Форвард збірної України U-18 Лука Лохманчук одним із перших серед однолітків заявив про себе на серйозному рівні. Уперше на євротурнірі Лука одягнув майку збірної країни у 14-річному віці, коли його взяли на чемпіонат Європи до 16 років. Наразі він готується до Євробаскету-2024 у тренувальному таборі юніорської збірної.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Десмонд Йяму: На Євробаскеті U-18 буду боротися за Україну та наших захисників на фронті
17-річний Лука Лохманчук розвиває власний талант у системі іспанської Гран-Канарії. У поточному сезоні дебютував у третій лізі Іспанії – ЛЕБ Плата. У квітні проходили міжнародні змагання під егідою Євроліги в Парижі, на яких виступають найсильніші клуби Європи та Близького Сходу у віковій категорії U-18 – кваліфікація Next Generation Tournament.
За чотири матчі зі стартових хвилин Лука здобув 13 очок, 4.2 підбирання та 1.8 передачі у середньому за гру. Його команда посіла третю сходинку, але не відібралася до фінального етапу.
У хлопця баскетбольна генетика. Батьком і дідом Луки є легендарні українські баскетболісти й талановиті тренери Олександр Лохманчук та Олександр Шальнєв.
У сезоні-1993/94 харківський ТІІТ створив сенсацію та обіграв у Кубку Корача іспанську Сарагосу. За команду виступав 20-річний форвард Лохманчук-старший, який набрав рекордне для турніру 51 очко (реалізував 10 триочкових поспіль), зробив 11 підбирань та 8 блок-шотів.
Олександр є найкращим бомбардиром національної збірної України за набраними очками у середньому за гру: 16.0 очка за 34 матчі.
Варто також згадати його кращі матчі за національну команду. В листопаді 1995 року завдяки перфомансу Лохманчука-старшого – 22 очок + 7 підбирань – Україна в Києві перемогла Хорватію з рахунком 67:60. Через півтора року на Євробаскеті-1997 він знову став найкращим снайпером команди (18 очок), а українці повторно здолали хорватів (95:88). Ще був домашній тріумф над збірною Туреччини (74:73) у відборі до Євробаскету-2003. Розкішний триочковий вuzzer beater Олександра Лохманчука вивів Україну на єврофорум. У тій грі він знову став кращим серед українців – набрав 17 очок і зробив 9 підбирань.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рекордсмени збірної України: Олександр Лохманчук – лідер по очкам у середньому за гру
Дідусь Луки Олександр Шальнєв грав свого часу за київські Будівельник і СКА. Також атакувальний захисник виступав за збірну СРСР. У її складі двічі вигравав Міжконтинентальний Кубок та один раз – Меморіал Гагаріна. На першому турнірі боролися найкращі баскетбольні країни Європи й Америки. По завершенні кар’єри гравця Шальнєв прославився на тренерському містку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Помер відомий український баскетболіст
Олександр Шальнєв третій праворуч в нижньому ряді
Напередодні Лука Лохманчук розповів прес-службі ФБУ про очікування від чемпіонату Європи U-18 та власну кар'єру, свою спортивну родину й партнерів зі збірних України.
– Як розпочав займатися баскетболом, зі скількох років?
– Розпочав займатися баскетболом у віці девʼяти років. Натхненням і прикладом для наслідування стали досягнення мого батька. Він був професійним баскетболістом, а наразі працює тренером. Олександр Олександрович часто брав мене на матчі й тренування. Я спостерігав за грою та захоплювався атмосферою. Остаточно вирішив зв'язати долю з баскетболом після перегляду матчів Євробаскету-2015. Попросив батьків записати на секцію.
Коли був малим, то грав й у футбол (після Євро-2012, під впливом популярності цього виду спорту), спочатку займався карате. Батьки підтримували мої будь-які спортивні починання, тиску обрати саме баскетбол не відчував.
Але з часом гени, так би мовити, взяли своє – адже у нас дійсно баскетбольна родина. Бабуся, мама, рідна сестра Анастасія (була у розширеному складі збірної України на чемпіонат Європи U-16), дядько й тітка, їх син – всі грали в баскетбол. Дідусь Олександр Шальнєв, батько моєї мами, грав свого часу за Будівельник і був у складі збірної СРСР, потім тренував.
Мій батько Олександр Лохманчук – найкращий бомбардир національної збірної України за очками у середньому за гру. Сподіваюсь, у майбутньому саме я випереджу його, хоча це буде зробити дуже складно. Мрію грати за національну збірну України!
