Олександр Лохманчук: чим раніше візьмемо за приклад литовський досвід, тим краще

Олександр Лохманчук: чим раніше візьмемо за приклад литовський досвід, тим краще
27 січня 2016, 12:34Новини ФБУ

Востаннє Україна зустрічалася з Литвою на ЄвроБаскеті-2015. Тоді підопічні Євгена Мурзіна поступилися з мізерною різницею – в одне очко. Але різниця у баскетбольному розвитку між Україною та Литвою набагато більша і глибша – стверджує асистент Євгена Мурзіна Олександр Лохманчук. У січні вони тиждень провели в епіцентрі баскетбольних литовських подій. Своїми враженнями від поїздки Лохманчук поділився в інтерв`ю офіційному сайту ФБУ

- Те, що Литва – баскетбольна країна, ви знали і до поїздки?
- Так, звичайно ж. Я зустрічався з Литвою і у клубній кар’єрі, і на рівні збірних. Вони постійно перебувають на провідних позиціях у Чемпіонаті Європи, у Євролізі. У них є чому повчитися, багато що вони роблять краще, ніж ми. Було бажання у головного тренера відвідати Литву не глядачами, посидіти, подивитися матчі, а зануритися у процес – відвідати тренування, зайти у роздягальню після матчів. Радий. Що нам вдалося реалізувати цю ідею. Була усна домовленість з наставником Жальгіріса Гінтарасом Крапікасом. Ми подивилися на календар, коли Жальгіріс грає цікаві матчі – з Лієтувос Рітас у чемпіонаті Литви і з Олімпіакосом у Євролізі і виступили з пропозицією відрядити нас. Отримали дозвіл і поїхали в Литву. Обрали найзручніший спосіб – на авто. Так завжди були мобільними. Прибули до Вільнюса, нам допомогла розписати план перебування фірма "Аудімас". Перша зустріч відбулася з Рімантасом Грігасом. Свого часу він очолював Будівельник а я у нього працював асистентом. Поспілкувалися з ним до гри Лієтувос Рітас – Жальгіріс. Цей матч має статус національного дербі у Литві. Зізнаюся, давно вже після чемпіонату Європи не бачив такого баскет-шоу. Зал на 12 тисяч вщент заповнений. Отримали величезне задоволення. Грають хлопці на більш високому рівні, ніж в українській Суперлізі. Зло боряться, та й рівень граців вищий. Зранку наступного дня ознайомилися зі школою Шарунаса Марчюльоніса. Подивилися, як вони працюють, поспілкувалися з Роландасом Ярутісом. Він свого часу грав в Україні а зараз є директором школи Марчюльоніса.

- І поділилися з ним враженнями після матчу.
- Так. Нам було цікаво подивитися у школі, з чого починається їхній баскетбол, як вони прищеплюють любов до цієї гри. Але все у них йде від держави. Міста допомагають своїм командам, своїм дитячим школам. І кожний гравець, який є особистістю у Литві, відкрив школу. Наприклад, Марчульоніс, Сабоніс. У тій школі, де ми були – три зали, є невеличкий готель, у якому живуть перспективні юнаки, що їх збирають по країні.

- По кишені литовцям відвідувати такі школи?
- Для литовців по кишені, з українськими зарплатами – важкувато буде.

- А хіба там вчаться українці?
- Приїздять і наші хлопці, тренуються там. Самі ці школи знаходять. А якщо вже школа бачить перспективу у тому чи іншому хлопцеві, вона переконує його.

- За великим рахунком обдаровані діти в Україні можуть знати, що є шлях до Литви.
- Я думаю, що ті, хто має бажання, знають. Із західної України особисто знаю хлопців, які там вчаться. Це підлітки 15-16 років.

- Рівня кадетської збірної U-16.
- Саме так.

- І вони до кадетської збірної не входять, ці хлопці?
- Чому ж, один з них грав цього року за збірну, інший був заявлений, але на майданчик не виходив.

- Є небезпека, що хлопці, які там покрутяться, можуть і громадянство змінити?
- Є чіткі правила. До 18 років у хлопця громадянство Україна. А вже після цього він має право вирішувати. У нас рівень баскетболу навіть по дітях нижчий, ніж у Литві. Литовці по дітях та юніорах на чемпіонатах Європи успішно виступають. На мій погляд, буде дуже добре, якщо хлопець, який там вчиться, буде приїзджати, виступати за збірну, демонструючі свої вміння, які там отримав.  З гарного матеріала треба ліпити гравця, якщо ми поки не можемо, то хтось інший може.

