Колишній гравець збірної України Сергій Гладир вже цього літа вперше в карʼєрі приєднається до національної команди в якості тренера.
Віце-чемпіон останньої Євроліги в складі Монако, який був гравцем збірної на історичних Євробаскеті-2013 та чемпіонаті світу-2014, стане асистентом Айнарса Багатскіса в серпневій пре-кваліфікації світової першості.
В ексклюзивному інтервʼю Сергій Гладир розповів про свою тренерську карʼєру та великі очікування від першого досвіду в тренерському штабі збірної України.
Як вперше поступила пропозиція приєднатися до збірної?
- Перша пропозиція була звичайно від Айнарса. Після його призначення на посаду головного тренера він мені зателефонував і запропонував стати асистентом на вікно в лютому. Але в клубі була така ситуація, що головний тренер та асистент мали їхати в збірну Греції, а інший асистент Манучар Маркоїшвілі — в збірну Грузії. Тому тоді я не зміг полишити команду, сказав, що не приїду, але якщо Айнарс буде зацікавлений в моїй кандидатурі і надалі, я із задоволенням приєднаюся. Але є нюанс: я знову ж таки не зможу поїхати в листопаді, адже ви бачили новини — в Євролізі тепер 20 команд. Гадаю, що в наступному сезоні тури Євроліги співпадатимуть із вікнами збірних ФІБА, тому я просто фізично не зможу приєднатися до збірної під час вікон у сезоні.
Які очікування від повернення до збірної України — тепер у якості тренера?
- Я відчуваю приємне хвилювання, радий що, Айнарс запропонував мені цю роботу. Я цього чекав, я хотів зробити цей важливий крок у тренерській карʼєрі. Це дуже цікавий досвід, я знаю багатьох хлопців, знаю тренера, мені хотілося б зробити свій внесок, сподіваюся, в успіх збірної України і напряму вкласти свою частку в український баскетбол.
Про що розмовляли з Айнарсом Багатскісом, чи обговорювали вашу роль у тренерському штабі?
- Він подзвонив та запропонував місце першого асистента, я відповів: “Із задоволенням допоможу, чим зможу”. Коли ми зідзвонювалися вдруге — тоді ми з Монако грали Фінал чотирьох Євроліги — я підтвердив це, але домовилися більш детально обговорити деталі пізніше, коли буде трохи більше вільного часу.
Скільки часу знадобилося на трансформацію від ролі гравця до ролі тренера?
- Через мою самовпевненість, вже у перший рік у Монако я думав, що вже змінився і відразу став тренером. Але з досвідом я розумію, що кожного року продовжую думати, що я все ще гравець і можу грати.
Треба продовжувати вчитися, треба змінювати свої думки і мабуть я досі ще не закінчив трансформацію в роль тренера остаточно. Перш за все, тому що я закінчив грати, коли мені ще не виповнився 31 рік. Зараз Марселіньо Уертас у 42 роки стає MVP чемпіонату Іспанії та Ліги чемпіонів… Мені ще 36 років. В Євролізі багато баскетболістів мого віку, які продовжують виступати на високому рівні. Якщо б не ті травми, я б продовжував грати на високому рівні і ці думки мені трохи заважають остаточно переключитися на тренерство. Але я все ближче до цього.
Як ваша тренерська роль за ці роки змінювалася в Монако?
- Стає більше відповідальності, хоча вона завжди була великою. Я починав працювати тренером в Монако, коли головним був Саша Обрадович — тоді я тільки спостерігав збоку за тренуваннями, постійно писав якісь нотатки і тільки під кінець того сезону я починав робити скаутинг. І це був індивідуальний скаутинг гравців суперника — я його просто робив, не показував це відео команді, як я це роблю зараз. Я цей скаутинг передавав головним асистентам, які вже показували гравцям. Працюючи зі Звезданом Мітровичем, я почав це робити самостійно і це був перший рік, коли ми виграли Єврокубок.
Коли ми перейшли до Євроліги, було багато матчів і я почав допомагати першому асистенту зі скаутингом гравців та захистом суперника. І лише на наступний сезон я з іншими асистентами почав робити повний скаутинг кожного суперника. І з другого сезону Євроліги, який починав вже Саша Обрадович, ми так і робимо. Я відповідальний за скаутинг суперників, а також допомагаємо на тренуваннях. Але ставити систему захисту та нападу — це вже більше завдання головного тренера.
