Молодий центровий Запоріжжя Ілля Дмитренко поступово стає одним із ключових виконавців команди.
Він перебуває серед лідерів Суперліги Favbet за кількістю блокшотів та данків. У трьох останніх матчах саме Ілля Дмитренко був найрезультативнішим гравцем БК Запоріжжя.
В інтерв'ю клубній пресслужбі він розповів про шлях у спорті, мотивацію та бачення майбутнього.
– Ілля, вітаємо тебе з особистими досягненнями в останніх матчах чемпіонату. Що допомогло тобі зробити цей прорив?
– Насамперед, ми багато працюємо на тренуваннях. Мені допомагають настанови від тренерів та більш досвідчених гравців, таких як Максим Нікітін та Антон Буц. Завдяки цьому з'явилася впевненість у собі та своїх силах.
– Розкажи, як і коли ти почав займатися баскетболом? Що привело тебе саме до цього виду спорту?
– На уроці фізкультури в школі наш учитель, який також був тренером із баскетболу, запросив кількох хлопців із класу до себе на тренування. Я вирішив спробувати, і з того часу баскетбол став невід'ємною частиною мого життя.
– Чи пам'ятаєш свої перші змагання або перший матч, який остаточно переконав тебе, що баскетбол – це твоє?
– Тоді в школі організували турнір, на який приїхав Валерій Васильович Дворніков – тренер із коледжу фізичного виховання. Це навчальний заклад у Кам'янському. Він шукав перспективних хлопців, щоб запросити їх до коледжу. Саме той турнір вплинув на мою подальшу долю в баскетболі.
– Хто з тренерів заклав базу баскетбольних навичок і найбільше вплинув на твоє становлення як баскетболіста?
– Усі зробили внесок у моє становлення. У школі мене тренував Андрій Миколайович Слюсар, який прищепив любов до баскетболу. Потім, у коледжі, я займався під керівництвом Валерія Васильовича Дворнікова. Він заклав базу навичок. Після коледжу, коли переїхав до Запоріжжя, я грав у команді Першої ліги, де тренером був Кирило Вікторов. Останні роки я працюю під керівництвом Валерія Плеханова. Він вкладає багато сил та енергії в те щоб я ставав краще кожного дня. Хочу подякувати всьому тренерському штабу БК Запоріжжя, адміністрації клубу та Збройним силам України за можливість тренуватися й грати навіть у такий непростий час.
– Розкажи про свою родину, де ти народився та як підтримуєш зв'язок із ріднею?
– Я народився в Дніпрі, але ще в дитинстві наша родина переїхала до Кам'янського. У мене є мама та молодша сестра, які мене завжди підтримують і допомагають. У родині професійних спортсменів не було, хоча дідусь розповідав, що грав у баскетбол на аматорському рівні. Він теж був високого зросту, тож, мабуть, саме від нього я отримав свої фізичні дані.
– В останніх матчах чемпіонату в тебе суттєво виросли показники результативності, ти потрапляєш у хайлайти, вперше потрапив до символічної збірної тижня. Зіркова хвороба не з'явилася?
– Ні, про це навіть не думаю. Хлопці в команді вже жартують на цю тему, але всі ми чудово розуміємо, що це жарти. Я залишаюся сконцентрованим на грі та працюю далі.
– Де бачиш свої слабкі місця в грі та як плануєш їх виправити?
– Зараз мені не вистачає впевненості в грі в захисті. Основне завдання – покращити роботу саме в захисті. Також треба стабільніше влучати та обігрувати один на один. Для цього я щодня наполегливо тренуюся. Головне – постійно вдосконалювати свої вміння, крок за кроком.
– Валерій Плеханов дуже вимогливий та емоційний тренер. Наскільки ти стійкий у психологічному плані, якщо мова йде про помилки на майданчику під час гри?
– У кожного тренера свій підхід до роботи. Валерію Миколайовичу велика повага за те, що він завжди детально пояснює кожен епізод. Його емоційна реакція виникає тоді, коли ми неправильно розуміємо завдання або не можемо виконати його установку. Я намагаюся сприймати це конструктивно та робити висновки.
– Як ти бачиш своє майбутнє у баскетболі? Які цілі ставиш перед собою на найближчі роки?
– Моя мета – працювати на максимум, щоб постійно вдосконалювати свою гру та прогресувати. Хочу стати більш універсальним гравцем, який може ефективно діяти в різних ситуаціях на майданчику.
