Чемпіон жіночої Суперліги Франківськ-Прикарпаття розпочав сезон з двох впевнених перемог над Вінницею-МедУніверситетом, в перший день вигравши з рахунком 93:43, а на другий день переміг з рахунком 89:59
Це перший трипл-дабл у жіночій Суперлізі з 2 квітня 2023 року, коли гравчиня Вінниці Ірина Жмурко оформила трипл-дабл в матчі проти дніпровського Інваспорта-СДЮСШОР-5.
В другому матчі Алексейчик записала до активу 15 очок, 6 підбирань і 6 передач. Після першого туру захисниця є кращою у Суперлізі за очками, передачами і показником РЕ, а також другою за підбираннями.
Пресслужба ФБУ поспілкувалась з Ольгою Алексейчик про підсумки туру, її мотивацію продовжувати грати, а також про її кар'єру.
— Ольго, вітаємо зі званням MVP першого туру жіночої Суперліги! Франківськ-Прикарпаття грав обмеженою ротацією через те, що деякі гравчині були в Ризі на матчах EYBL, плюс три основних гравчині влітку залишили клуб, але це не завадило команді доволі впевнено перемогти Вінницю. Що стало ключовим фактором?
— Справді, у нас цього сезону суттєво змінився склад, тому головним було — настрій і підготовка. А ще допомогло те, що грали вдома. Рідні стіни, свої вболівальники — це завжди додає енергії.
— Скучили за вболівальниками?
— Дуже! Ми давно не грали 5 на 5, сезон закінчився ще навесні. Було надзвичайно приємно знову відчути цю атмосферу. Прийшло багато людей, навіть більше, ніж я очікувала. Це було круто!
— Ви зробили трипл-дабл у першому матчі, а в другому знову відіграли на високому рівні. Слідкували за статистикою під час гри?
— Ні, зовсім. Мені вже після гри сказали, що це трипл-дабл — я навіть не повірила. Просто так склалося: пішов кидок, пішла гра. Дівчата більше на мене грали, довіряли. У нас завжди так — у кого йде гра, на того й граємо. Але без команди, без їхніх передач і підтримки не було б таких цифр. Це командна заслуга.
— Ви — капітан команди. Як оцінюєте потенціал Франківська-Прикарпаття цього сезону?
— Потенціал у нас хороший. У Суперлізі тепер буде більше молодих гравчинь — Шепелюк, Шахватова, інші вже показали характер і бажання бути в основі. Ми налаштовані боротися за медалі.
Так, у нас пішли кілька ключових гравчинь, але навіть попри це команда сильна. Хочемо підсилитися і достойно виступити не лише в чемпіонаті України, а й у Центральноєвропейській лізі.
— Чемпіонат цього сезону виглядає дуже конкурентним. Які ваші перші враження від туру?
— Сезон обіцяє бути цікавим, бо рівень команд вирівнявся. Будівельник зібрав багато топових гравчинь, але й інші клуби стали сильнішими. Київ-Баскет робить ставку на молодь, ми ще не бачили яким буде Інтерхім, але це завжди сильна команда, і Вінниця, впевнена, гратиме граще, тому є інтрига. Думаю, цього року буде цікавіше, ніж торік.
— Вже в кінці жовтня команда стартує у Центральноєвропейській лізі, куди заявилась цього сезону. Які очікування зараз?
— Юрій Михайлович Процюк завжди наголошує, що участь у єврокубках — це передусім досвід для молоді. Там зовсім інший рівень — швидкість, боротьба, захист. Це допомагає дівчатам зрозуміти, як грають у Європі, і дає впевненість у наших іграх в Україні.
— Ви вже досвідчена гравчиня, але продовжуєте виступати на високому рівні. Що мотивує залишатися в грі, особливо тепер, коли вже почали тренерську кар’єру?
— Найперше — любов до баскетболу. Це моє життя. Навіть коли працюю як тренер, усе одно є амбіції, бажання грати. Коли виходжу на майданчик — переживаю ті самі емоції, що й 15 років тому. Ігри, як з Вінницею, дарують кайф і натхнення. Мене баскетбол ще не відпустив (усміхається).
— Розкажіть трохи про початок вашого шляху. Як ви прийшли в баскетбол?
— Починала в Запоріжжі, у ДЮСШ. Ми тоді грали дитячу лігу, і я просто «захворіла» баскетболом. Хоч добре вчилася, але коли постало питання — навчання чи спорт — обрала баскетбол. Після школи поїхала до Івано-Франківська, і саме там почалася моя професійна кар’єра. Цікаво, що зараз знову тут — ніби коло замкнулося.
— За кар’єру ви змінили багато клубів. У якому було найкомфортніше?
— Усі сезони по-своєму особливі, але найбільше запам’ятався, мабуть, період в Інтерхімі (Одеса). Там була чудова атмосфера, багато друзів, своя «баскетбольна сім’я». Ті два роки згадую з теплом.
— Два літа поспіль ви тренуєте юніорські збірні України з баскетболу 3х3. Чи змінило ваше бачення гри те, що ви спробували "тренерський хліб"?
— Трохи змінило. Коли треную, завжди ставлю себе на місце гравчинь. У клубі з деякими з них я ще й граю разом. Але в 3х3 я одразу розставила межі — там я тренер, не подруга. Молодші дівчата ставляться з повагою, дехто навіть звертається на «ви». Мені подобається поєднувати обидві ролі.
— Багато гравчинь Франківськ-Прикарпаття грали літом у 3х3. Це допомогло бути у формі на старті сезону?
— Так, але це має дві сторони. 3х3 — дуже фізична гра, і якщо після неї не відпочити, можна отримати травму. Тому ми дали дівчатам час відновитися. Але плюс у тому, що всі повернулися у гарній формі. Почали збори у вересні, і ніхто не виглядав «розібраним».
— Незабаром стартує відбір на Євробаскет-2027. Ви грали за збірну, а зараз поруч із вами в клубі — молоді розігруючі, як Богдана Лапхан. Як оцінюєте покоління гравчинь на цій позиції?
— У нас хороше покоління. Даша Дубнюк — дуже амбітна, сильна гравчиня, вона вже готова бути першим номером у збірній, що й доводить у матчах. Богдана теж має великий потенціал, їй лише потрібно більше впевненості. Ми з нею багато працювали разом у 3х3, і бачу, як вона росте. Усі дівчата з головою на плечах, просто потрібно трохи часу, щоб стабільно показувати свій рівень.
— Яким хочете бачити цей сезон особисто для себе?
— Найперше — без травм. По-друге — бути у фіналі. І третє — щоб кожна дівчина розкрилася й показала максимум, особливо проти сильних суперників. Звісно, хочеться закінчити сезон з медалями — а там як складеться.
— І наостанок — кілька слів для вболівальників.
— Хочу подякувати всім, хто прийшов на наші перші матчі. І запросити на наступні — не лише на наші, а й на всі жіночі ігри в Україні. Підтримка дуже важлива, особливо у такий час.
На чоловічих матчах повні зали, але повірте — жіночий баскетбол теж цікавий і емоційний. Тож приходьте й підтримуйте нас!