- Що цікавого ви для себе винесли після візиту до школи?
-  Ми були у школі години зо три. Тренувальний процес там починається після першої дня, адже раніше діти вчаться. Були у залах, готелі, у них при школі є і бар Чемпіонів, якому легенди литовського баскетболу залишили свої реліквії. А потім ми перебазувалися до Каунаса.

- Якщо у Вільнюсі зал на 12 тисяч, то там який?
- На 15! Ранок починався у нас з тренувань Жальгіріса. В один з ранків, коли не було тренування, ми вирушили до невеличкого містечка Прієннале. Це за 40 км від Каунаса. Там розташована тренувальна база, куди приїздять команди влітку, провести збори. Ми приїхали, побачили цей комплекс спортивний і зупинилися у захопленні. У населеному пункті проживають 9 тис. мешканців і збудована сучасна арена з трибунами на півтори тисячі глядачів, з тренажерним залом. Є уся інфраструктура, де можуть тренуватися і національні збірні і дитячі команди. Хотілося б, щоб і у нас були такі арени.

- Якщо ви передивлялися цей об’єкт, значить є ймовірність проведення зборів національної збірної у Прієннале?
- Бажання є, але все залежатиме від фінансових можливостей. Чим ще зручний цей варіант? Там можна оперативно знайти спаринг-партнерів. Литва – це ж Європа, відсутність кордонів дається взнаки.

- До того ж там присутній стійкий баскетбольний дух?
- Якщо хочете, саме так. І там налагоджено усе з інвентарем. Не треба чогось шукати і радіти, що знайшов. Там вже все є.

- Ми відволіклися від тренувань Жальгіріса. Ранки, пов’язані з ними, були не менш інформативними?
-  Так. Нас впустили у святая святих - до роздягальні Жальгіріса, коли команди не було. Це попри те, що у нього була дуже відповідальна гра у Євролізі з Олімпіакосом, а до цього литовське дербі Лієтувос Рітас вони програли. До нас поставилися абсолютно привітно, без жодного натяку на якусь забобонність. На тренування – будь-ласка, приходьте. А вранці перед матчем нам показали, як уся ця система у них працює. Роздягальня, тренажерна зала, тренерські кімнати і кімнати скаутінгу, реабілітаційний центр – холодні і гарячі контрастні ванни, сауни. Усе це поруч знаходиться, і буквально поруч з роздягальнею вихід до тренувальної зали. Її відкрито 24 години на добу. Будь-який гравець може прийти у будь-який час, не з ключом, а з електронною карткою, відчинити собі двері у цю 15-титисячну арену. Пройтися спокійно, відкрити роздягальню своєю ж карткою, відкрити залу, яка поруч, і вдосконалювати роботу над собою. Ми з тренером (Євгеном Мурзіним – ред.) теж пограли за кордоном. У мене було у моїй кар`єрі, що я міг приходити у будь-який час і цим користуватися, але при цьому мені треба було когось запитувати, когось просити м`ячі мені подавати. А там стоїть установка, яка подає м`ячі. Тим сам можеш прийти, відкритию не треба нікого просити, щоб хтось залишився. Є електронний ключ, ти відчиняєш усі двері, заходиш і працюєш. Хотілося б, звичайно ж, і у нас таке бачити у країні. Щоб і самі хлопці, якщо мають бажання, могли проходити, і вдосконалюватися самі, і щоб при цьому нікого не треба було напрягати.

- Що для цього потрібно?
- Потрібен ресурс, бажання держави і усіх зацікавлених у розвитку баскетболу. Отже, ми відвідали тренування Жальгіріса, поспілкувалися з тренерами, з їхніми помічниками, зокрема з тренером з фізпідготовки. Він сам литовець, працював зі збірною своєї країни, а зараз – вільний фахівець. У нас таких нема. Нам було цікаво. Ми шукаємо варіанти, як у збірній закрити цей напрям. У збірній України попереднього скликання був у команді тренер з фізпідготовки. Дуже відомий фахівець з Америки. Я його ще пам`ятаю по тих часах, коли сам грав на Апенінах. І у тому місті, де я грав, тренувалася збірна Італії. Відтоді ми одне одного знаємо. Зараз ми живемо, як за стародавніх часів. Головний тренер з помічниками займається цією роботою. А має бути тренер з фізпідготовки, який відповідає за кондиції гравців. Як їх відновити після переїздів, після навантажень. Спілкувалися і з тренером зі скаутінгу, який робить скаутінг-програми. На чемпіонаті Європи хлопці розбирали гру до ранку. А ігри йшли поспіль. І треба було до кожної наступної гри підготувати роботу по тій команді, з якою ми будемо грати.