Зараз лише я і тато повʼязані з баскетболом, але звʼязок із цим видом спорту в нас фундаментальний. До речі, баскетболом родина не обмежується! Моя двоюрідна сестра Вікторія Лохманчук – чинна бронзова призерка чемпіонату України з волейболу, виступає за національну збірну.
Але не сімʼєю єдиною! Родина, звісно, дала перший «поштовх» для зацікавленості баскетболом і залишається моєю найголовнішою групою підтримки. Та з впевненістю скажу, що не став би таким гравцем без мого першого тренера Дмитра Володимировича Брянцева. Саме він в Авангарді навчав мене основ гри та формував любов до цього виду спорту.
– Наразі батько допомагає у твоїй підготовці?
– Тато завжди дивиться мої матчі. Ми дзвонимо один одному, та він розповідає про помилки. Можемо переглянути відео разом, і батько детально розповідає у яких компонентах маю покращити власну гру.
– У батька функціонує в Києві баскетбольна школа?
– Так, він відкрив у столиці власну школу Basketball Development Academy в 2021 році та займається з дітьми від 2019 року народження і старше. До повномасштабної війни вона налічувала не менше 120 вихованців.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Олександр Лохманчук: Баскетбол відкриває інші інтереси у житті
– Рідна старша сестра з досвідом гри в баскетбол тобі допомагає?
– Так, ми разом з Анастасією в Іспанії. Після основного тренування з командою залишаюся та виконую кидки, вона може подавати м'яча, власну думку каже після ігор. Примушує правильно харчуватися, слідкувати за раціоном і режимом сну. Все це на користь мені та моєму здоров'ю.
– Розкажи, будь ласка, про власні виступи за збірні України.
– Уперше я був викликаний до кадетської збірної U-16 у віці 14 років. Був на зборі з U-15, по його завершенні потрапив на перегляд до команди України U-16 через те, що у них травмувався гравець і шукали йому заміну. Приїхав і в підсумку пробився до фінального ростеру. Виступ на Челленджері став важливим досвідом у формуванні мене як гравця та мого подальшого спортивного шляху. Отримав позитивні емоції та цікаві знайомства.
– Через рік ти поїхав на чемпіонат Європи в Болгарію у статусі лідера кадетської збірної. Розкажи й за це Євро.
– У складі U-16 свого віку також виступав на Євробаскеті. У 2022 році в нас була хороша команда, але ми потрапили до дійсно сильної та цікавої групи. З жеребом не пощастило, але отримали неоціненний досвід, побачили слабкі сторони нашої команди на фоні класних опонентів. Наші суперники – збірні Фінляндії та Німеччини – дійшли до фіналу та вибороли путівки до Дивізіону А.
Вважаю, що зовсім трішки нам не вистачило в стартовому матчі з фінами, якби ми їх перемогли – то вийшли б з групи. Можливо, дійшли б до фіналу. Але ми здалися в другій половині, визнавши силу збірної Фінляндії U-16. Перші дві чверті йшли рівно, але після кількох поспіль триочкових влучань фінів ми не змогли відповісти. Цього літа зі збірною U-18 налаштовані продемонструвати класну командну гру та гідно представити країну в Північній Македонії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чоловіча збірна України U-18 розпочала тренувальний збір перед чемпіонатом Європи
– Пам'ятаю, ти зіграв найкраще з українців проти німців. Розкажи про той свій перфоманс.
– Я – командний гравець. Не думаю про суперників, не дивлюся на їх імена й результати. Завжди виходжу зіграти, насолодитися баскетболом у моменті, віддати на паркеті сили на 100%.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Роман Мануйлик: Якщо поїду на чемпіонат Європи, то готовий залишати на майданчику всі сили заради досягнення перемог
– Якою є мотивація зіграти за юніорську збірну України цього літа?
– Виступати за збірні України – це велика відповідальність. Це завжди була особлива подія, але, мабуть, ніколи цього так сильно не відчував, ніж зараз. По-перше, під час війни виступи за збірну набули ще більшої важливості, адже ми захищаємо честь нашої країни на міжнародній арені та нагадуємо всьому світу про російську агресію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Владислав Семерич: Завдяки українським захисникам можемо грати, не маємо права засмутити вболівальників результатом на Євро
Однак наразі на це накладається ще одна трагічна подія, яка шокувала не тільки баскетбольний світ, а й всю Україну та Європу. У Німеччині загинули двоє моїх товаришів: Артем Козаченко та Володимир Єрмаков. З ними був добре знайомий, бо грали в чемпіонатах України (ВЮБЛ – ред.) та Києва. Також ми разом викликалися до збірної U-14, ділив із ними кімнату. Мені в їх смерті досі важко повірити… Хоча ми вже ніколи не зможемо разом вийти на майданчик, цього літа вони будуть із нами духом. Хочемо з партнерами по команді вшанувати памʼять наших друзів. Тому юніорська збірна мотивована на Євро викластися на 200%.
