Новачок Тернополя, 29-річний центровий Максим Сандул, який є вихованцем БК Київ, а впродовж кар’єри встиг пограти в Іспанії, Польщі, столичних Будівельникута Київ-Баскеті, Запоріжжі, поділився з клубною прес-службою враженнями від переходу до складу дебютанта Суперліги Парі-Матч.
- Вийшло банально – агент домовився про перехід, а я погодився. Зрадів, що переходжу саме до Тернополя. Позаторік приїздив у місто з Київ-Баскетом, коли ми грали проти тернополян у Кубку України. Ми тоді один матч виграли, один програли і пішли в турнірі далі. Суперник сподобався, але ще ліпші враження залишилися від міста, затишного й красивого. Радий сюди повернутися вже як гравець Тернополя. Також тішить, що буде змога попрацювати з тренером Дмитром Забірченком. У 2011-2012 роках ми грали разом за Київ. При нагоді стежив за виступами тернополян у Вищій лізі, було видно, що в команди є амбіції для потрапляння в Суперлігу.
- Забірченко народився на сім років раніше. У часи виступів за Київ різниця у віці відчувалася?
- На той час Дмитро був досвідченим, а я молодим гравцем, фактично початківцем. У нього були сильні тренери ще в Маріуполі, потім у київському Будівельнику. Можна сказати, що вісім років тому Забірченко був на майданчику уже зв’язною ланкою між тренером і гравцями. Мені запам’яталося, що він гарно розставляв гравців, допомагав іншим. На тренуваннях Дмитро підказував, але ніколи не використовував поганих слів, не проявляв зверхності. Його підтримка відчувалася завжди.
- Тренерська філософія Забірченка знайома?
- Чесно зізнатися – ні. Наразі для мене то загадка. Щоб зрозуміти це, треба попрацювати в середині колективу. Поки ще навіть не мав розмови ні з тренером, ні з керівництвом, тому не знаю, які перед нами стоять завдання. Проте наскільки мені відомо, плани в Тернополя доволі амбітні. Сподіваюся команді допомогти досягти тих висот, яких вона прагне.
- Минулий сезон видався для тебе контрастним в усіх розуміннях – два клуби, незавершений чемпіонат. Можеш скласти про цей відрізок якесь цілісне враження?
- У моїй кар’єрі таке трапилося вперше, що за один сезон грав у двох командах. Спершу мене не випускали на майданчик у Київ-Баскеті. Коли ж переїхав у Запоріжжя, потрапив у новий колектив, з новими вимогами. Поки адаптовувався, чемпіонат через пандемію завершили. Звісно, досвіду набув непоганого, але з точки зору розвитку кар’єри сезон-2019/2020 не вдався.
- Чому не грав в Київ-Баскеті?
- Чинників кілька. Попервах начебто було все добре. В міжсезоння грав, відчував довіру тренера. Але коли почався чемпіонат, гра у мене не пішла. Крім того, в команді постійно змінювалися гравці – хтось ішов, хтось приходив. Доводилося пристосовуватися. Та ще й починав себе накручувати, втрачати впевненість у власних силах. Усі ці складові призвели до того, що довелося піти.
- Київ-Баскет тренує наставник збірної Айнарс Баґатскіс. Мабуть, розраховував, що будучи у нього під рукою, зможеш повернутися в національну команду?
- Я тверезо оцінюю свої можливості. Мав намір показати свій максимум, а далі – як вийде. Я ж розумію, хто в збірній грає на моїй позиції. Артем Пустовий, Слава Кравцов, Олексій Лень, В’ячеслав Бобров виступають на вищому рівні, мають більше досвіду.
- У тебе був контакт з тренером Баґатскісом?
- Ми мало розмовляли віч-на-віч. Точніше, таких розмов не пригадую взагалі. Я сам ініціювати таких бесід не наважувався, а тренер теж не пропонував розібратися, що й до чого.
- Максиме, як заповнював тривалу паузу, пов’язану з карантином? Кондицій не розгубив?
- Намагався бігати, відвідувати тренажерний зал. То коли вже можна було. Бо попервах намагався притримуватися карантину – уникав людних місць, не гуляв парками. На початку карантину закрилися з дружиною Тетяною і півторарічним сином Іллею в приватному будинку мами в рідній Вінниці. Впродовж першого місяця виходили з хати приблизно раз на два дні – щоб купити продуктів у супермаркеті. З часом, звісно, притримувалися карантину вже не так суворо, почав тренуватися по вечорах з вінницькою командою першої ліги.
У нинішній ситуації теж вбачаю певний позитив. Бо з тієї миті, як переїхав до Києва і почав виступати за збірні України різних вікових категорій, бував удома максимум два-три тижні на рік. Цього разу вдалося нарешті трохи побути на батьківщині. Хоча за цей час уже скучив за баскетболом. Хочеться уже почати повноцінну підготовку до сезону.