- Тренери не спали, аналізували гру.
- Розбирали її, різали на відеофайли. Це наші тренери. А у тренера збірної Литви Бенаса Маткевічуса, ми з ним зустрічалися, коли були на чемпіонаті Європи, у нього є спеціальна програма, яка покращую і пришвидшує увесь цей процес. Цією програмою користуються збірні і клуби провідних баскетбольних країн. Свого часу її використовували українські клуби БК Азовмаш і БК Донецьк. Так от, Бенас Маткевічус збирає цю інформацію (відеоскаутінг, статистику) сам і вже надає тренерам, гравцям перед тренуванням повну інформацію про команду-суперника. За допомогою програми він бачить суперника у дрібницях, наприклад, в який бік конкретний гравець краще або ж гірше робить той чи інший елемент. Знов таки, усе це залежить від головного тренера, як він цей процес поставить. Отже, нам показали, як усе це має працювати. Я розумію – щоб досягти високих результатів, такі спеціалісти потрібні. І в збірній, і у клубі. Але сюди теж потрібно вкладати ресурс. Щоб ці фахівці були і для збірної, а може при федерації. Вони мають бути, і допомагати дорослим і дитячим командам.

- Ви кажете, що при Фрателло був тренер з фізпідготовки, можна звернутися з пропозицією, щоб і тепер створити цю посаду?
- Справа не у посаді. Де його знайти? У нас в Україні на сьогодні нема фахівців такого рівня. Мені цікаво, працював у збірній тренер з фізпідготовки. Чому поруч з ним не було українця? Щоб він вчився. Якщо вже платили гроші цим тренерам, то потрібно було б з них щось мати. Як це роблять китайці. Приїздить до них спеціаліст, вони поруч з ним садять свого і той переймає усе у подробицях, зписує під копірку. А потім цим користується. Коли ми спілкувалися з тренером збірної Литви з фізпідготовки Віргініусом Мікалаускасом, він нам розповідав, що Китай відрядив до нього двох фахівців на навчання. А свого часу Мікалаускас працював у Піднебесній разом з наставником збірної Литви Йонасом Казлаускасом. У нас такого нема. Була робота однієї команди, вони зпакували валізи, поїхали. і після них нічого не залишилося. З чистого аркушу паперу почали працювати. По своїх відчуттях і на інтуіції. Отже. До кінця нашого циклу тижневого ми відвідали гру з Олімпіакосом. Побачили, як хлопці працюють, які аналізи, тестування проводять після відпочинку. У нас як? Прийшла людина – а, відпочив, добре! А у них беруть аналіз крові, дивляться – встиг гравець відновитися, чи ні. Проводять пульсометрію. Усі гравці усі тренування бігають з пульсометрами, датчиками, і потім тренер з фізвиховання дивиться. Як кожний гравець реагує на навантаження, встиг відновитися чи ні, як працює на тренуванні. Це прогресивний крок вперед. Коли не просто тренуєш, а коли твої помічники у команді надають усі дані по гравцю і дивляться, де можна знизити навантаження, де ні. Не по відчуттям, по візуальній оцінці гравця, а на основі даних. Це великий крок уперед. І це ми бачили тільки на прикладі Жальгіріса, думаю, що у збірній Литви цей процес також поставлений чітко.

-  Ви поїхали, побачили - де вони, а де ми. І що далі?
- До цього треба прагнути. І щораніше ми до цього прийдемо, тим краще. Хотілося б, щоб це було за часів керівництва командою Євгена Мурзіна. Це має залишитися і після нас.

- Про що розповідаєш? (– звертається до Лохманчука головний тренер збірної Євген Мурзін і підключається до розмови)
- Про нашу з вами поїздку до Латвії.

- Що вам про цю баскетбольну індустрію повідати? Квиток на матч 13-14 Євро коштує. Арена на 15 тисяч вщент заповнена. Тому і пушка баскетбольна за 8 тисяч Євро м`ячі гравцям подає на тренуваннях. Діти у баскетбольній школі Марчюльоніса за 60 Євро на місяць вчаться. І 400 місць зайняті, а було вісімсот. Вони пішли від масовості до якості. Кількість залишилася у державних школах. Традиції є. І є чому повчитися.