– Коли викликався до збірної U-16 у 2022 році, то жив у одній кімнаті з Володимиром Єрмаковим?
– Ні, з Андрієм Ситаром.
– Розкажи про форварда Андрія Ситара, як про людину та баскетболіста.
– Він розуміє свої сильні сторони та використовує їх на максимумі. Добре виконує проходи, «ловить» суперників на протиході, вміє віддавати «розумні» паси.
У будь-якій компанії – свій хлопець. Багато жартує та знаходить спільні теми для розмови. Комунікабельна людина.
– З ким із українців у Іспанії найбільше спілкуєшся?
– З гравцями мого віку: Назар Король і згаданий Андрій Ситар. Разом знайомі з часів збірних. Граємо в різні комп’ютерні ігри онлайн. Зі Славою Окунським перетиналися в Мадриді, бо до збору України U-18 я тренувався в залі його клубу Зентро Баскет.
– У 2023 році в чемпіонаті Іспанії U-18 ти грав у Гран-Канарії з українським центровим Назарієм Кулішенком. Що він за людина? Також оціни лідера збірної України U-20 як спортсмена.
– Дружимо ще з часів спільних виступів за збірну України U-16. Цікава людина, весела, харизматична. З ним було в клубі набагато легше, бо розмовляли однією мовою. Після сезону, коли в команді була лише іспанська, це стало дуже важливим фактором. Гарно проводили час разом. Продовжуємо спілкування на відстані.
Гарний гравець, яких у нас мало. Він «великий», але з дальнім кидком. Може виконати catching shot. У нас було добре взаєморозуміння – я на нього віддавав багато асистів під флоутери, якщо сам не завершував атаку в проході.
– Як свого часу в тебе виник варіант поїхати грати в Іспанію до академії Гран-Канарії?
– Мною цікавилися багато агентів, команд. Звʼязувалися зі мною через інстаграм, або знаходили контакти батька. У такий спосіб на мене вийшли представники Гран-Канарії.
– Як ти провів минулий сезон?
– Цей сезон провів у складі другої команди іспанського клубу, яка виступає в лізі LEB Plata. Це третій дивізіон Іспанії, де багато досвідчених гравців з усього світу. На жаль, не мав стільки ігрового часу, як планувалося. Причина – моя травма, операція влітку та довготривале відновлення. Лікарі були дуже обережні, намагалися повернути мене до гри без зайвих ризиків. Дубль Гран-Канарії вийшов до плей-оф, але в першому ж раунді потрапив на дуже сильну команду, якій ми програли два матчі. Суперники в підсумку виграли свій фінал і підвищилися в класі.
Паралельно допомагав команді U-18, з якою ми грали в чемпіонаті Іспанії та на етапі Adidas Next Generation, що проводився під егідою Євроліги в Парижі. У Іспанії моя команда стала третьою на етапі автономних спільнот. До фіналу потрапили кращі два колективи. На міжнародному турнірі наш клуб показав непоганий рівень гри, став третім. Упевнений що цей неоціненний досвід надасть багато можливостей для мого особистого та карʼєрного зростання.
– Що поточний клубний сезон дав тобі особисто? У якому компоненті гри став краще?
– Сильнішим став у емоційному плані. Пережив травму, примусив себе не думати про пошкодження під час гри. Повернув впевненість у своїх силах після травми. 100% кращою стала моя гра в захисті, бо в дублі тренувався зі старшими та досвідченішими баскетболістами, а не з юніорами. Це інший рівень баскетболу. Працював над дальніми кидками.
– Уже тренувався з першою командою? Розпочали допускати до занять з «основою»?
– Уперше почав тренуватися з головною командою в перший же рік, як приїхав до Іспанії. Мені тоді було 15. Потім поїхав зі збірною України на чемпіонат Європи U-16 у Болгарії.
– Як відреагували одноклубники, коли розпочалася повномасштабна війна в Україні?
