Родина для кожного з нас – це той потужний бекграунд, який надихає, підтримує та, беззаперечно, любить. Це найрідніші люди, які здатні розділити з нами хвилини радості та смутку, з якими тепло та комфортно навіть у найхолодніші дні, незважаючи на відстані та різницю в часі. У Всесвітній день родини, гравці «Черкаських Мавп» розказали клубній прес-службі, яку роль відіграє сім’я у їхньому житті, чи слідують вони сімейним традиціям та як вплинули 2 місяці ізоляції на їх стосунки.
Олександр Кольченко, капітан «Черкаських Мавп»:
В моєму розумінні, родина – це коло найближчих та найрідніших людей, це місце, куди тобі завжди хочеться повернутись після важкого робочого дня, де тебе розуміють та підтримують, де тобі спокійно та де завжди є опора. І, звичайно ж, щаслива родина для мене без діток неможлива, вони доповнюють шлюб двох людей та вносять яскраві барви у буденне життя.
Щодо сімейних традицій, то наша родина не є виключенням. Одразу після закінчення сезону та повернення до рідного міста, я відвідую усіх своїх найрідніших та найближчих людей. Першочергово відправляюсь у гості до батьків, зустрічаюсь з сестрами, племінниками та похресниками. Слідуємо і домашнім традиціям. Я обожнюю, коли ми збираємось разом за сніданком чи обідом. З одного боку, досить буденний, з іншого – надважливий ритуал. Немає нічого кращого, аніж зібратись разом за обіднім столом та посеред важкого дня, сповненого турбот та справ, провести годину у компанії один одного. До речі, розподілу сімейних обов’язків в нас немає, працюємо в команді та підстраховуємо один одного. Хоча, у період міжсезоння сніданок я беру на себе. Та все ж, зараз головним помічником у родині виступає наша старша донька Єва, яка з радістю доглядає та слідкує за молодшою Нікою, коли батьки зайняті справами.
Два місяці самоізоляції позаду, і можу сказати, що карантин – це випробування не тільки для родин, а і для людей загалом, оскільки кожному з нас важко примусово знаходитись вдома та бути відрізаним від своїх буденних справ. Звичайно, що це давить на психіку і не всі здатні з цим впоратись. Ми не є виключенням. Перший тиждень після закінчення сезону був дещо складним, оскільки не розумієш сповна, що відбувається у світі, звичні прогулянки в парках та відвідування з дітьми розважальних центрів - під забороною.
Але ми молоді та повні сили, тому адаптувалися швидко. Зіграло нам на руку і те, що живемо в невеличкому містечку, де можливо знайти безлюдні місця та провести самоізоляцію на свіжому повітрі, без контакту з оточуючими. Єдине, що інколи важко – пояснювати дітям, чому відбувається саме так. Але і з цим ми справляємось.
Сеад Хаджифейзович, форвард:
Родина – найважливіше в житті. Твоя сім’я показує тобі правильний спосіб життя, навчає манерам поведінки та виховує в тобі людину. Це найсвятіше, що може мати чоловік. Тому я вважаю, що спілкування та зв’язок зі своїми найріднішими людьми є беззаперечною запорукою успіху.
Важливою складовою є і сімейні традиції, які передаються від покоління до покоління. В майбутньому, в моїй власній родині, я просто хочу продовжити з того місця, де зупинились мій дідусь, мій батько та загалом уся сім’я. Наприклад, збиратися разом за святковим столом, обговорювати все, що відбувається в житті, розважатись, сміятись та просто насолоджуватись компанією один одного.
Коли людям комфортно один з одним, карантин не є випробуванням. Для моєї родини він став часом єднання, важливі справи та постійний рух відсунулись на задній план і ми просто проводили час разом. Хоча, звісно, після повернення з України був вимушений період ізоляції, але він минув швидко. Тож маємо єдиний плюс цієї жахливої пандемії - людям дали можливість відтворити сімейні зв’язки, повернутися до свого коріння та згадати, що справді є важливим та потрібним у цьому житті.
Джейлін Ейрінгтон, захисник:
Родина – це, перш за все, любов! Це жертвування собою заради благ інших та розуміння того, що краще разом, ніж по одному. Родина означає бути єдиним цілим, незважаючи ні на що.
Велика родина Джейліна Ейрінгтона. Батько, мама та чотири сестри
Чи вплинув карантин на нас? Навряд. Ці вимушені міри ізоляції з найріднішими подарували нам додатковий час для один одного. Так склалось, що я постійно у від’їздах, сестри в школі, батьки – у справах. А тут, коли світ став на паузу, з’явилась можливість насолодитись звичними, хоч в деякій мірі і традиційними, сімейними заняттями, такими як готування обіду, ігри в карти та доміно, танці та, звісно ж, обговорення всього, що відбувається у світі та в житті в кожного з нас. Мені навіть інколи здається, що за останні два місяці ми стали ще ближчими, ніж були до того. Бо, як я і казав, родина – це про любов
