Голова обласної федерації баскетболу Донецької області Олег Сосой розповів про дві головні проблеми, які стоять на заваді розвитку гри у помаранчевий м’яч на Донеччині. Крім того, пан Сосой оцінив зміни у системі проведення чемпіонату ВЮБЛ серед юнаків 2006 року народження.
- Я був опонентом минулого року, коли зіштовхнувся з проведенням змагань з регіональними етапами. Я написав листа у Федерацію баскетболу одним з перших, щоб відмовитися від цієї практики. Бо ці етапи проводилися не за спортивним принципом, кожний регіон під себе підлаштовував і явно було видно заздалегідь, хто виявиться переможцем цих етапів. І тому я був прихильником того, щоб повернути чемпіонат. Нехай це буде розподіл на Дивізіон А і Дивізіон Б. Бо ж ми граємо у своєму регіоні, а команд стільки нема. І у багатьох, це і Дніпровський регіон, і Південний регіон – у них є проблема з кількістю команд. Тому граємо з цими суперниками у кілька кіл. Не так цікаво. А коли зустрічаєшся з половиною України, у дітей зовсім інший азарт, інше ставлення. І робота, і гра інші. Зараз, я вважаю, що змагання у Дивізіоні Б проходять на високому рівні.
- На другому етапі ви граєте з командами з інших регіонів, це підвищує мотивацію?
- Звісно. Коли варишся у своєму соку, одна справа, інша – змагатися тут, у столиці. Ви самі знаєте, який у нас проблемний регіон. Нема високої конкуренції, бо немає тієї кількості команд, що була до 2014 року у Донецькій області. Але тим не менш, баскетбольні структури залишилися, обласна федерація працює. Двічі на рік по усім віковим групам ми проводимо змагання. 2002, -03, -04, -05, -06, -07 і -08 рік будемо проводити, вперше на обласних змаганнях. І наші команди – Маріуполь, Мирноград, Дружківка, Краматорськ, представлені у чемпіонаті України в усіх вікових групах. Ось у цьому році від Донецької області, разом з дівчатами, 17 команд представлені у чемпіонаті України. Я вважаю, що на сьогодні для нас це непоганий результат. Наша федерація працює спільно з обл.спорткомітетом, ми фінансуємо зараз три збірні Донецької області – це команди 2002-2003-2004-го років. Там є гарні перспективні хлопці. І кілька з них вже є кандидатами у збірні. І я вважаю, що ми йдемо у вірному напрямку. Так, хочеться кращого фінансування. Найбільша проблема Донецької області – це кадри і бази. Нема достатньої кількості тренерів. Діти є, і багато, а штат тренерський, нажаль, поки не молодшає. Це наша найбільша проблема, яку я порушую і в області, і у містах. Молоді хлопці їдуть в інші регіони, а то й взагалі з країни. Думаю, над цим треба замислитися Міністерству спорту, міністерству освіти, бо тренерська зарплата на сьогодні напевно чи не найнижча серед зарплат в Україні. Бо молоді фахівці на три тисячі гривень сім’ю не прогодують. Треба, напевно, подумати над тим, хто завтра працюватиме з дітьми. І це стосується не лише баскетболу, але й усіх інших видів спорту. А баскетбол зараз дуже популярний в Україні, ми бачимо, що й збірні наші прогресують. За рахунок того, що напрямок розвитку обрано вірно. І усі ці чемпіонати – дитячі,юнацькі, студентські цьому підтвердження. Може чогось і бракує, але напрям вірний. То ж, сподіваюся, держава повернеться обличчям до спорту, будуватимуться бази і тренерський цех поповнюватимуть нові кадри.
- Отже, ви не прихильник цієї системи, за якою цього року змагання проводять?
- Ні, Я прихильник саме такої системи, розподілу на два дивізіони. Багато їжджу по Україні, спілкуюся з тренерами, і вони мені кажуть – що ця система гарна, саме ця, не регіональна. Є стимул для команд, хто хоче прогресувати і перейти у вищий дивізіон. А там треба доводити, що ти готовий і гідний грати у цьому дивізіоні. Ми поки що граємо у Дивізіоні Б. Я вважаю, тут є команди високого рівня, але нам багато чого бракує. Є у нас гарні хлопці, та чого там казати - баскетбол у Донецьку завжди був сильним.
- А у Краматорську.
- Там також. Крапматорськ зараз обласний центр. Але зараз є одна велика проблема – у Краматорську нема жодної бази. Хоча там команда першої ліги грає – вона пробилася у Топ-16. А грати нема де. Це друга проблема усього нашого регіону. Поки що бракує комплексів, де можна було б грати, приймати команди високого класу, змагання високого рівня. Я спілкувався з бізнесменами, і вони мені кажуть – ми б і не проти підтримувати баскетбол, але ж вам нема де грати, нема де збирати глядачів. Отже, це нагальна проблема. Я намагаюся з обласними структурами зрушити це питання з місця, виходжу на наших міських депутатів, губернатора, але поки що про все говорять у майбутньому часі, мовляв ми до цього питання повернемося, будемо будувати. А сьогодні поки що коштів бракує, бо регіон розбитий, відновлювати треба дуже багато об’єктів інфраструктури, заново усе відроджувати. Тому чекаємо. Думаю, усе налагодиться, і коли на Донбасі знову настане мир, баскетбол заживе по-іншому.
