Напередодні дня захисту дітей Деснянська Правда поговорила з Олександром Хоменком — баскетбольним тренером, який перед початком епідемії працював у Китаї і якого коронавірус змусив змінити плани. Отож про те, як переїхати в Китай, чим життя у Піднебесній відрізняється від українського, баскетбол, гроші та, звичайно, коронавірус…
Із Чернігова до Чжухая
— 1 грудня 2018 року, після першої домашньої гри проти БК «Житомир» (загалом у серії були два матчі, - прим.) ви несподівано (для більшості уболівальників) залишили розташування БК «Чернігів» і, як незабаром виявиться, переїхали до Китаю. Розкажіть, як узагалі опинилися в Піднебесній?
— Поїздка була спланована заздалегідь, але цю інформацію я тримав у секреті, бо не міг одразу наважитися на такий крок. Так само були певні труднощі з отриманням усіх документів, проходженням інтерв’ю і то-му подібним… Але, як виявилося, з усім цим я впорався й отримав контракт. Про вакансію дізнався випадково: через знайомого, який уже близько 7 років працює в Китаї.
— У Китаї ви тренували дітей. Розкажіть, де жили, з ким займалися та якою мовою спілкувалися: ви вивчили китайську чи всі учні-баскетболісти знали українську?
— Тренував дітей від 4 до 16 років та студентів 18-22 років. Компанія надавала апартаменти для тренерів, де я й жив. Щодо спілкування, то, на жаль, не виходили в нас діалоги українською мовою (усміхається, - прим.), але іноді учням було цікаво дізнатися, як звучать деякі слова нашою мовою, а мені, в свою чергу, було цікаво почути певні слова китайською. На тренуванні я використовував англійську мову… але далеко не всі діти її розуміли: для цього на заняттях був присутній китайський асистент, який перекладав дітям з англійської на китайську.
— У Чернігові ви працювали в ОКДЮСШ, тож, думається, можете порівняти дитячий баскетбол в Україні та Китаї: де він кращий і в чому різниця в підходах?
— Я працював у приватній баскетбольної компанії, де були тренери з різних країн і, звичайно ж, це все (тобто робота школи) коштувало пристойної суми для батьків: це одна з найбільших різниць з Україною. Нові зали, різноманітне обладнання для тренувань – те, що відразу кидається в очі. Але зі свого боку хочу відзначити, що працювати з нашими, українськими, дітьми, набагато цікавіше і, як я помітив, українці більш цілесп-рямовані в спортивному плані, сильніші...
А підходи, в загальних рисах, схожі всюди. Хоча у них все спрямовано на відгук від батьків і оцінку нашої роботи з їхнього боку. Якщо тренер не подобається (тобто якщо батьки залишали несхвальні відгуки), його переводили до інших груп або в інше місто…
— У чому різниця життя між Китаєм та Україною? Чи справді там жорсткий комунізм та обмежені свободи? Чи відчували ви на собі якійсь тиск?
— Дуже велика різниця: культура, їжа, традиції, менталітет… Спочатку це було в прямому сенсі випробуванням, але з часом адаптувався і стало набагато легше. Різниця величезна: Китай розвивається неймовірними темпами, і я це все побачив та відчув на собі. Можливо, політичний устрій і сприяє цьому… сильних обмежень свободи я не помітив, але було видно, що китайці дуже поважають і покірно ставляться до свого уряду і законів.
— Ще взимку, коли Китай першим прийняв на себе удар нового коронавірусу, ви розповідали нашим читачам, що працюєте у Піднебесній. Зараз же ви в Україні. Повернення було пов’язано з епідемією?
— Так, повернення було пов’язано з вірусом: коли ввели карантин у Китаї, я був на відпочинку у В’єтнамі, і керівництво порадило нам летіти додому, щоб не зіткнутися ані з вірусом, ані з карантином у Китаї. Мій рейс був з Гонконгу ще в лютому: там уже були і тести, і виміри температури…. В аеропорту Бориспіль у лютому нас зустріли без будь-яких перевірок, тому я самостійно самоізолювався на 14 днів. І ось уже 3 місяці, як я вдома…
— Ви, хай і як звичайний громадянин, бачили, як бореться з коронавірусом Китай, та бачите, як це робить Україна. На ваш погляд, чия модель більш дієва (якщо відмінності у підходах взагалі помітні)?
