді є пул гравців із контрактами НБА, які в будь-якому разі грають по 30 хвилин, вони будуть грати незалежно від того, як вони грають, їм дозволяють значно більше. А всі решта повинні вигризати свій шанс, доводити свою профпридатність на майданчику та в тренувальному процесі. Шанс у кожного гравця команди буде, але потрібно вміти проявити себе, щоб довести, що ти сильніший за гравця із контрактом НБА.
– Ти тривалий час вже проживеш у США. Коли тільки приїхав і почав там жити, що тебе найбільше вразило?
– Життя в Америці значно спокійніше, все розмірено. Коли ти граєш, то у тебе немає часу на щось інше. Тобі потрібно працювати, щоб заслужити свій шанс. Але коли я травмувався, то вільного часу стало вкрай багато. Мені здалося, що у штатах дуже спокійне життя. Можливо я жив у таких районах.
– Ментально тобі сподобалося у США?
– Так, мені там дуже комфортно. Добре жити. Мене найбільше здивували парковки. Це як приклад того, як люди поважають закон. Є місця для гібридів, електронних авто, для людей з інвалідністю. Ці місця ніхто ніколи не займе. У нас це взагалі не працює. Кожен стає, де хоче. Це звісно мінімальний приклад, але з цього все починається.
– Яке завдання на наступний сезон? Плануєш знову підписати контракт із командою G-Ліги? Чи можливо розглядаєш варіанти із Європи? Можливо в Євролізі пограти?
– Мені зараз 23 роки. Це тільки початок моєї кар’єри. Так, я отримав травму у свої 22. Це у мене забрало рік, а не забрало ні перспективу, ні мою молодість. Я і далі хочу реалізувати себе в Америці і знаю, що зроблю це і можу це зробити. Потрібен час і можливість. В першу чергу хочу реалізувати себе там.
– У тебе той самий агент, що і в Олексія Леня і Святолава Михайлюка. Які він тобі поради давав під час травми і загалом від гри у США? І зараз як побудована ваша робота?
– Наше агенство називається SIG Family. І ця назва повністю відображається у нашій роботі. У нас реально, як маленька сім’я. Всі один одного підтримують. Зараз я отримав травму, і знаю багато прикладів, що коли гравець травмується на рік, то агент фактично з ним і не підтримує зв’язок. Але мій агент підтримував мене фінансово, морально, постійно спілкувалися. Він ні на секунду мене не залишав, щоб не відбувалося, він завжди був зі мною. Зараз ми будемо працювати, щоб реалізіувати мою перспективу.
– Коли ти їдеш у штати, щоб готуватися до сезону?
– Сезон в Америці починається у листопаді. Грати я зможу якраз з початку листопада. Але контактні тренування можу проводити значно раніше. До цього мені потрібно пройти гарний тренувальний збір і поступово звикати до контакту. Я думаю, що дуже скоро поїду в Америку. Буду працювати сам і чекатиму підписання контракту там. Можливо це буде Вашингтон, можливо інший клуб.
– Зараз ти потрапив до складу збірної України на липневий збір. Які очікування від цього збору і загалом від роботи з Айнарсом Багатскісом?
– Це буде більш ознайомчий збір. Новий тренер хоче побачити, кого ми маємо складі, яка у нас молодь. У нас зараз дуже хороша студенстька збірна. Баскетбол дуже гарно прогресує. Я так зрозумів, що тренер хоче на власні очі побачити цю команду, на кого можна розраховувати далі. У нас буде кілька турнірів. Я в них не братиму участі і працюватиму за індивідуальною програмою.
– Як відреагував на те, що збірну України очолив Багатскіс?
– Відреагував позитивно – це хороший тренер. Хоча і Євген Мурзін мене влаштовував, у нас був гарний склад і хороші шанси вийти на чемпіонат світу. Я вдячний Євгену Вікторовичу, за шанс, який він мені надав.
Коли дізнався, що очолить Багатскіс – обрадувався. Тому що це тренер з іменем. Він багато де попрацював. Це позитивно для гравців, вони будуть мати важливий досвід роботи із таким тренером. Думаю, що ми матимемо шанси вийти на Євробаскет в 2021-му році.
– Як оціниш перспективу цієї збірної? Є ти, є Михайлюк, Санон, гравці студентської збірної. Наскільки нова збірна України буде перспективною?
– Вважаю, що нове покоління у нас дуже перспективне. Є зміна тому ж Гладирю, тим людям, які вже достатньо вікові, наприклад Макс Пустозвонов. Нашій збірній потрібне нове покоління. Гадаю, що під час відбору ми зможемо себе добре проявити. Наш тренер зможе переглянути максимальну кількість гравців, щоб підібрати оптимальний склад, який зможе грати на чемпіонаті Європи. У молодих гравців є всі шанси проявити себе і довести, щоб разом зі збірною можемо боротися за найвищі місця.
– У тебе був непоганий досвід у складі збірної України-3х3. Чи немає у тебе амбіцій пограти ще за цю команду, можливо поборотися за вихід на Олімпіаду-2020?
– Для мене номер один – це баскетбол. Я себе хочу реалізувати в баскетболі. Але збірна для мене завжди мала найвищий пріоритет. Не пропускав кожен виклик до збірної, не роздумуючи. Завжди хотів допомогти кожній команді. Коли я був в Америці, тоді міг не приїхати. Але якщо є виклик у збірну, то я на 100% маю їхати. Я про це навіть не думав. Мене запрошували у збірну 3х3 минулого року, але я тоді поїхав у Літню лігу НБА, тому не зміг допомогти. Зараз, якщо вистачатиме часу і буде можливість, якщо не буде заважати головній збірній, то я завжди готовий допомогти збірній України 3х3. Це велика честь грати за будь-яку збірну і представляти свою країну.
– Як часто за рік приїздиш до Черкас? Сумуєш за містом?
– Я тут буваю, Черкаси – це мій другий дім. Приїжджаю тренуватися і в Черкаси і в інші міста, де є можливість попрацювати з хорошими тренерами. Нещодавно я просив Василя Івлєва, попрацювати з ним індивідуально. Я відвідав кемп В’ячеслава Боброва в Одесі. Дуже добре попрацювали там, чудові було тренери.
– Чи слідкуєш за виступами «Черкаських Мавп» і загалом за клубом, юнацькими командами?
– Звісно слідкую. Черкаси і «Черкаські Мавпи» посідають особливе місце у моєму житті. Бачу, що з кожним роком клуб розвивається, школа стає все більшою. Це величезна заслуга меценатів клубу, які тратять багато коштів на розвиток цієї школи. У нас дуже багато діток. Багато молодих і перспективних хлопців, вже є команди дівчат. Це чудово. Черкаси демонструють гарні результати. Стосовно Суперліги, то було дуже багато травм протягом сезону, зокрема на старті. Наприкінці сезону команда демонструвала значно кращу гру, але не вистачило результатів для того, щоб посісти якнайвище місце перед стартом плей-оф. Втім, гадаю, наступного сезону вже не буде таких травм і команда зіграє так, як вона може. Я вірю в це.