– Усі розпитують про війну в Україні, цікавляться як живуть мої батьки та інші члени родини. Навіть головний тренер першої команди Яка Лакович питав. Гран-Канарія зробила футболки на підтримку мене й Артема Пустового, на яких написали: «Ми всі з Артемом і Лукою». Їх одягнули на розминку перед грою. Ще більше про події в Україні мене розпитували у школі, де навчався.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Артем Пустовий вперше в кар'єрі став MVP місяця у чемпіонаті Іспанії
– Як давно знайомий з Артемом Пустовим?
– Коли батько входив до штабу національної збірної, то брав мене до залу із собою. Там я й познайомився з Артемом. Після основних тренувань ми з ним влаштовували конкурс триочкових кидків. Пустовий мені дав прізвисько «Гонзалес» – це популярне іспанське прізвище. Тоді я ще й не мріяв про виступи в Іспанії. Мене так називають і досі. Коли український центровий був у складі Гран-Канарії, то ми часто разом займалися в тренажерному залі, бо мали схожі розклади.
– Уже відомо за який клуб гратимеш у наступному сезоні?
– Зараз йдуть переговори, тому не можу це коментувати.
– Який твій улюблений ігровий номер? Яке у ньому зашифроване значення для тебе?
– Мої улюблені номери – це 7 або 77, бо якщо перевернути сімки, то вийдуть мої ініціали – LL.
– Яка була найнезвичайніша травма в тебе або партнера по команді за весь час, що граєш у баскетбол?
– Була цікава історія, коли одноклубник запізнився та прийшов на тренування на милицях із перебинтованою ногою. Ми здивувалися, бо нічого не знали про травму. Виявилося, що його укусила якась комаха й нога сильно розпухла. От таке життя на іспанському острові!
– Які в Іспанії вболівальники?
– Свого часу був дуже здивований, коли потрапив на матч Естудіантеса другої ліги – LEB Oro. Місцеві вболівальники влаштували таку підтримку, якої ніколи не бачив у своєму житті. Ні під час матчів збірних, ні на іграх Гран-Канарії проти Реала або Барселони. Мені навіть гра більше сподобалася через таку потужну атмосферу.
– Які команди подобаються в НБА? Можливо, є гравці, за виступами яких уболіваєш персонально?
– Дуже подобається Нью-Йорк Нікс, атмосфера в клубі сильно імпонує мені. Якщо говорити про гравця, то, напевно, Пол Джордж. Просто зачаровують його стиль гри та плавність рухів.
– Будь ласка, дай відповіді на ці ж питання, але стосовно Європи та української Суперліги.
– У Європі подобається Ховентуд Бадалона, тому що там грає молодий склад і багато хлопців, проти яких сам виступав. Мені дуже цікаво слідкувати за ними вже на іншому рівні. До речі, на Next Generation U-18 моїй Гран-Канарії вдалось обіграти в зустрічі за третє місце запеклих суперників з Бадалони. Раніше було проведено багато матчів із ними, але ми перемогли вперше.
В українській лізі вболіваю за Говерлу. Мені подобається, що цей клуб дає шанс проявити себе молодим гравцям. І звісно підтримую команди своїх друзів і знайомих, за які вони виступають.
Як баскетболіст серед українців мені, мабуть, найбільше імпонує Назар Холод – у нас трішки подібні стилі гри.
– Де здобуваєш освіту, який подобається предмет? Чи вистачає часу на навчання через заняття баскетболом?
– Зараз навчаюся дистанційно. Через щільний графік тренувань не завжди вистачає часу на уроки, особливо коли ми на виїзді, але намагаюсь усюди встигнути. Для баскетбольної карʼєри здобути гарну освіту – це теж дуже важливо.
Мій улюблений предмет, напевно, англійська мова. Мені дуже подобається американська культура – кіно, музика, і звісно, баскетбол, через це цікаво вивчати англійську. До того ж гарне володіння цією мовою у сучасному баскетболі – це must have, для того, щоб слідкувати за останніми трендами найкращих гравців, а також – інтеграції в командах, спілкування з пресою та фанатами.
– Які в тебе є хобі?
– Як кажуть, коли маєш справу життя, на якій можеш заробляти, то ти щаслива людина. Тож не можу сказати що в мене є хобі, оскільки баскетбол займає дуже багато місця в моєму житті. Хоча іноді граю в компʼютерні ігри та спостерігаю за українськими кіберспортивними командами, які змагаються на великих турнірах.