— Коли я відлітав із Китаю на відпочинок, то не було ані карантину, ані будь-яких дій з боку уряду. Єдине, що точно знаю: у них дуже суворо з карантином, і люди відповідально себе поводили. Як мені розповідали наші українські колеги (які працюють у Китаї), вулиці були порожні, і навіть продукти підвозили до будинків, щоб ніхто нікуди не виходив…
— Що головне ви винесли для себе з періоду роботи в Китаї, та чи готові туди повернутися, аби жити та/або працювати?
— Це відмінний досвід для мене: я попрацював з тренерами з Сербії, Аргентини, Боснії і Герцеговини, Португалії, і, звичайно ж, Китаю. А таке різноманіття дуже важливе для розвитку в будь-якій сфері… Щодо по-вернення, то кажу „так”: ми попрощалися на хорошій ноті, й вони будуть готові мене запросити, за мого бажання. Але зараз я планую закріпитися вдома.
Гроші, діти, баскетбол
— Хоча не всі люблять обговорювати власні статки, зазвичай, саме вони цікавлять читачів… Мабуть, не будемо називати конкретні цифри, але… Відомо, що БК «Чернігів» має проблеми з фінансуванням. Тож чи можете ви після повернення з Китаю стати власником, або спонсором баскетбольного клубу, який тренували?
— Мабуть, у майбутньому... Зараз я можу допомогти клубу тільки як тренер і помічник керівника. Але впевнений, що найкращі часи для БК «Чернігів» іще попереду!
— До речі, про БК «Чернігів»: сезон 2017/2018, коли ви очолювали клуб, поки найуспішніший в історії виступів команди у Першій лізі, адже саме тоді команда вийшла у плейоф. А ось без вас за півтора сезону чернігівці здобули лише 5 перемог. Чи слідкували за виступами колишніх підлеглих та чому команді не вдалося повторити успіх 2018 року? В чому була тоді ваша таємниця?
— Сезон 2017/2018 років був для нас непоганим, хоча жодної таємниці немає: запорукою успіху були тренувальний процес, самовіддача на майданчику і командна «хімія».
Навіть у Китаї стежив за кожною грою БК «Чернігів», підтримував зв’язок із багатьма гравцями, засмучувався і радів перемогам разом із ними, хоч і був дуже далеко…
Що ж до результатів команди в осінній частині 2018-го року, то й при мені ми почали сезон із поразок: склад команди був уже не такий, як торік, до того ж позначилися травми й те, що я не зміг заздалегідь поін-формувати Ігоря Саченка (який наприкінці 2018 року очолив БК «Чернігів», - прим.) про свій від’їзд…
— Які подальші плани на життя? Чи плануєте залишитися в Чернігові? Чи готові приймати запрошення з-за кордону? Та чи «обросли» за роки роботи в Китаї знайомствами з людьми з баскетбольного світу, які можуть допомогти у подальшій кар’єрі?
— Поки що планую закріпитися вдома (вже почав працювати в ОКДЮСШ): є думки і плани стосовно розвитку баскетболу на Чернігівщині. Хоча, у зв’язку з карантином, потрібно буде більше часу...
Знайомства з’явилися і в Китаї, і в інших країнах. Якщо будуть цікаві пропозиції, то, звичайно, їх розгляну. Але поки що думаю про Чернігів та планую будувати свою кар’єру тут.
— Знаєте, що багато хто їде з Чернігова: або назовсім, або на заробітки. Щоб ви порадили нашим читачам: їхати або залишатися?
— Все індивідуально, і радити тут важкувато… Але, відштовхуючись від своєї ситуації, однозначно раджу отримати досвід і попрацювати за кордоном!