Чоловіча збірна України дізналась потенційний шлях у кваліфікації на чемпіонат світу 2027
Як змінилася робота з легендою європейського баскетболу Васілісом Спанулісом, який також є молодим тренером?
- Він намагається працювати більше через позитивні думки, спілкування, через позитивні відео. Це його метод налаштування гравців. Він багато приділяє уваги психології, правильній комунікації всередині колективу. Він жорсткий, але намагається дати трохи більше свободи гравцям, ніж це було із попереднім тренером. Таким чином він вибудовує відносини в команді і таким чином він надає більше впевненості гравцям.
Ви дійшли з Монако до фіналу Євроліги. Які завдання були на цей сезон, чи очікували такого результату?
- Нашою найменшою метою було потрапляння в плей-оф напряму, тобто посісти місце в топ-6. Далі вже все залежало від гравців, які звичайно не можуть бути задоволені шостим місцем. “Треба в Фінал чотирьох!”. Окей, вийшли до Ф4 всі кажуть: “Ну ми ж не будемо на цьому зупинятися”. Тим більше, що у півфіналі ми грали проти Олімпіакоса, перед яким у нас залишився борг. І так і дійшли до фіналу.
На початку сезону цілей вийти у фінал або виграти не було, але організація у нас дуже амбітна, ми рухаємось уперед і завжди хочемо бути в топі. Так створюється імідж клубу. Коли баскетболісти їдуть в Реал, Фенербахче і так далі — підписуючи контракт, вони не питають про цілі та задачі. В таких клубах завдання тільки максимальні. Ми будуємо культуру переможців та хочемо показати всім, що ми не просто амбітні, а прагнемо залишатися на цьому рівні довгий час і закріпитися серед грандів.
Повертаючись до українського баскетболу, в якому форматі вдавалося стежити за ним протягом останніх років?
- За виступами наших хлопців за кордоном слідкував, читаючи новини, або слідкуючи за ними в соцмережах. Ось нещодавно дивився матчі Санона, Сидорова та Боброва за ризький ВЕФ. Час від часу дивився матчі нашої Суперліги, хотілося розуміти, який зараз рівень чемпіонату, які гравці там виступають. Ну і звичайно дивився матчі національної збірної і дуже вболівав за неї, щоб хлопці потрапили на чемпіонат Європи. Це було б дуже важливо для нашого баскетболу зараз, але життя продовжується, ми туди повернемось.
У нас є молода кров, молоді гравці, які гідні того, щоб грати на чемпіонатах Європи. У нас є гравці, які, незважаючи на війну в Україні, можуть показувати, що вони гідні виступати на цьому рівні. Так, багато баскетболістів поїхало з країни, але з плюсів можна відзначити, що вони отримують новий важливий досвід, граючи за кордоном. На жаль, це сталося через важку ситуацію у нас вдома, але вони продовжують вчитися та стають сильнішими, що в майбутньому, сподіваюся, піде лише на користь нашій збірній.
Наскільки цікаво буде попрацювати в збірній в якості тренера з хлопцями, з якими раніше доводилося грати разом?
- Мені немає різниці, чи грав я з ними — зараз я тренер і маю показати, що я вже не партнер по команді. Відносини між гравцями та тренером і гравцями — це різні речі. Я не хвилююся, але дуже чекаю цього моменту, мені цікаво попрацювати зі збірною в цьому форматі.
Як за ці роки змінився Сергій Гладир, тепер вже тренер національної команди, якого багато хто памʼятає як зіркового гравця збірної?
- Ну зірка — це перебільшення, я б так не сказав. Я був гарним гравцем, лідером окей, але не довгий час. Як змінився? Менше волосся стало на голові. Гадаю, я став спокійнішим та виваженішим, менш імпульсивним — я був таким гравцем. Звісно, стало набагато більше досвіду, але ще недостатньо для того, щоб бути на посаді головного тренера в хорошому європейському клубі. Ще вчитися і вчитися.
Але амбіція стати головним тренером є?
- Звісно є. Але я досі продовжую собі казати, що мені лише 36 років. Я розумію, що дуже багато тренерів, які почали тренувати ще раніше за мене. Желько Обрадович, коли йому було 30, як мені, але він почав відразу з Партизану, є тренери в Іспанії, які молодші за мене і вже працюють на позиціях головних. Всьому свій час і мій ще попереду.
