У місті Ро, що неподалік Мілану, команда БК Хімік (хлопці-2002) взяла участь у міжнародному турнірі (8 команд хлопців, 6 дівчат). У підгрупі разом з українцями були команди з Македонії, і дві італійські – з Ро і Варезе. Українці зіграли 4 матчі. У першій грі українці зазнали поразки від команди з Македонії 56:65, другу гру переконливо виграли у команди Ро 105:50. У третій грі, яка тривала майже три години, підопічні Володимира Понька знову перемогли, але різниця у рахунку виявилася недостатньою для проходу у фінал 82:80. Тренера українців наприкінці матчу вилучили з майданчика, він зізнався, що на хід гри вплинули судді і вже був гогтовий випустити запасних, надавши основі перепочинок перед матчем з російськими Хімками, але усе ж таки дав змогу основним гравцям довести матч до кінця.
- Зал був заповнений. Половина публіки підтримувала нас. Гра виявилася нервовою. У підсумку ми посіли третє місце у групі і грали останню гру за 5 місце з Хімками. Росіян здолали 77:74. Таким чином за підсумком турніру ми виявилися п’ятими, а наш гравець Олександр Ковляр був визнаний найкращим бомбардиром турніру, набравши 117 очок, в середньому 29 очок.
- Що особливого було під час цієї поїздки?
- Діти жили в італійських родинах, тренери – у готелі. Снідали вони у сім’ях, обід і вечеря – у спортшколі. Нам дуже пощастило. Сімох наших гравців забрала до себе українка, яка народилася у Донецькій області. І ще троє жили у двох італійських сім’ях. І усі вихідні ми зустрічалися разом у неї вдома. Було дуже тепле спілкування. Вони влаштовували нам шопінг, екскурсії. У перший день організатори також відвезли нас у Мілан на екскурсію, відвідали центральну площу, палац Дуомо, театр Ла-Скала. І суто по-домашньому нас зустрічали Соня, її чоловік Гріциано, і син Соні Руслан. Я б хотів висловити подяку їм, батькам хлопців, які змогли профінансувати поїздку, і клубу, який нас підтримував організаційно.
- Скільки хлопців їздили?
- 10 гравців. У лютому ми їздили грати до Риги, а запрошення від італійців отримали ще у грудні. Ми мріяли поїхати трохи далі у Європи, поїхати, повчитися, познайомитися з іншою країною, з її побутом, архітектурою, традиціями народу. А у плані майстерності ця поїздка також виявилася дуже корисною. Ми подивилися, що можемо грати на рівні. Хоча у мене один високий гравець Ілля Дубровін захворів, а Врублевський Андрій не встиг зробити документи. Але навіть цим складом ми могли вийти з групи, але нас прибрали судді.
- А чому македонцям програли?
- Це дуже організована команда, немов спортивний ліцей. Такі кремезні усі хлопці. Бьються, підтримка у них є. Вони вже не перший рік беруть участь у цьому турнірі.
- Тепер вже вашим хлопцям, отримавши міжнародний досвід в Італії, буде простіше грати у фіналі ВЮБЛ?
- Так, вони захищатимуть титул. Є команди, які теж мріють здобути золото. Кожному хочеться змістити з трону чемпіона. Наші суперники? СДЮСШОР ім. Літвака, ОБШ Бєлостєнного, і БАМГ з Києва теж небезпечна команда, Дружківка... п’ять-шість команд, серйозно налаштованих, можуть вистрелити. Розслаблятися нема коли.
- Але спочатку у Южному буде фінал по 2000-му року?
- Так, і нашими (Хіміка – ред.) основними конкурентами є команди Дніпра і Донецької області. Ми теж у цій віковій групі є чинними чемпіонами і захищатимемо титул.
