Тренер Академії Київ-Баскета Максим Балашов розповів про перебіг тренувально-оздоровчих зборів, що тривають на узбережжі Чорного моря у Залізному Порту. 16 його підопічних вперше взяли участь у Фестивалі мінібаскетболу. Про враження дебютанта – з перших вуст.
- Для мене як для тренера було певною несподіванкою побачити таку велику кількість команд. По-друге, я відзначив би ступінь підготовленості дітей. Я був вражений тим, як грають деякі команди. Що стосується нашої команди, можу сказати – бажання є дуже велике. Виходить, не виходить – це вже інша справа. Ми приїхали на збори з нульовим досвідом гри 5х5 з іншими командами. Тепер наші діти відчули повністю сутність баскетболу – де є контакт, де є удари, штовханина. Перші два дні – це був шок для дітей. Тим не менш, коли я з ними спілкувався, казав їм: ну що, як ви, нормально? Грати будемо? І усі кричать: так, все одно будемо грати. І виходили, грали. Щось виходило, щось ні. Пару ігор виграли – і вони були у такому захваті! А самою організацією подібних заходів я здивований. Не очікував такої масовості, високого рівня готовності команд, якісної гри у їхньому виконанні.
- З батьками контактуєте?
- У мене є помічник, він відповідає за медіа складову. Відео, фото з ігор, з інших фестивальних активностей – відправляємо батькам на Вайбер, щоб вони так само долучалися до нашого дійства. Усі задоволені, усі щасливі – мене це тішить.
- Оздоровча програма має місце?
- Двічі на день море обов’язкове. Після сніданку ми йдемо купатися, залежно від нашого розкладу ввечері йдемо. Навіть зарядку робимо на березі моря, і теж купаємося. Діти – у захваті!
- Першу зміну завершено, у другій зміні теж плануєте брати участь?
- Тут така ситуація, у мене здебільшого хлопці 2009, 2010, 2011 року народження. Маленькі. І коли ми грали з хлопцями 2008-го року, вони дуже великі. Почуття міри контакту – для дорослого баскетболу він ніби нормальний, а для дітей дуже болісний. Травми можуть бути у дітей. А на другу зміну хлопці приїхали ще старші. Тому у другій зміні ми не беремо участі в турнірі, Але у товариських матчах з більш молодими командами так, домовляємось між тренерами і беремо участь. Бо я, як тренер, переживаю не стільки за те, що вони не можуть грати у баскетбол, а через небезпеку травми, яка може виникнути.
- Ігровий результат на перших зборах не важливий, так?
- Коли ми сюди їхали, я акцент робив на чому? Я хотів, щоб вони зрозуміли, що таке баскетбол проти інших команд і як це відбувається. На цьому головний акцент було зроблено. Бо результат – будемо просити і требувати дещо пізніше, коли вже будемо знати що і як і над чим працювати. А зараз я хотів, щоб вони побачили, що таке баскетбол 5х5 з іншими хлопцями і як це відбувається, яка боротьба, які емоції.
- Що ж, ви ще залишаєтеся у Залізному Порту до 13 червня, у тому ж складі?
- Так, абсолютно. Привезти дітей на одну зміну, на 5 – 6 днів, було б нерозумно. Вони б не пройшли становлення команди, формування командного духу. Ми разом живемо у готелі, граємо, спілкуємося. А за 5-6 днів вони б навіть не збагнули сутності процесу. Раз, раз, раз – пограли і поїхали. А я хотів, щоб вони ще пожили один з одним, щоб зрозуміли – що таке команда, як усе це відбувається, які бувають правила. Я розповів усім про правила поведінки, про вимоги тренера. Бо ж вони до цього не знали, що це таке. І на сьомий день у мене вже вимальовується результат – діти виконують те, що вимагає від них тренер. Своєчасно бути на сніданку, відбій, тиха година… А у стислі терміни цього було б важко досягнути.
- Відтак, командний дух з’явився?
- Так, і деякі хлопці… ось ми ходимо, дивимося ігри, приїхали скажімо дуже сильна команда з Харкова (ДЮСШ-7 – ред.), є Черкаси 2008-го роу народження, чемпіони і віце-чемпіони ВЮБЛ. Дуже сильни хлопці, ми ходимо дивимося ці ігри, ці команди дуже добре, як для свого віку, грають у баскетбол. Ми дивомося і деякі наші хлопці кажуть: тренер, що тут такого, ми б теж могли проти них зіграти. Бажання у них є, не в усіх звісно, діти різні. Деякі раз побачатЬ, і вже кажуть – ого, ні, ні, ні. А інші є у мене хлопці, 1,10 – 1,20м зросту, і кажуть: та тренере, що тут такого, я б вийшов пограв би. А вони ж 2010-го року народження. Відтак, проявляються характер, бажання, спортивна злість. Деякі хлопці мене вражають, сам не очікував від них це чути. Спочатку думав навпаки. Хтось на тренуваннях навпаки, не боявся, а у грі, бачу, трохи боїться. А були деякі, стояли ніби осторонь тренувального процесу, старалися не сильно виділятися, а у грі показали таке, що я був дещо шокований. Розкриваються діти, з найкращого боку.
